Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2020 року

Київ

справа №825/1832/18

адміністративне провадження №К/9901/1020/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьмишиної О.М., Граб Л.С., Іваненко Т.В. від 05 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789 XІІ;

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, увесь період навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) з 25 липня 1994 року по 30 липня 1998 року включно як строкову військову службу;

- зобов`язати відповідача обрахувати та призначити позивачу пенсію за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789 XII з 04 жовтня 2017 року, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що, ураховуючи період його навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ, у нього достатньо стажу, який дає йому право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

09 січня 2019 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року у справі №825/1832/18.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 825/1832/18.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Чиркіна С.М., Шарапи В.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся у суд із даним позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, у якому просив: визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» увесь період навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/96 Українська академія внутрішніх справ перейменована в Національну академію внутрішніх справ України) з 25 липня 1994 року по 30 липня 1998 року включно як строкову військову службу; зобов`язати відповідача обрахувати та призначити позивачу пенсію за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 04 жовтня 2017 року, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку.

Разом із тим, як убачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, 07 лютого 2017 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №750/11150/16, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року, апеляційну скаргу Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України задоволено, постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2017 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

У вказаній справі позивач просив: визнати неправомірними дії Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789 XII та зобов`язати Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України обрахувати та призначити йому пенсію за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789 XII.

Під час розгляду справи №750/11150/16 суд виходив із того, що пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було передбачено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII. Разом з тим, 15 липня 2015 року у певній частині набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Також судом установлено, що пенсійним органом до трудового стажу позивача було зараховано його період навчання в Українській академії внутрішніх справ (половина строку навчання згідно з вимогами частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII складає 2 роки 2 дні). Також, зазначено, що сумарний трудовий стаж позивача складав 20 років 1 місяць 16 днів, а саме: 13 років 2 місяці 10 днів - період роботи в органах прокуратури; 4 роки 11 місяців 8 днів - стаж роботи на посаді слідчого та 2 роки 2 дні - половина періоду навчання в Українській академії внутрішніх справ, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII.

Отже, предметом справи №750/11150/16 також було право позивача на призначення пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789 XІІ з підстав наявності у останнього необхідного стажу роботи та судами надавалася оцінка щодо зарахування до стажу позивача періоду навчання курсантом в Українській академії внутрішніх справ.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови була дана невірна правова оцінка обставинам справи та неправильно застосовані норми процесуального права, що є підставою для скасування постанови. Крім того, позивачем зазначено, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку про тотожність предмета, підстав та сторін по справах № 825/1832/18 та № 750/11150/16.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту зазначених вище норм законодавства, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, яким встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №750/11150/16, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року, ухваленою щодо аналогічного спору між тими самими сторонами із тих самих підстав, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Вказана обставина залишилася поза увагою суду першої інстанції, що призвело до помилкового відкриття провадження у адміністративній справі та вирішення спору.

У зв`язку із цим, суд апеляційної інстанції, керуючись статтями 238 та 240 КАС України правомірно скасував рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 825/1832/18, а провадження у цій справі закрив.

Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 33 рішення у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 42).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/39, пункт 52, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 43).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судові рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа