Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.11.2020 року у справі №806/4580/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 806/4580/15

адміністративне провадження № К/9901/26182/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Семенюка М. М. від 26 жовтня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Євпак В. В., суддів Бучик А. Ю., Майора Г. І. від 16 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювілейне" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювілейне" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (правонаступник - Новоград-Волинська об'єднана державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області; далі - відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2014 року №00010992200 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 341866,00 грн. (273493,00 грн. - основний платіж, 68373,00 грн. штрафна (фінансова) санкція).

У доводах позовної заяви вказувало на незгоду із висновками контролюючого органу щодо безпідставного формування Товариством податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених з порушеннями статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки положення чинного законодавства з питань оподаткування не позбавляє позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, навіть якщо підписи, якими скріплені останні у паперовому вигляді, не відповідають електронним підписам, накладеним на податкові накладні в електронному вигляді; також відсутні докази наявності розбіжностей між даними обліку Товариства та даними перевірки й, як наслідок, заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму 12686,00 грн.

Суди встановили, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої склав акт від 06 серпня 2014 року №1127/22-00/13562403.

У ході перевірки контролюючий орган виявив порушення Товариством вимог пункту
188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, у зв'язку із віднесенням до складу податкового кредиту за травень - грудень 2013 року суми ПДВ у розмірі 260807,65
грн. на підставі податкових накладних, оформлених з порушеннями приписів статті 201 ПК України, а саме цифровий електронний підпис, накладений на такі податкові накладні при реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, та підписи, що скріплюють ці податкові накладні при їх видачі позивачу, належать різним особам; розбіжністю між даними обліку Товариства та даними перевірки на суму 63434,00
грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань на суму товарів, списану понаднормово у грудні 2013 року, у розмірі 12686,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яке є предметом розгляду у цій справі.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Суди обґрунтовували свої рішення тим, що контролюючим органом не ставиться під сумнів отримання Товариством товару (робіт, послуг) від контрагентів, достовірність первинних документів (їх відповідність вимогам чинного законодавства), на підставі яких виписані податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, із зазначенням у них сум ПДВ, які включені позивачем до податкового кредиту. Водночас обставина невідповідності електронного підпису на електронній податковій накладній підпису, яким скріплена податкова накладна в паперовому вигляді, сама по собі не утворює складу податкового правопорушення та не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на податковий кредит та на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Накладення електронного цифрового підпису неуповноваженою на це особою продавця (постачальника) є причиною для відмови у реєстрації такої податкової в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також судами не встановлено розбіжностей між даними обліку Товариства (нестачі товару) на суму 63434,00 грн., про що стверджував контролюючий орган.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства.

Вважає, що суди не в повному обсязі дослідили та встановили обставини по справі, які свідчать про те, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі податкових накладних, оформлених з порушеннями вимог статті 201 ПК України, оскільки такі підписані особами, які не мають повноважень на їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних. Також стверджує про залишення судами поза увагою обставин заниження податкових зобов'язань на суму товарів, списану понаднормово у грудні 2013 року, у розмірі 12686,00 грн.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила статті 201 ПК України, регулюють відносини, пов'язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносин, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За пунктом 201.10 зазначеної статті податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Абзацом дев'ятим пункту 201.10 статті 201 ПК України покупцю товарів/послуг заборонено відносити суми ПДВ до податкового кредиту в разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг, податкових накладних у Реєстрі та/або порушення порядку заповнення податкової накладної і зобов'язано покупця включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Як встановлено у одинадцятому абзаці пункту 201.10 статті 201 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Зміст наведених податкових норм, які діяли на час виникнення спірних відносин, дає підстави для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких підтверджується внесеними до Реєстру податковими накладними, іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що податковий кредит у деклараціях за травень - грудень 2013 року сформовано позивачем на підставі податкових накладних, складених за наслідком постачання товарів і послуг контрагентами-постачальниками і зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Жодних дефектів у правовому статусі контрагентів - постачальників, які виписали податкові накладні, на підставі яких Товариством сформовано спірну суму податкового кредиту, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, суди не встановили під час розгляду справи й Інспекція на такі обставини не посилалась у акті перевірки.

Судами правильно зауважено, що обставина невідповідності електронного підпису на електронній податковій накладній підпису, яким скріплена податкова накладна в паперовому вигляді, сама по собі не утворює складу податкового правопорушення та не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на податковий кредит та на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі.

За наведеного, оцінивши повноту, характер, об'єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушень при формуванні позивачем у відповідному періоді податкового кредиту за наслідками операцій із постачальниками.

До того ж наявності розбіжностей між даними обліку Товариства (нестачі товару) на суму 63434,00 грн., на обставини чого посилався відповідач, суди не встановили під час розгляду справи.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, дотримання процесуальних норм й необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко