Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.06.2018 року у справі №826/16956/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/16956/17

адміністративне провадження № К/9901/52621/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Кашпур О. В., Уханенко С. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/16956/17

за позовом ОСОБА_1

до Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича

про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, ухвалене в складі головуючого судді Маруліної Л. О.,

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ісаєнко Ю. А., суддів Лічевецького І. О., Губської Л. В.,

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду із позовом до Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича (далі - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича, які полягають у поверненні листом від 13 листопада 2017 року № 4-12-18/3052 конституційної скарги до Конституційного Суду України від 01 листопада 2017 року, зареєстрованої Конституційним Судом України 06 листопада 2017 року за вх. № 18/4723 щодо неконституційності частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України про право працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, за доводами позивача, відповідач порушив приписи частини 3 статті 57 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі-Закон № 2136-VIII), відповідно до вимог якої керівника Секретаріату Конституційного Суду України не наділено повноваженнями повертати конституційну скаргу суб'єкту права на конституційну скаргу. Позивач уважає, що ним дотримано вимоги до форми конституційної скарги, встановлені ~law51~.

3. ОСОБА_1 стверджував, що питання порушення чи не порушення рішеннями права на звернення до суду, гарантованого Позивачу статтею 55 Конституції України, вирішується судом за результатами розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, тобто позивач вважає, що повноваженнями повернути конституційну скаргу наділений суддя, а не керівник Секретаріату Конституційного Суду України.

4. Відповідач проти задоволення позову заперечував та у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до ~law52~ Секретаріат Конституційного Суду України здійснює попередню перевірку звернень до Конституційного Суду України. У разі, якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам ~law53~, керівник Секретаріату Конституційного Суду України повертає її суб'єкту права на конституційну скаргу, тому вважає що твердження ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем ~law54~ є помилковим.

5. Відповідач у відзиві на позовну заяву звертає увагу, що конституційну скаргу від 01 листопада 2017 року повернуто позивачу через встановлену за результатами попередньої перевірки невідповідність за формою вимогам ~law55~, а саме, громадянином ОСОБА_1 всупереч вимогам ~law56~ оскаржується положення закону України (частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України), яке в судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.

6. Позивачем у відповіді на відзив від 05 лютого 2018 року зауважено, що відзив на позовну заяву від 22.01.2018 року не є відзивом відповідача в адміністративній справі № 826/16956/17 в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки цей відзив подано представником Конституційного Суду України, коли відповідачем у справі є керівник Секретаріату Конституційного Суду України.

7. Також, позивач вважав, що наведені у відзиві від 22.01.2018 року заперечення проти позову незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню, оскільки він впевнений, що подана ним конституційна скарга від 01.11.2017 року (06.11.2017 року за вх. № 18/4723) відповідає формі, встановленій ~law57~.

8. У запереченнях на відповідь на відзив від 16.02.2018 року, відповідач зазначив, що враховуючи те, що керівник Секретаріату Конституційного Суду України в цих правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, який не є юридичною особою, однак є керівником апарату Конституційного Суду України, тобто, посадовою особою Конституційного Суду України та відповідно до статей 55, 59, 60 Кодексу адміністративного судочинства України, представляти інтереси якої має уповноважена особа Конституційного Суду України.

9. Щодо решти тверджень Позивача, викладених у відповіді на відзив до позовної заяви, Відповідачем зазначено, що позиція не змінилася та відповідає позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву від 22 січня 2018 року.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

10. ОСОБА_1 звернувся до Конституційного Суду України із конституційною скаргою від 01.11.2017 (06.11.2017 року за вх. № 18/4723) щодо перевірки на відповідність положенням частини 2 статті 55 Конституції України (конституційності) положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині права працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

11. Листом Секретаріату Конституційного Суду України від 13.11.2017 року № 4-12-18/3052 за підписом керівника Секретаріату Я. І. Василькевича повернуто конституційну скаргу ОСОБА_1 як таку, що за формою не відповідає вимогам Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136-VIII.

12. У листі Секретаріату Конституційного Суду України зазначено, що позивачем оскаржується положення закону України (частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України), яке у судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.

13. У конституційній скарзі не зазначено обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини є порушеним, на думку позивача.

14. Судами попередніх інстанцій установлено, що остаточним судовим рішенням, долученим до конституційної скарги, є ухвала Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року в адміністративній справі №К/800/32792/16.

Проте, як встановлено судом та не спростовано позивачем, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року норму частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка оскаржується позивачем у конституційній скарзі від 06 листопада 2017 року, не застосовано.

15. Судами попередніх інстанцій також установлено та підтверджено матеріалами справи, що конституційна скарга від 06 листопада 2017 року не містить обґрунтування саме неконституційності оскаржуваних положень закону (в цьому випадку - положень частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України), а також про визначення норми Конституції України, яка проголошує конкретне право людини, яке зазнало порушення внаслідок застосування оскаржуваних положень закону.

16. У тексті конституційної скарги від 06 листопада 2017 року, як установлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем зазначено про неправомірність дій та рішень Служби безпеки України, Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Зокрема, позивач намагається дати оцінку застосування судами, якими розглядалася адміністративна справа № 820/3347/16, норм матеріального та процесуального права, дій та рішень посадових осіб.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності дій відповідача, оскільки конституційна скарга не відповідає за формою вимогам ~law59~, а саме, громадянином ОСОБА_1 всупереч вимог ~law60~ оскаржується положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яке в судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.

19. Крім того, за висновком судів попередніх інстанцій, конституційна скарга від 06 листопада 2017 року не містить обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (окремих його положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону в розумінні ~law61~, а тому в цій частині конституційна скарга ОСОБА_1 не відповідає формі, в частині передбаченій ~law62~.

ІV. Касаційне оскарження

20. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 07 червня 2018 року.

21. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що підстави для подання конституційної скарги визначені не Законом України, а Конституцією України, отже вирішення питання, яке є предметом позовних вимог має фундаментальне значення для правозастосовної практики.

22. За доводами касаційної скарги, позивач в ній ставив питання щодо конституційності встановлення строку звернення до суду (стаття 233 Кодексу Законів про працю України) і вирішення цього питання не належить до компетенції Керівника Секретаріату Конституційного Суду України.

23. За доводами позивача, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року в справі № К/800/32792/16 йшла мова про його звільнення, а отже, застосовувався строк, визначений статтею 233 Кодексу Законів про працю.

24. Крім того, у касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що його конституційну скаргу мали розглядати судді Конституційного Суду України, а не Секретаріат Конституційного Суду України.

25. Порушення норм процесуального права позивач вбачає у тому, що ця справа могла розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а не за правилами спрощеного позовного провадження.

26. У зв'язку із зазначеним позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

27. Касаційна скарга позивача містить клопотання про розгляд справи за його особистої участі.

28. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/16956/17 (суддя-доповідач Стрелець Т. Г., судді Бевзенко В. М., Смокович М. І.).

29.21 червня 2018 року справа № 826/16956/17 надійшла до Верховного Суду.

30.06 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача спростовував доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

31. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача.

32.06 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 627/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.

Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.

33. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 червня 2019 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Кашпур О. В., Уханенка С. А.

V. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування

34. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

35. За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

36. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

39. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

40. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

41. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" (далі-Закон № 2136-VIII), Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

42. Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 2 Закону).

43. Відповідно до ~law65~ Секретаріат Конституційного Суду України: 1) забезпечує підготовку та проведення засідань колегій, засідань і пленарних засідань сенатів та Великої палати, засідань і спеціальних пленарних засідань Суду; 2) забезпечує діяльність Голови Суду, заступника Голови Суду, секретарів колегій, суддів Конституційного Суду; 3) забезпечує офіційне оприлюднення актів Суду; 4) надсилає акти Суду згідно з ~law66~; 5) надсилає відповідні акти Суду до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну правову політику, для внесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та опублікування в Офіційному віснику України; 6) здійснює реєстрацію та попередню перевірку всіх форм звернень, що надійшли до Суду, готує попередні висновки про наявність підстав для відкриття конституційного провадження у справі або відмови у відкритті конституційного провадження; 7) здійснює офіційне спілкування із суб'єктами звернень до Суду, учасниками конституційного провадження та особами, залученими до участі у конституційному провадженні; 8) може брати участь у підготовці проектів нормативних актів, що стосуються питань діяльності Суду; 9) забезпечує діяльність постійних комісій Суду, Науково-консультативної ради Суду; 10) здійснює контроль за своєчасним надходженням документів, матеріалів та іншої інформації у конкретній справі, яку готує до розгляду або розглядає Суд, а також документів, матеріалів та іншої інформації, витребуваних Суддею-доповідачем у справі згідно з ~law67~; 11) узагальнює практику виконання актів Суду; 12) виконує інші завдання, передбачені ~law68~ та Регламентом.

44. ~law69~ визначено, що конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу та встановлено вимоги до оформлення конституційної скарги.

45. ~law70~ визначено, що у конституційній скарзі зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса зареєстрованого місця проживання особи (для іноземця чи особи без громадянства - місця перебування) або повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

2) відомості про уповноважену особу, що діє від імені суб'єкта права на конституційну скаргу;

3) короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України;

4) опис перебігу розгляду відповідної справи в судах;

5) конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України;

6) обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону;

7) відомості про документи і матеріали, на які посилається суб'єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів;

8) перелік документів і матеріалів, що додаються.

46. Відповідно до ~law71~ звернення до Суду надсилаються поштою або подаються безпосередньо до Секретаріату. Попередню перевірку звернень до Суду здійснює Секретаріат. Якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам ~law72~, керівник Секретаріату повертає її суб'єкту права на конституційну скаргу. Повернення конституційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до Суду з дотриманням вимог ~law73~.

VI. Позиція Верховного Суду

47. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із поверненням позивачу поданої ним конституційної скарги листом від 13 листопада 2017 року № 4-12-18/3052 за підписом керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Я. І.

49. Отже, перевірці підлягають обставини щодо наявності у керівника Секретаріату Конституційного Суду України повноважень щодо попередньої перевірки конституційних скарг та їх повернення з підстав невідповідності за формою вимогам Закону.

50. Повноваження Секретаріату Конституційного Суду щодо попередньої перевірки звернень, які, відповідно до статті 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", можуть бути подані у формі конституційного подання, конституційного звернення, конституційної скарги, визначені статті 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідно до якої, звернення до Суду надсилаються поштою або подаються безпосередньо до Секретаріату, який здійснює їх попередню перевірку і у разі, якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам статті 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", керівник Секретаріату повертає їх суб'єкту права на конституційну скаргу.

51. Тобто, статті 50 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено повноваження Секретаріату Суду щодо попередньої перевірки конституційної скарги та, у випадку неналежно оформленої конституційної скарги чи її невідповідності вимогам статті 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", право повертати таку конституційну скаргу її автору.

52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у письмовому повідомленні за підписом керівника Секретаріату Конституційного Суду України 13 листопада 2017 року № 4-12-18/3052, яке стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, повідомлено позивачу про те, що його конституційна скарга підлягає поверненню, оскільки в ній оскаржуються положення закону України (частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України), яке у судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.

53. Крім того, у конституційній скарзі не було зазначено обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини є порушеним, на думку Позивача.

54. У зв'язку з набранням чинності ~law79~ порядок розподілу справ між суддями Конституційного Суду, встановлений Регламентом Суду від 5 березня 1997 року (зі змінами), став йому суперечити, тому, з метою реалізації положень Конституції України, ~law80~ та до приведення Регламенту Суду у відповідність до Конституції України та ~law81~, Розпорядженням в. о. голови Суду від 16 серпня 2017 року № 57/1/2017-ОД було затверджено Тимчасовий порядок розподілу конституційних подань, конституційних звернень, конституційних скарг між суддями Конституційного Суду України, їх попередньої перевірки та підготовки попередніх висновків (далі - Тимчасовий порядок).

55. Отже, на момент здійснення Секретаріатом Конституційного Суду попередньої перевірки конституційної скарги позивача керівник Секретаріату керувався чинними на той час положеннями Конституції України, ~law82~ та Тимчасового порядку.

56. Відповідно до пункту 3 розділу III Прикінцеві положення ~law83~ та пункту 3 Тимчасового порядку встановлено, що конституційну скаргу може бути подано, якщо остаточне судове рішення у справі особи набрало законної сили не раніше 30 вересня 2016 року.

57. При цьому, абзацом другим Тимчасового порядку визначено, що якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам Закону, керівник Секретаріату повертає її суб'єкту права на конституційну скаргу разом з повідомленням, виготовленим Робочою групою, в якому зазначаються всі виявлені недоліки.

58. Зі змісту положень ~law84~, якими встановлено вимоги до форми конституційної скарги, випливає, що під час здійснення попередньої перевірки конституційної скарги на відповідність її за формою вимогам ~law85~, Секретаріат Суду зобов'язаний оцінити судові рішення додані до скарги щодо того, яке судове рішення є остаточним у справі суб'єкта права на конституційну скаргу, аби з'ясувати та визначити, чи застосовано в остаточному судовому рішенні оспорювані положення закону, чи наявний у скарзі короткий виклад такого рішення та чи завірена копія остаточного судового рішення належним чином судом, що його ухвалив.

59. Судами встановлено, що Секретаріат Суду в ході попередньої перевірки конституційної скарги позивача опрацював судові рішення у справі останнього та дійшов висновку, що оскаржуються положення закону України (частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України), яке у судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.

60. Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року, на яку посилається ОСОБА_1 у конституційній скарзі, суд не лише не застосовував оспорюваних положень Кодексу, а й взагалі не розглядав питання, які б стосувалися строків звернення до суду із заявою про вирішення спору, то конституційна скарга не відповідала ~law86~.

61. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказівка на неправомірність дій та рішень Служби безпеки України, Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, судових рішень по ряду судових справ ОСОБА_1 щодо оскарження цих дій та рішень, а також на незгоду із судовими рішеннями у справах не є належним обґрунтуванням конституційної скарги та виконанням вимог ~law87~.

62. Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що, повідомивши про причини повернення скарги та проінформувавши позивача щодо приписів ~law88~, керівник Секретаріату Суду діяв на виконання та у відповідності до вимог зазначених вище нормативно-правових актів, його дії в спірних правовідносинах відповідають критеріям, визначеним частиною 2 статті 19 Конституції України.

63. За таких обставин, Верховний Суд вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій відповідача щодо повернення конституційної скарги та направлення листа позивачу.

64. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги позивача щодо відсутності компетенції у керівника Секретаріату Конституційного Суду здійснювати розгляд конституційної скарги, оскільки скарга позивача керівником Секретаріату по суті не розглядалась, натомість останнім здійснено її попередню перевірку на відповідність нормам Закону, аналіз чому надано судом вище.

65. Крім того, є необґрунтованими і доводи позивача щодо обмеження відповідачами його права на доступ до конституційного судочинства, оскільки в цьому випадку право на подання конституційної скарги обмежено Законом, яким чітко встановлено вимоги до форми та змісту такої скарги, за умови дотримання яких скарга може бути передана судді-доповідачу. Оскільки позивач цих вимог не дотримався, його конституційне звернення не відповідає нормам Закону, тому в силу положень вказаних норм законодавства йому правомірно було відмовлено у допуску до провадження.

66. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року в справі № 826/8078/18.

67. Щодо доводів скаржника про ненаведення судами мотивів прийняття або відхилення кожного з наведених ним аргументів, то Верховний Суд вважає такі висновки безпідставними та зазначає таке.

68. Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

69. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

70. Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

71. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій, а лише зводяться до суб'єктивної переоцінки позивачем встановлених судами фактичних обставин справи та його власного бачення застосування норм чинного законодавства України. Безпідставність таких доводів встановлена під час касаційного розгляду справи.

72. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у тій мірі, в якій це необхідно для правильним розумінням ухваленого судами рішення.

73. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

74. За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

75. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІІ. Судові витрати

76. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року в справі № 826/16956/17 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді Н. В. Шевцова

О. В. Кашпур

С. А. Уханенко