ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 травня 2019 року

справа №813/4800/15

адміністративне провадження №К/9901/28049/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у складі судді Гулкевич І.З.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року у складі суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С., Сеника Р.П.

у справі № 813/4800/15 (876/8670/16)

за позовом Офісу великих платників податків ДФС

до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»

про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунку,

У С Т А Н О В И В :

28 серпня 2015 року Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - Підприємство, відповідач у справі), в якому просила застосувати арешт коштів на рахунках Підприємства у зв'язку з недопущенням до перевірки.

Податковим органом надано клопотання про заміну позивача у справі його правонаступником - Офісом великих платників податків ДФС, яке задоволено Судом.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з відсутності законних підстав для проведення перевірки, які є необхідною передумовою для застосування арешту майна платника в порядку, передбаченому пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

У березні 2016 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу від Підприємства до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до наказу від 19 серпня 2015 року № 76 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ЛМКП «Львівтеплоенерго» та направлень на проведення перевірки №24/28-06-22-20 від 20 серпня 2015 року, № 25/28-06-42 від 20 серпня 2015 року доручено ревізорам-інспекторам провести документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період 2012-2014 років.

Наказ на перевірку та направлення вручені в. о. директора Підприємства.

При перевірці на усну вимогу ревізорів про надання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків та зборів, відповідачем не надано жодних первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку.

За наслідком ненадання документів посадовим особам органу державної податкової інспекції до проведення позапланової документальної перевірки податковими ревізорами складено акт № 12/28-06-22-20 від 20 серпня 2015 року про ненадання документів.

Податковий орган звернувся листом від 26 серпня 2015 року № 9702/28-06-22-20/199 про надання документів, що є предметом перевірки, який вручений 27 серпня 2015 року податковими ревізорами платнику при виході за юридичною адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола,1.

Листом від 27 серпня 2015 року № 01-6633 Підприємство повідомило, що наказ № 76 від 19 серпня 2015 року «Про проведення документальної позапланової перевірки» вважає протиправним та оскаржив до суду, відтак не вбачає сенсу у наданні інформації згідно листа № 9702/28-06-22-20/199 від 26 серпня 2015 року.

Відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України складено акт відмови посадових осіб Підприємства у допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 27 серпня 2015 року №13/28-06-22-20/05506460.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року у справі №813/5201/15 за позовом Підприємства до податкового органу про скасування наказу № 76 від 19 серпня 2015 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», позовні вимоги задоволено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року вищевказану постанову залишено без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду) встановлено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

За приписами підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Як зазначено частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час прийняття рішення судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що скасування наказу свідчить про відсутність законних підстав для проведення перевірки, що є необхідною передумовою для застосування арешту майна платника податків в порядку, передбаченому пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року у справі № 813/4800/15 (876/8670/16) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер