Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2018 року у справі №810/2406/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 810/2406/16

адміністративне провадження № К/9901/12569/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Єзеров А. А., Кравчук В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 (суддя - Волков А. С. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
08.11.2016 (судді - Твердохліб В. А., Костюк Л. О., Троян Н. М. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа ОСОБА_2, про визнання недійсним наказу та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати недійсним наказ відповідача від 16.03.2015 №10-3301/15-15-сг "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки у власність";

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та її кадастровий номер 3221289001:01:059:0084 в Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що оспорюваним рішенням порушуються її права як землекористувача, адже відповідач не врахував, що земельна ділянка, відносно якої відповідач надав дозвіл на розроблення документації із землеустрою третій особі, 22.05.1992 рішенням органу місцевого самоврядування була передана у користування батькам позивача, а після їх смерті перебуває у її користуванні.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016, у задоволенні позову відмовлено.

З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами не надано належної оцінки дійсним обставинам справи, не досліджено належним чином докази, які мають значення для правильного вирішення спору та ухвалено рішення, які підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти касаційної скарги, третя особа - ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.05.1992 рішенням Х позачергової сесії ХХХІ скликання Требухівської сільської ради народних депутатів Броварського району Київської області ОСОБА_3 (матері позивача) виділено земельну ділянку розміром 0,15 га для ведення особистого підсобного господарства у тимчасове користування терміном на один рік.

Вказане підтверджується копією витягу з господарської книги села Требухів за 1992-1995 роки для домогосподарства з особовим рахунком № НОМЕР_1; облікової картки по господарському обліку №7861 на 2016-2020 року, квитанцій про сплату земельного податку за 2005-2016 роки.

У березні 2010 року позивач розпочала процедуру приватизації спірної земельної ділянки. Зокрема, розпорядженням Броварської районної державної адміністрації Київської області від 16.03.2010 №482 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, однак, процедуру складання документації із землеустрою позивач не виконала.

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держземагенства у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована на території с. Требухів Броварського району Київської області.

16.03.2015, за результатом розгляду клопотання ОСОБА_2, Головне управління Держземагенства у Київській області видало наказ №10-3301/15-15-сг, відповідно до якого ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Требухівської сільської ради Броварського району Київської області, орієнтовною площею земельної ділянки 0,1000 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності. У зв'язку з прийнятим рішенням у Державному земельному кадастрі сформовано земельну ділянку за №undefined.

На думку позивача, зазначеним наказом і діями відповідача порушуються її права як особи, яка впродовж 24 років добросовісно користується цією ж земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний наказ прийнято відповідачем в межах наданих повноважень і будь яких порушень, в тому числі прав позивача, під час його прийняття в ході розгляду справи встановлено не було, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Відсутні й підстави для скасування державної реєстрації та кадастрового номера спірної земельної ділянки.

При цьому суди виходили з того, що відсутні будь-які документи, які б посвідчували право користування чи власності позивача спірною земельною ділянкою.

Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог, суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками суддів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 частини 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.".

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли внаслідок незгоди позивача з наказом відповідача про надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав порушення її прав, як землекористувача спірної земельної ділянки.

Таким чином, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів, а саме права користування земельною ділянкою.

В свою чергу, свої вимоги позивач обгрунтовує саме тим, що спірна земельна ділянка тривалий час перебуває у її користуванні. Такі обставини є істотними для правильного вирішення питання законності надання третій особі дозволу на розробку проекту і підлягають встановленню в рамках розгляду спору в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється та на необхідність вирішення спору в порядку цивільного судочинства

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до статті 239 КАС України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 238, 239, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 - скасувати.

Провадження у справі №810/2406/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа ОСОБА_2, про визнання недійсним наказу та зобов'язання вчинити певні дії, - закрити.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач вправі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук