Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа №1570/7847/2012

адміністративне провадження №К/9901/3335/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Федусик А.Г. від 03 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Шляхтицького О.І., Джабурія О.В., Крусяна А.В. від 11 грудня 2013 року у справі №1570/7847/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селком ЛТД» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Селком ЛТД» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки наявними первинними документами підтверджується реальність придбання ним товарів/послуг та їх подальше використання у господарській діяльності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 11 грудня 2012 року №0012802301, №0012792301.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень за відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, викладених в акті перевірки.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам відповідача, відповідно до яких встановлено нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також не досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій з підтвердженням факту сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагентів позивача до вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій.

У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та вказує на те, що вони базуються лише на актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача. В свою чергу, зазначає, що судами попередніх інстанцій повністю та належним чином досліджено усі обставини справи, подані сторонами докази і пояснення та на підставі чого прийнято законні та обґрунтовані рішення.

У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Селком ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Алміс Лд», ТОВ «Укрхолод», ТОВ «Флорена-плюс», ПП «Юнітрейд-Консалт» та ТОВ «А-Вента» за період з 01 травня 2009 року по 31 січня 2012 року відповідачем складено акт від 29 листопада 2012 року №3062/22-3/36232879/249, яким встановлено порушення: - пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за період лютий-грудень 2011 року, січень 2012 року всього в розмірі 140 302, 00 грн.; - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 171 667, 00 грн., в тому числі за IV квартал 2009 року на суму 9 580, 00 грн., за I квартал 2011 року на суму 26 004, 00 грн., за II квартал 2011 року на суму 27 715, 00 грн., за III квартал 2011 року на суму 47 114, 00 грн., за IV квартал 2011 року на суму 47 184, 00 грн., за I квартал 2012 року на суму 14 070, 00 грн.

Висновки податкового органу обґрунтовано тим, що спірні взаємовідносини мають безтоварний характер, а укладені договори є нікчемними з урахуванням неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення 11 грудня 2012 року: - №0012802301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 184 081, 00 грн., в тому числі 171 667, 00 грн. за основним платежем та 12 414, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0012792301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 164 153, 00 грн., в тому числі 140 302, 00 грн. за основним платежем та 23 851, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N334/94-ВР (далі - Закон N334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону N334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період, який перевірявся, ТОВ «Селком ЛТД» укладено договори з ТОВ «Флорена-плюс», ТОВ «Алміс-ЛД», ТОВ «Укрхолод», ТОВ «Юнітрейд-консалт» та ТОВ «А-Вента», відповідно до яких останні прийняли на себе обов'язок надати позивачу послуги, а він зобов'язався прийняти та оплатити ці послуги.

Реальність господарських операцій з поставки товару підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками, якими, в свою чергу, спростовуються доводи скаржника про відсутність факту сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів (послуг).

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, як на підставу визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді від 03 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі №1570/7847/2012 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С.Пасічник

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко