Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.05.2018 року у справі №822/2733/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2020 року

Київ

справа №822/2733/17

адміністративне провадження №К/9901/50044/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Палас» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (суддя Шевчук О.П.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року (судді Боровицький О.А., Матохнюк Д.Б., Сапальова Т.В.) у справі № 822/2733/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Палас» до Другого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд-Палас» (далі - ТОВ «Гранд-Палас») звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Другий відділ ДВС м. Хмельницький, відповідач), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови ВП № 48461910 від 28 березня 2016 року про стягнення виконавчого збору.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 28 березня 2016 державний виконавець Другого відділу ДВС м. Хмельницький Рибчук О.І. виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. Вказана постанова винесена в межах виконавчого провадження ВП № 48461910 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на двокімнатну квартиру № 76 загальною площею 67,25 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_3 . Порушення своїх прав та законних інтересів оскаржуваною постановою головного державного виконавця ТОВ «Гранд-Палас» обґрунтовує тим, що 13 вересня 2017 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області відкрито провадження у справі № 686/17394/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Гранд-Палас», третя особа - Другий відділ ДВС м. Хмельницький, про стягнення збитків. Підставою для пред`явлення ОСОБА_1 указаного позову стало те, що ТОВ «Гранд-Палас» приховало від останнього факт перебування квартири в іпотеці, що призвело до стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за постановою ВП № 48461910 від 28 березня 2016 року. З огляду на це позивач вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 безпосередньо стосується прав та інтересів ТОВ «Гранд-Палас».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що судовими рішеннями у справі № 822/948/16 за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу ДВС м. Хмельницький про скасування постанови ВП № 48461910 від 28 березня 2016 року про стягнення виконавчого збору, яка є предметом спору в даній справі, підтверджено правомірність оскаржуваної постанови головного державного виконавця Рибчука О.І. Зважаючи на це, суди з посиланням на положення статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшли висновку про те, що державним виконавцем в межах повноважень, наданих йому законом, правомірно вчинено дії по винесенню постанови ВП №48461910 від 28 березня 2016 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ «Гранд-Палас» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи скаржника полягають у тому, що підстави оскарження ТОВ «Гранд-Палас» постанови про стягнення виконавчого збору відрізняються від тих, які вказував ОСОБА_1 у справі № 822/948/16. Зокрема, суди попередніх інстанцій не надали оцінку тому, що звернення стягнення на нерухоме майно передбачає вчинення дій, які уповноважений здійснювати тільки державний виконавець, при цьому такі дії не залежать від волі боржника. Відтак, ОСОБА_1 жодним чином не мав можливості добровільно виконати виконавчий напис нотаріуса, оскільки здійснити реалізацію предмета іпотеки з урахуванням приписів Законів України «Про виконавче провадження» і «;Про іпотеку» мав виключно державний виконавець. До того ж, державний виконавець не проводив оцінку майна, яка підлягає реалізації. На думку скаржника, вказані обставини призвели до помилкового встановлення судами першої та апеляційної інстанцій характеру спірних правовідносин, ототожнення спірної ситуації із невиконанням боржником рішення майнового характеру та, як наслідок, невірного застосування норм законодавства, оскільки в даному випадку виконавчий збір міг бути стягнутий лише у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в розмірі 10 відсотків його вартості.

Ухвалою від 19 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу начальник Другого відділу ДВС м. Хмельницький просить у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Гранд-Палас» відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не подавав до відділу ДВС будь-яких скарг щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

06 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 06 червня 2019 року № 639/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 13 квітня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

02 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк») і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №07/68-609-4 від 02 квітня 2007 року на суму 138 610,00 доларів США з кінцевим терміном погашення 20 березня 2022 року.

У якості забезпечення кредитного договору 02 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, який зареєстровано в реєстрі за № 1414.

Додатковим договором від 25 жовтня 2007 року, який зареєстровано у реєстрі за № 1749 до основного договору між АКБ СР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 у якості забезпечення основного зобов`язання за кредитним договором № 07/68-609-4 від 02 квітня 2007 року, передано нерухоме майно: двокімнатну квартиру № 76 площею 67.25 кв.м у житловому будинку номер АДРЕСА_3 , яка знаходиться на стадії будівництва згідно з договором на дольову участь у будівництві житла, укладеним 12 січня 2006 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Хмельницькбудінвест».

Однак, унаслідок несплати ОСОБА_2 пайових внесків за вказану квартиру, право власності не неї залишилось за ТОВ «Гранд-Палас», яке є правонаступником ТОВ «Хмельницькбудінвест».

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2014 року у справі № 686/20945/13-ц, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2014 року, визнано недійсним іпотечний договір № 1414, укладений 02 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2014 року № 1546, укладеного між ТОВ «Гранд-Палас» і ОСОБА_1 , останній набув право власності на квартиру № 76 у житловому будинку номер АДРЕСА_3 .

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14 січня 2015 року у справі № 6-29293св14 скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2014 року, а іпотечний договір № 1414, укладений 02 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 , залишено чинним.

04 серпня 2015 року приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк Володимир Іванович здійснив виконавчий напис № 1070 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 з метою задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк» на загальну суму 54 389,13 доларів США, що становить 1 150 511,21 грн.

На виконання виконавчого напису нотаріуса державний виконавець Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції 14 серпня 2015 року відкрив виконавче провадження № 48461910 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» на двокімнатну квартиру № 76 площею 67.25 кв.м у житловому будинку номер АДРЕСА_3 .

18 березня 2016 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» направив лист № 08.206-297/4021 головному державному виконавцю Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції Рибчуку О.І., в якому просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ - виконавчий напис приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Пруняка В.І. від 04 серпня 2015 року повернути, у зв`язку із погашенням заборгованості за договором кредиту № 07/68-609-4 від 02 квітня 2007 року в повному обсязі.

28 березня 2016 року державним виконавцем Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції Рибчуком О.І. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 115 051,12 грн.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначалися Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

За статтею 1 зазначеного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 606-XIV відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частина третьою статті 27 Закону № 606-XIVвизначено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як зазначалося вище, постановою державного виконавця Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції від 14 серпня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 48461910 з виконання виконавчого напису нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Пруняка В.І. № 1070 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 .

У рамках зазначеного виконавчого провадження 28 березня 2016 року державний виконавець Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції Рибчук О.І. виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 115 051,12 грн.

Не погодившись з постановою про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 оскаржив її у судовому порядку.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року у справі № 922/948/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції щодо прийняття постанови про накладення арешту від 21 серпня 2015 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 28 березня 2016 року та постанови про стягнення витрат за проведення виконавчих дій від 28 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 48461910. Скасовано постанову про накладення арешту від 21 серпня 2015 року, постанову про стягнення виконавчого збору від 28 березня 2016 року та постанову про стягнення витрат за проведення виконавчих дій від 28 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 48461910.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено повністю. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Цей суд виходив з того, що оскільки виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, то постанова від 28 березня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 606-XIV.

Отже, під час розгляду адміністративної справи № 822/948/16 судами було надано правову оцінку постанові ВП № 48461910 від 28 березня 2016 року про стягнення виконавчого збору з боржника, яка в свою чергу, є предметом судового розгляду в даній справі.

У відповідності до положень частини четвертої статті 78 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції у даній справі) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, слід зауважити, що Верховний Суд постановою 24 липня 2019 року скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі № 822/948/16 у частині ухвалення рішень щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії відповідача стосовно прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.08.2015 року та її скасування - скасував, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року - залишив без змін.

Таким чином, ураховуючи, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено правомірність винесення державним виконавцем Другого міського відділу ДВС Хмельницького міського управління юстиції Рибчуком О.І. постанови ВП № 48461910 від 28 березня 2016 року про стягнення виконавчого збору з боржника, а ТОВ «Гранд-Палас» на наведено та судами не встановлено інших обставин, які б свідчили про протиправність оскаржуваної постанови державного виконавця, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Верховний Суд констатує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Поряд із цим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 82 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору) рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 606-XIV, учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом (стаття 8 Закону № 606-XIV).

Аналогічні правові положення містяться у Законі України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який був чинним на час звернення позивача до суду з даним позовом). Зокрема, згідно з частиною другою статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Між тим, сторонами виконавчого провадження № 48461910 є ПАТ «Укрсоцбанк» - стягувач і Кузьмич О.П. - боржник.

Отже, виходячи із приписів статей 7, 8 Закону № 606-XIV позивач - ТОВ «Гранд-Палас» не є стороною та учасником виконавчого провадження № 48461910. Будь-якого іншого відношення до нього, як і до предмета, на яке було звернуто стягнення - квартиру № 76 у житловому будинку номер АДРЕСА_3 , позивач немає, оскільки ще в 2014 році на підставі договору купівлі-продажу власником цього нерухомого майна став ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 5 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

В силу статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Ураховуючи обставини даної справи та суть (зміст) оскаржуваного рішення відповідача, Верховний Суд вважає, що постанова ВП № 48461910 від 28 березня 2016 року про стягнення виконавчого збору з боржника не впливає на права, свободи та інтереси ТОВ «Гранд-Палас» та не порушує їх, а відтак не породжує й права на захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Беручи до уваги правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Палас» залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду