Постанова КАС ВП від 12.08.2020 року у справі №806/2903/18

04.11.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа №806/2903/18

провадження №К/9901/8645/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (судді Полотнянко Ю.П., Драчук Т.О., Загороднюк А.Г.),

Суть спору та встановлені судами фактичні обставини справи.

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ОДПІ), з урахуванням уточнень до позовних вимог просив:

1.1 визнати протиправними дії (бездіяльність) ОДПІ щодо недонарахування та невиплати йому сум преміальних виплат за лютий та березень місяці 2006 року, за лютий місяць 2007 року, за лютий місяць 2008 року, за березень місяць 2009 року та за червень місяць 2013 його роботи в податковій інспекції;

1.2 стягнути з ОДПІ на його користь суму недонарахованих та невиплачених йому при звільненні щомісячних преміальних виплат (заробітної плати) в розмірі 399,18 грн.;

1.3 стягнути з ОДПІ на його користь недоплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2014 по 17.01.2017 в сумі 2942,72 грн.

1.4 стягнути з ОДПІ на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2017 по 18.07.2018 в сумі 80359,12 грн.;

1.5 стягнути з ОДПІ на його користь моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

2. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 у період з 21.06.2005 по 27.03.2014 працював на різних посадах в Овруцькій ОДПІ; 27.03.2014 позивач звільнився з посади завідувача юридичним сектором за власним бажанням на пільгових умовах, у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України та статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

3. Позаяк в день звільнення ОСОБА_1 не виплатили всіх сум, що належать йому до сплати, він почав позиватися до суду.

4. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 12 січня 2015 року у справі № 806/4789/14: визнав протиправними дії ОДПІ щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, доплати за ранг державного службовця, надбавки та винагороди за вислугу років, середнього заробітку за час затримки розрахунку; стягнув з ОДПІ на користь ОСОБА_1 недораховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у сумі 358 грн 05 коп., надбавку за спеціальне звання у сумі 33 грн 67 коп., доплату за ранг державного службовця у сумі 4 грн 29 коп., надбавку за вислугу років у сумі 18937 грн 50 коп., винагороду за вислугу років у сумі 121 грн 85 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28 березня 2014 року до 12 січня 2015 року у сумі 41618 грн 22 коп., а всього 61073 грн 58 коп.; стягнув з ОДПІ на користь ОСОБА_1 1000 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнув з ОДПІ на користь ОСОБА_1 710 грн 69 коп. судових витрат.

5. Цією постановою встановлено також, що за період роботи ОСОБА_1 з січня 2006 року до грудня 2013 року йому внаслідок арифметичних помилок відповідач не донарахував та не виплатив посадового окладу в сумі 358 грн. 05 коп., надбавку за спеціальне звання у розмірі 33 грн. 68 коп.

6. Позивач вважає, що у зв`язку із тим, що йому не нараховували в повному обсязі посадовий оклад та надбавки за спеціальне звання, що встановлено у згаданому судовому рішенні (яке набрало законної сили), відповідач недоплатив йому суми преміальних виплат, розмір яких визначається у відсотковому відношенні до посадового окладу та надбавки за спеціальне звання, за лютий та березень місяці 2006 року, за лютий місяць 2007 року, за лютий місяць 2008 року, за березень місяць 2009 року та за червень місяць 2013 року на загальну суму 399,18 грн., тому звернувся до суду з цим позовом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

7. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 27 серпня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

8. Цей суд зазначив, що донарахування посадового окладу та надбавки за спеціальне звання ОСОБА_1 за судовим рішенням не є підставою для перерахунку преміальних виплат за лютий, березень 2006 року, лютий 2007 року, лютий 2008 року, березень 2009 року та червень 2013, визначених у сталому розмірі в межах фонду преміювання на час преміювання.

9. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 лютого 2019 року скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року та ухвалив нове.

9.1. Визнав протиправними дії (бездіяльність) ОДПІ щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 сум преміальних виплат за лютий та березень місяці 2006 року, за лютий місяць 2007 року, за лютий місяць 2008 року, за березень місяць 2009 року та за червень місяць 2013 його роботи в податковій інспекції.

9.2. Стягнув з ОДПІ на користь позивача суму недонарахованих та невиплачених при звільненні щомісячних преміальних виплат (заробітної плати) в розмірі 399,18 грн.

9.3. Стягнув з ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2017 по 14.06.2018 в сумі 1155 грн. та 328 грн. 60 коп. судових витрат.

9.4. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

10. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги такі обставини. Відповідно до наказу ОДПІ від 29.03.2006 №7-Ф «Про преміювання працівників за лютий 2006 рік» позивачу нараховано 173,0408 % преміальних виплат, що становило 847,90 грн., які йому виплатили у березні 2006 року.

11. Розрахунок преміальної виплати проведено у відсотковому відношенні до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (спеціальне звання), а саме: (410 грн.+ 80 грн.) х 173,0408% = 847, 90 грн., де 410 грн. - посадовий оклад, 80 грн. - надбавка за ранг (спеціальне звання), 173,0408% - відсоток преміальної виплати. Враховуючи недонарахування та недоплату за лютий 2006 року посадового окладу в розмірі 41 грн. та надбавки за спеціальне звання в розмірі 8 грн., розрахунок преміальної виплати, на думку апеляційного суду, має бути таким: (410 грн.+41 грн.+80 грн.+8 грн.) х 173,0408%=932,69 грн. Отже, за лютий 2006 року відповідач недоплатив позивачу 84,79 грн. (932,69 - 847,9 = 84,79) преміальних виплат.

12. Водночас, за березень 2006 року податкова інспекція, відповідно до наказу ОДПІ від 27.04.2006 №10-Ф «Про преміювання працівників за березень 2006», нарахувала позивача 319,38776% преміальних виплат, що становило 1565 грн. та збільшила розмір премії на 300 грн., тож преміальна виплата становила 1865 грн. (1565 грн. + 300 грн. = 1865), які йому виплатили у квітні 2006 року.

13. Розрахунок преміальної виплати проведено у відсотковому відношенні до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (спеціальне звання) та в сумі 300 грн., а саме: (410 грн. + 80 грн.) х 319,38776% + 300 грн. = 1865 грн., де 410 грн. - посадовий оклад, 80 грн. - надбавка за ранг (спеціальне звання), 319,38776% - відсоток преміальної виплати, 300 грн. - збільшення розміру премії по наказу, 1865 грн. - сума преміальної виплати.

14. Зважаючи на те, що за березень 2006 року позивачу недоплатили посадового окладу в розмірі 18,64 грн та надбавки за спеціальне звання в розмірі 3,64 грн. розрахунок преміальної виплати має бути таким: (410 грн. + 18,64 грн. + 80 грн. + 3,64 грн.) х 319,38776% + 300 грн. = 1936,16 грн.

15. Отож, відповідач недоплатив позивачу за березень 2006 року 71,16 грн. (1936,16-1865=71,16) преміальних виплат.

16. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до наказу ОДПІ від 26.04.2007 №9-Ф «Про преміювання працівників за лютий 2007» позивачу було нараховано 112% преміальних виплат, що становило 940,80 грн. та збільшено розмір премії на 400 грн., а тому преміальна виплата становила 1340,80 грн. (940,8 + 400 = 1340,8).

17. Розрахунок преміальної виплати проведено у відсотковому відношенні до посадового окладу та в сумі 400 грн., а саме: 840 грн. х 112% + 400 грн. = 1340,80 грн., де 840 грн. - посадовий оклад, 112% - відсоток преміальної виплати, 400 грн. - збільшення розміру премії по наказу, 1340,80 грн. - сума преміальної виплати.

18. Враховуючи недонарахування та недоплату за лютий 2007 року посадового окладу в розмірі 84 грн. розрахунок преміальної виплати має бути таким: (840 грн. + 84 грн.) х 112% + 400 грн.=1434,88 грн.

19. Отже, зазначив апеляційний суд, відповідач недонарахував та недоплатив позивачу за лютий 2007 року 94,08 грн. (1434,88-1340,8=94,08) преміальних виплат.

20. Відповідно до наказу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції від 24.09.2008 № 17-Ф «Про преміювання працівників за лютий 2008р.» за лютий 2008 року податкова інспекція нарахувала позивачу 175,97 % преміальних виплат, що становило 2358 грн., які було виплачено у вересні 2008 року. Розрахунок преміальної виплати проведено у відсотковому відношенні до посадового окладу, а саме: 1340 грн. х 175,97% = 2358 грн., де 1340 грн. - посадовий оклад, 175,97% - відсоток преміальної виплати. Проте, враховуючи недонарахування та недоплату за лютий 2008 року посадового окладу в розмірі 63,81 грн. розрахунок преміальних виплат має бути таким: (1340 грн. + 63,81 грн.) х 175,97% = 2470,28 грн.

21. Отож, відповідач недоплатив позивачу за лютий 2008 року 112,28 грн. (2470,28 - 2358 = 112,28) преміальних виплат.

22. Відповідно до наказу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції від 24.06.2009р. №16-Ф «Про преміювання працівників за березень 2009» позивачу нараховано 40,597% преміальних виплат, що становило 544 грн., які було виплачено у червні місяці 2009 року. Розрахунок преміальної виплати проведено у відсотковому відношенні до посадового окладу, а саме: 1340 грн. х 40,597% = 544 грн., де 1340 грн. - посадовий оклад, 40,597% - відсоток преміальної виплати, 544 грн. - сума преміальної виплати.

23. Однак, враховуючи недонарахування та недоплату за березень 2009 року посадового окладу в розмірі 63,81 грн. розрахунок преміальної виплати має бути таким: (1340 грн. + 63,81 грн.) х 40,597% = 569.90 грн. Тому, відповідач недонарахував та недоплатив позивачу за березень 2009 року 25,90 грн. (569,90 - 544 = 25,90) преміальних виплат.

24. Відповідно до наказу ОДПІ від 27.09.2013 №12-Ф «Про преміювання працівників ОДПІ за квітень, травень, червень 2013р.» було нараховано 20% преміальних виплат, що становило 197,47 грн., які було виплачено у вересні 2013 року. Розрахунок преміальної виплати проведено у відсотковому відношенні до посадового окладу, а саме: 987,37 грн. х 20% = 197,47 грн., де 987,37 грн. - посадовий оклад, 20% - відсоток преміальної виплати, 197,47грн. - сума преміальної виплати.

25. Враховуючи недонарахування та недоплату за червень 2013 року посадового окладу в розмірі 54,85 грн. розрахунок преміальної виплати має бути таким: (987,37 грн. + 54,85 грн.) х 20% = 208,44 грн. Тому, як наслідок відповідачем недонараховано та недоплачено позивачу за червень 2013 року 10,97 грн. (208,44 - 197,47 = 10,97) преміальних виплат.

26. З огляду на зазначене, загальна сума недонарахованих та невиплачених позивачу відповідачем преміальних виплат за лютий та березень місяці 2006 року, за лютий місяць 2007 року, за лютий місяць 2008 року, за березень місяць 2009 року та за червень місяць 2013 року роботи в податковій інспекції становить 399,18 грн. (84,79+71,16+94,08+112,28+25,9+10,97=399,18).

27. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 сум преміальних виплат за лютий та березень 2006 року, за лютий 2007 року, за лютий 2008 року, за березень 2009 року та за червень 2013 року у період його роботи в податковій інспекції є протиправними, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню, а сума недонарахованих та невиплачених позивачу при звільненні щомісячних преміальних виплат (заробітної плати) за вказані періоди в розмірі 399,18 грн. стягненню з відповідача на користь позивача.

28. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2014 по 17.01.2017 та з 18.01.2017 по 18.07.2018 апеляційний суд встановив, що відповідач протиправно не виплатив позивачу сум преміальних виплат за лютий 20 робочих днів, березень 2006 року (22 робочих дні), лютий 2007 року (20 робочих днів), лютий 2008 року (21 робочий день), березень 2009 року (21 робочий день) та червень 2013 (18 робочих днів) у розмірі 399,18 грн.; всього позивач не отримав преміальних виплат за 122 робочих дні; середня сума недоплачених преміальних виплат складає 3,3 грн. за робочий день (399,18грн./122). Апеляційний суд пояснив, що з огляду на істотність частки складових заробітної плати сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2017 по 14.06.2018, яка підлягає стягненню з відповідача складає 1155 грн. (3,3х350 днів).

29. Під час апеляційного розгляду, колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а.

30. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача недоплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 28.03.2014 по 17.01.2017, та період з 14.06.2018 по 18.07.2018, апеляційний суд констатував, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки постановами суду Житомирського окружного адміністративного суду у справах №806/4789/14 та №806/1682/15 з відповідача на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку лише за період з 28.03.2014 по 12.01.2015, тому відсутні підстави для стягнення недоплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказані періоди.

31. Відмовляючи у стягненні моральної шкоди в розмірі 2000 грн. апеляційний суд виходив з того, що вони безпідставні.

32. Щодо стягнення 893,46 грн. витрат, пов`язаних з прибуттям до Житомирського окружного адміністративного суду 18.07.2018 та 27.08.2018, з яких 338,46 грн. - компенсація за відрив від звичайних занять та 555 грн. - компенсація в адміністративній справі витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, то тут суд апеляційної інстанції зазначив, що є підстави стягнути тільки 328,60 грн. витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, які підтверджуються чеками № 324405, № 324406 та № 332553. Зауважив також, що копія чека № 324406 є ідентичною оригіналу, тому вдруге до уваги не братиметься.

Касаційне оскарження.

33. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

34. Доводи касаційної скарги за змістом повторюють аргументи, викладені в позові та уточненнях до нього ( в частині, яка стосується меж касаційної скарги).

Висновки Верховного Суду.

35. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

36. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

37. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

38. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП).

39. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

40. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

41. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

42. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

43. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП).

44. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

45. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

46. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

47. Отож, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

48. Наведені висновки узгоджуються із правозастосовною практикою Верховного Суду України, приміром у справі № 21-1765а15 (постанова від 15 вересня 2015 року), які згодом застосував також Верховний Суд у справі № 524/1714/16-а (постанова від 04 квітня 2020 року).

49. Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що з огляду на наведене правове регулювання висновки суду апеляційної інстанції, на яких основується оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позову, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

50. У цьому зв`язку зауважимо також, що застосований апеляційним судом принцип «співмірності» при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за описаних обставин цієї справи колегія суддів вважає виправданим та обґрунтованим (зважаючи, зокрема, на суму «основної» заборгованості по заробітній платі, якої при звільненні позивача не виплатив роботодавець, а також з урахуванням обставин, встановлених Житомирським окружним адміністративним судом у справах № 806/1682/15 та № 806/4789/14).

51. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

52. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

55. Переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 341 КАС, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.

56. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій та обставин справи не спростовують.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0