Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2018 року

Київ

справа №0707/8356/12

адміністративне провадження №К/9901/3085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні за матеріалами справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року (суддя Морозова Н.Л.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2015 року (судді Довга О.І., Ліщинський А.М., Запотічний І.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Івановецької сільської ради Мукачівського району (далі - Сільрада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, ОСОБА_5, про зобов'язання вчинити певні дій,

встановив:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Сільради, у якому просила визнання рішення Сільради (35 сесії 5 скликання) від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки» (далі - Спірне рішення), згідно з яким ОСОБА_5 передано у власність земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 та площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою (далі - спірні земельні ділянки), протиправним, скасувати його та зобов'язати Сільраду переглянути своє рішення щодо задоволення заяви ОСОБА_5 із дотриманням вимог чинного законодавства та рішення суду у цій справі.

Вимоги мотивує тим, що на підставі Спірного рішення ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на зазначені вище земельні ділянки, що спричинило цивільний спір про встановлення меж земельних ділянок у натурі із сусідами - нею (позивачкою) і ОСОБА_4 Погодження меж, яке передбачено законодавством, не проводилось. З цього висновує, що Сільрада протиправно передала у власність ОСОБА_5 земельні ділянки, які неможливо виділити в натурі.

Суди встановили, що ОСОБА_5 звернулася із заявою до Сільради про надання їй у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,2876 га.

19 травня 2010 року ця заява була розглянута та прийнято Спірне рішення.

Управління Держкомзему у Мукачівському районі розглянуло матеріали подані для оформлення у власність земельної ділянки ОСОБА_5, загальною площею 0,2500 га (капітальна - 0,0200 га, тимчасова - 0,0086 га, інша - 0,2214 га) для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі Спірного рішення та погодило їх. Обмежень, обтяжень, сервітутів управління Держкомзему у Мукачівському районі не встановило, тому надало згоду на видачу державного акту на право власності на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства.

У матеріалах справи знаходяться копії документів: висновків та актів головного управління Держкомзему у Мукачівському районі Закарпатської області, відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури щодо відсутності обмежень та сервітутів на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,2876 га, та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га.

На підставі Спірного рішення ОСОБА_5 видано державні акти на право власності на спірні земельні ділянки серії ЯЛ № 524466 та серії ЯЛ № 524467.

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 11 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 березня 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ОСОБА_1 не погодилася із цими рішеннями і подала касаційну скаргу про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила доводи аналогічні тим, що містяться у позовній заяві, та додала, що суди не надали значення тому, що відповідач сам визнав помилковість свого рішення, а також того, що стосовно причетних до прийняття Спірного рішення посадових осіб порушені кримінальні провадження. Йдеться у скарзі й про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку доказам у справі.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, про перегляд рішення суду апеляційної інстанції в якій подано заяву, спір стосується не стільки правомірності Спірного рішення про передачу в приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства третій особі, скільки фактичного набуття права власності на земельні ділянки третьою особою та володіння ними, які, на думку позивачки, передані їй (третій особі) у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання її користувачем цих земель.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Сільрада, стосується відносин щодо власності третьої особи на спірні земельні ділянки і, з посиланням на певні конкретні обставини, вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Подібного змісту правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року у справі № 569/23686/13а.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм Земельного кодексу України, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2015 року скасувати і закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко