ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №813/1514/17

адміністративне провадження №К/9901/35168/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 813/1514/17

за позовом ОСОБА_1

до Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова,

третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Залізничному районі м. Львова Львівської області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року (у складі судді Говдик З.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року (у складі колегії суддів: Сапіги В.П., Обрізка І.М., Яворського І.О.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про визнання протиправними дії про визнання протиправними дії стосовно відмови в поверненні надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з купівлі - продажу нерухомого майна та зобов'язання звернутися з поданням до Управління Державної казначейської служби України у Залізничному районі м. Львова про повернення йому помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б спростовували твердження позивача про придбання ОСОБА_1 житла вперше та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 11 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/1514/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 813/1514/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 травня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 01 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Голубенко Н.І. зареєстрованого в реєстрі за № 150, відповідно до якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняти квартиру АДРЕСА_1 та сплатив обумовлену цим договором грошову суму.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 7936379 від 01 лютого 2017 року власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33664221 від 01 лютого 2017 року.

Згідно квитанції № ПН 1646982 від 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 сплатила 5906 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на рахунок УК у Залізничному районі м. Львова.

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 18 березня 2017 року про повернення помилково сплачених коштів - збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 5906 грн.

Відповідач надав позивачеві відповідь від 30 березня 2017 року за № 3506/05-22, якою відмовив в задоволенні заяви, оскільки з доданих до заяви документів не вбачається, чи придбавалось позивачем житло вперше.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Зокрема, посилається на те, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема зазначає, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» визначено хто є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, відповідач зазначає, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією стосовно прав власності громадян на нерухоме майно, позбавлений можливості встановити придбавання житла конкретною особою вперше. Відповідач наголошує, що надані позивачем суду документи не підтверджують факт придбання позивачем житла саме вперше, що є єдиною умовою для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Згідно із пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 зазначеного Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).

Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судами не встановлено.

У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 813/1126/17.

Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року за № 291/22823, органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем до матеріалів справи додано копії договору купівлі-продажу квартири від 01 лютого .2017 року, квитанції № ПН 1646982 від 01 лютого 2017 року та від 25 жовтня 2016 року, Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Вказані документи було додано позивачем до заяви від 18 березня 2017 року, поданої відповідачу.

Також позивачем долучено копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 87208402 від 16 травня 2017 року.

Даючи оцінку зазначеним доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем здійснено придбання житла - квартири АДРЕСА_1 , вказане житло придбано позивачем вперше. Про придбання житла вперше свідчить і те, що до 01 лютого 2017 року відсутні відповідні записи про внесення відомостей до Реєстру про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження за позивачем.

Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, колегія суддів Верховного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко