Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.04.2019 року у справі №826/17699/15
Постанова КАС ВП від 14.04.2019 року у справі №826/17699/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2019 року

Київ

справа №826/17699/15

адміністративне провадження №К/9901/19634/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційних скарг Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2015 (головуючий суддя - Арсірій Р.О.)

та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мельничук В.П., судді - Грищенко Т.М., Мацедонська В.Е.)

у справі №826/17699/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - Товариство) звернулося в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ДКС), в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 2 822 293 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп - Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 2 822 293 грн. та суму пені в розмірі 203 205, 10 грн., нараховану на суму такої заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, про протиправну бездіяльність відповідача щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 2 822 293, 00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна», з огляду на те, що перевіркою правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість не встановлено порушень при відображенні позивачем у податковій декларації суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

-визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 2 822 293 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна»;

- зобов'язано державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві скласти та подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню товариству з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» за лютий 2015. В іншій частині адміністративного позову відмовлено;

-стягнуто судові витрати в сумі 73 грн. 08 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-України» шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві , за рахунок бюджетних асигнувань.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій зазначив, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Тому, правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Не погодившись з зазначеною постановою суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві залишено без задоволення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні адміністративного позову та ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено:

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» 2 822 293, 00 грн. заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року та суму пені в розмірі 203 205, 10 грн. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року залишено без змін.

- стягнуто з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5 359, 20 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача вказаної вище суми бюджетного відшкодування та пені, з огляду на те, що задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо ненадання до казначейського органу висновку із зазначенням суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету та зобов'язання контролюючий орган надати відповідний висновок не можна вважати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права останнього, оскільки це не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суми бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган зазначив про неможливість підтвердження суми бюджетного відшкодування через відсутність відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання, а також вказав, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключним повноваженням податкових органів та органів Державного казначейства.

Також, Головне управління Державної казначейської служби подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2016. В обґрунтування вимог касаційної скарги ДКС зазначила, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та Органів державного казначейства, а тому суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Позивач відзиву на касаційні скарги не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

31 травня 2018 року позивачем подано клопотання про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому просило передати справу №826/17699/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку необхідністю відступлення від висновку щодо застосування статті 200 ПК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду. В обґрунтування вимог клопотання Товариство зазначило, що єдиним ефективним способом захисту прав платника податків є спосіб судового стягнення суми бюджетного відшкодування.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Дніпровському районі на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України в період з 18.05.2015 по 26.05.2015 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна».

За результатами перевірки складено довідку від 26.05.2015 №3832/26-53-28/30579869 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Аскоп-Україна» правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2015 року».

У висновку довідки зазначено, що за результатами перевірки, на момент складання довідки перевірки, неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за лютий 2015 року в сумі 2 822 293, 00 грн. (рядок 23.2 податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року (з урахуванням уточнюючих розрахунків), в розмірі 2 038 616, 00 грн., рядок 30 податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року (з урахуванням уточнюючих розрахунків) в розмірі 783 677 грн.), що пов'язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.

Разом з цим, зі змісту довідки вбачається, що податковим органом при перевірці достовірності декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість не виявлено невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, та підтверджено, що фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сума податку на додану вартість складає 2 822 293, 00 грн. (а.с. 113).

Щодо механізму здійснення бюджетного відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків внормовувався положеннями статті 200 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу контролюючого органу.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2015 року Товариство подало до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року, відповідно до якої сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість на рахунок платника у банку становить 2 822 293,00 грн. (рядок 23).

Разом з декларацією з податку на додану вартість за лютий 2015 року позивачем подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність бездіяльності контролюючого органу, що полягає у неподанні, у встановлений законом строк, до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 2 822 293 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна», оскільки перевіркою правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість не встановлено жодних порушень при відображенні позивачем у податковій декларації суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковими доводи контролюючого органу, викладені в касаційній скарзі, про відсутність у Товариства права на повернення суми бюджетного відшкодування.

Щодо доводів скаржників про незаконність постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» 2 822 293, 00 грн. заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року та суму пені в розмірі 203 205, 10 грн., колегія суддів зазначає, що з урахуванням встановленого судами права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, на думку колегії суддів, не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував забезпеченням поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №826/7380/15.

У вказаній постанові Велика Палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881 аі 5, від 17 листопада 2015 року у справі № 21 -4371 аі 5, від 02 грудня 2015 року у справі № 21 - 2650аі 5, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14, про те, що відшкодування ПДВ здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком № 39, оскільки вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, з огляду на вищевикладене, а також враховуючи наявність постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №826/7380/15 щодо застосування статті 200 ПК України у подібних правовідносинах, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання та передачу даної справи на розгляд Великої Палати.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» про передачу справи №826/17699/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відмовити.

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова