Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 260/4603/20

адміністративне провадження № К/990/9538/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В. М.,

суддів: Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Петриком Віталієм Васильовичем на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 (у складі колегії суддів: Заверухи О.Б. (суддя-доповідач), Гінди О.М., Ніколіна В.В.) у справі №260/4603/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо здійснення перерахунку та виплати йому пенсії з 01.01.2016, як пенсіонеру органів внутрішніх справ, згідно із Законом України від 23.12.2015 № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статтями 51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з урахуванням грошового забезпечення поліцейських;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01.01.2016, як пенсіонеру органів внутрішніх справ, згідно із Законом України від 23.12.2015 № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей", статтями 51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Закарпатській області задоволено частково:

- рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі № 260/4603/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог 01.01.2016 по 27.06.2020 та в цій частині позовну заяву залишено без розгляду;

- в решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 260/4603/20 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі № 260/4603/20.

В подальшому на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява, подана в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.01.2023 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 299 КАС України.

Не погодившись з такою ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що має право на оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову у задоволенні заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, з огляду на визнання Конституційним Судом України у Рішенні від 01.03.2023 № 2-р(ІІ)/2023 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписів частини 1 статті 294 КАС України в тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України.

Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, у якому він просить у задоволенні вимог касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно із частинами 2, 3 статті 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини 1ї статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та обов`язковість судового рішення.

Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина 3статті 2 КАС України).

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне врахувати підхід Верховного Суду щодо вирішення правових питань, пов`язаних із відкриттям апеляційного провадження.

Так, у справі №1718/2-а-834/11 (постанова від 05.01.2021) суд касаційної інстанції зазначив, що Конституція України як закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

Аналогічна правова позиція була застосована Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21, від 25 травня 2022 року у справі № 380/8038/21, від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 та від 16 червня 2023 року у справі № 520/986/22.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача, поданої у порядку статті 383 КАС України. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нормами КАС України не передбачено право на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Приписами частини 5 статті 383 КАС України визначено, що у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Відповідно до частини 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Отже, за наслідком розгляду заяви, поданої відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, судом першої інстанції може бути прийняте одне із таких судових рішень: про повернення заяви заявнику; про задоволення заяви; про відмову у задоволенні заяви.

Проте КАС України по-різному регулює можливість оскарження таких судових рішень в апеляційному порядку.

Так, абзацом другим частини 5 статті 383 КАС України встановлено що ухвала про повернення заяви підлягає (апеляційному) оскарженню.

Стосовно ухвал про задоволення заяви та про відмову в її задоволенні стаття 383 КАС України прямих приписів не визначає. Однак у разі наявності підстав для задоволення заяви частина 6 статті 383 КАС України через відсилку до статті 249 КАС України передбачає прийняття окремої ухвали; відповідно до частини сьомої статті 249 КАС, окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується.

Проте щодо можливості оскарження судового рішення у разі відмови у задоволенні заяви КАС України не містить прямих чи опосередкованих вказівок. Зокрема, така ухвала не зазначена у переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, який наведено в статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України (і на який міститься посилання у частині другій статті 293 КАС України).

На переконання колегії суддів, відсутність у процесуальному законі можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, не слугує безапеляційним аргументом щодо неможливості такого оскарження.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом вже розглядалися касаційні скарги за подібних правовідносин.

Так, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2023 у справі № 440/2582/20 дійшла висновку, що ухвала про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку. На цій підставі суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу фізичної особи, скасував ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Також суд касаційної інстанції у складі об`єднаної палати вирішив відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 814/1171/17, від 11.07.2019 у справі № 821/11/18, від 17.06.2020 року у справі № 420/4480/19, від 03.09.2021 у справі № 554/8244/17, від 16.09.2021 у справі № 520/5390/20, від 28.10.2021 у справі № 260/852/19 щодо неможливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

Такі висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду обґрунтовані наступним:

- розуміння положень статей 294 та 383 КАС України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, буде означати звуження обсягу конституційного права на апеляційний перегляд, а отже, як наслідок, права на судовий захист прав людини і громадянина, закріпленого і гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України;

- відповідно до частини 6 статті 383 КАС України та частини 7 статті 249 КАС України, ухвала про задоволення заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таким чином, право на апеляційне оскарження з боку суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого при виконанні судового рішення визнані судом протиправними (заява задоволена), не викликає сумнівів. У цих умовах слід визнати, що визнання відсутності права суб`єкта, який звернувся зі скаргою, тобто який стверджує про порушення його прав відповідачем у процесі виконання судового рішення, на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні його заяви ставить його як сторону у нерівні (істотно невигідні) умови, які порушують принцип рівності учасників справи перед законом і судом - одну з основних конституційних засад судочинства. Така нерівність сторін має ознаки дискримінації, забороненої з будь-яких підстав частиною 2 статті 24 Конституції України, а також статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, розуміння положень статей 294 та 383 КАС України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде порушенням принципу рівності учасників справи перед законом і перед судом;

- неможливість апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, може мати наслідком незабезпечення обов`язковості виконання судового рішення та дієвості судового контролю за його виконанням, і як наслідок, незабезпечення права особи на судовий захист.

Також, об`єднаною палатою КАС ВС було враховано, шо Конституційний Суд України розглядаючи справу за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 КАС України, вказав, що законодавець, ухваливши оспорювані приписи Кодексу, якими не встановив права на апеляційне оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, діяв свавільно, оскільки не врахував її юридичних наслідків для особи-позивача та не запровадив інших дієвих механізмів захисту і поновлення порушених прав, свобод, інтересів особи-позивача, яка судовим порядком домагається виконання судового рішення, ухваленого на її користь (Рішення від 01.03.2023 2-р(II)/2023 у справі № № 3-27/2022(54/22)).

У цьому рішенні Конституційний Суд України констатував, що законодавець визначив неоднаковий обсяг процесуальних можливостей (прав) сторін адміністративного процесу щодо права на апеляційне оскарження ухвал, прийнятих за наслідками розгляду заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, надавши суб`єктові владних повноважень право на апеляційне оскарження окремої ухвали і не встановивши для особи-позивача права на апеляційне оскарження ухвали про залишення без задоволення зазначеної заяви, чим поставив особу-позивача в гірше процесуальне становище порівняно з відповідачем - суб`єктом владних повноважень, знівелювавши мету діяльності адміністративних судів, визначену частиною 5 статті 125 Конституції України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01.03.2023 2-р(II)/2023 дійшов висновку, що нормативне регулювання, визначене оспорюваними приписами КАС України, якими для особи-позивача не встановлено права оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу, ставлячи особу-позивача в суттєво гірше процесуальне становище порівняно з відповідачем - суб`єктом владних повноважень, не забезпечує рівних процесуальних можливостей особі-позивачу захистити свої права, свободи, інтереси судовим порядком.

Конституційний Суд України виснував також, що законодавець, ухваливши оспорювані приписи КАС України, якими не встановив для особи-позивача права оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, не виконав головного обов`язку, покладеного на нього приписами частини другої статті 3 Конституції України, оскільки законодавчо не встановив дієвого судового контролю за виконанням судового рішення, не забезпечив права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві та гарантій його реалізації, як-от: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, право на апеляційний перегляд справи, обов`язковість судового рішення, що є неодмінними вимогами правовладдя як засади конституційного ладу в Україні, вираженої через формулу: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (частина перша статті 8 Конституції України).

З огляду на викладене колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № 440/2582/20.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи прецедентне значення постанови Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/2582/20, колегією суддів враховуються висновки щодо застосування норм процесуального закону, висловлені у зазначеній справі, позаяк предметом касаційного перегляду у справі, що розглядається, також є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 підлягає скасуванню, а справа № 260/4603/20 - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Оскільки Верховний Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, судові витрати відповідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 у справі № 260/4603/20 скасувати.

Справу № 260/4603/20 направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Судді В. М. Шарапа

А. А. Єзеров

С. М. Чиркін