Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №404/2725/18

адміністративне провадження №К/9901/62707/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року (головуючий суддя - Мельник В.В., судді: Чепурнов Д.В., Сафронова С.В.)

у адміністративній справі № 404/2725/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - Управління ПФУ) про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати неправочинним та скасувати розпорядження відповідача від 10 жовтня 2011 року по пенсійній справі №169411, розпорядження від 4 листопада 2011 року по пенсійній справі №169411, пункт 1.13 витягу з протоколу №10 від 26 грудня 2011 року засідання Комісії з питань призначення та виплати пенсій при управлінні Пенсійного фонду України в місті Кіровоград про зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії по інвалідності до розмірів фактичних збитків, починаючи з листопада 2011 року;

- визнати неправочинними та скасувати всі інші накази та розпорядження відповідача про переведення недоплаченої частини пенсії ОСОБА_1 в правоположення соціальної допомоги з наступним припиненням виплати цієї соціальної допомоги;

- відновити з 1 листопада 2011 року розмірі пенсії ОСОБА_1 в розрахунках і порядку виплати, які встановлені в постанові від 15 квітня 2011 року Кіровського районного суду міста Кіровограда по справі №2а-1573/11 та, починаючи з листопада 2011 року по теперішній час, доплативши суму недоплаченої пенсії.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що неправомірно був позбавлений права на судовий розгляд та вважає, що апеляційна скарга подана за правилами, що визначені статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання - безпосередньо до суду апеляційної інстанції, разом із тим, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції КАС України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Як вбачається з лексичного і семантичного аналізу наведеної норми, - структура першого речення допускає множинне її тлумачення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження, тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах "Каньєте де Хоньї проти Іспанії", "Гору проти Греції", "Михолапа проти Латвії").

У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Зазначене узгоджується з правовою позицією висловленій у постанові Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі № 640/20036/17.

В контексті наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 297 КАС України, підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу.

Натомість, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

В.М. Кравчук

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду