Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.07.2019 року у справі №804/7412/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №804/7412/15

адміністративне провадження №К/9901/11761/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Стеценка С. Г.,

суддів Бучик А. Ю., Тацій Л. В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевізник - КР" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 (головуючий суддя Прокопчук Т. С., судді: Божко Л. А., Лукманова О. М.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду, позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевізник - КР" (далі - Товариство, відповідач), в якому просило стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 18761,54 гривень та пені за порушення термінів сплати у розмірі 281,40 гривень.

В обґрунтуванні позову відділення Фонду зазначало, що відповідачем не виконано встановленого законодавством обов`язку щодо працевлаштування інвалідів у відповідній кількості відповідно до приписів статей 19, 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875-XІI) і не сплачено своєчасно адміністративно-господарські санкції за таке порушення у розмірі 18761,54 гривень, а також пеню за порушення термінів сплати зазначених санкцій у розмірі 281,40 гривень в результаті чого утворилась заборгованість на загальну суму 19042,94 гривень, яка Товариством не погашена.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2015 (головуючий суддя - Турлакова Н.В) позов задоволено. Стягнуто з Товариства на користь відділення Фонду спірні адміністративно - господарські санкції та пеню.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи не доведено виконання ним усіх передбачених Законом №875-ХІІ обов`язків щодо працевлаштування інвалідів у 2014 році, зокрема, стосовно інформування центру зайнятості про наявність вакантних місць, а відтак дійшов висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Вказане судове рішення відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 рішення суду першої інстанції скасоване та відмовлено у задоволенні позову, оскільки, як встановлено судом, відповідач здійснює господарську діяльність з 01.07.2014 року й упродовж серпня - грудня цього ж року щомісячно направляв на адресу Криворізького міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН, а також листи про наявність одної вакансії для працевлаштування інвалідів, відтак виконав передбачені Законом №875-ХІІ обов`язки щодо створення робочих місць для інвалідів, їх працевлаштування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2016 року позивач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить вказане судове рішення скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2015.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке, на думку скаржника, ухвалене при правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права, є законним та обґрунтованим. Зокрема, відділення Фонду зазначає, що відповідач в силу вимог Закону №875-ХІІ був зобов`язаний не тільки створити одне робоче місце для інваліда, а й самостійно забезпечити його працевлаштування, однак згідно поданого до відділення Фонду звіту за 2014 рік (форма №10-ПІ) у штаті Товариства не рахувалось працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2016 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2019, визначено склад колегії суддів для розгліду цієї справи у складі: головуючий суддя Стеценко С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено такий в порядку письмового провадження з 10.07.2019.

У поданих до Вищого адміністративного суду України запереченнях Товариство наполягало на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційного суду й аргументувало наведену позицію тим, що у повному обсязі виконало вимоги Закону №875-ХІІ щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, створило робоче місце згідно встановленого законодавством нормативу, щомісячно інформувало центр зайнятості про наявну вакансію шляхом направлення звітів за формою №3-ПН та подало річний звіт за формою №10-ПІ. Також, відповідач зазначає, що законодавством, яке врегульовую спірні правовідносини, не встановлює обов`язку щодо самостійного пошуку та підбору інвалідів підприємством для їх працевлаштування, оскільки таке здійснюється на підставі особистого звернення інваліда, в тому числі, безпосередньо до потенційного роботодавця, або ж до відповідного центру зайнятості.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перевізник - КР" почало здійснювати фінансово-господарську діяльність з 01.07.2014 й упродовж серпня - грудня 2014 року щомісячно подавало до Криворізького міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН та листи про наявність 1 вакансії для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма 10-ПІ) від 27.02.2015 №03-07/9072 середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства становить 13 осіб, з них, яким встановлена інвалідність - 0 осіб, загальна кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 37526 гривень.

Оскільки у 2014 році відповідач не працевлаштував жодного інваліда на створене ним робоче місце, відділення Фонду, вважаючи це невиконанням вимог Закону №875-ХІІ, здійснила розрахунок адміністративно-господарських санкцій за таке порушення у розмірі 18761,54 гривень, а також нарахувало пеню за порушення термінів сплати зазначених санкцій у розмірі 281,40 гривень, в результаті чого за Товариством утворилась заборгованість на загальну суму 19042,94 гривень, про стягнення якої у судовому порядку і просить позивач.

Позиція Верховного Суду

Статтею 19 Закону №875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом частини першої статті 20 цього ж Закону підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

В свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами ж частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

В той же час, за правилами пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-ХІІ.

Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в Товаристві у спірний період працювало 13 штатних працівників, тобто від 8 до 25 осіб, а отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону №875-ХІІ, становить 1 особа.

Звітом Товариства за 2014 рік (форма №10-ПІ) подано інформацію про те, що середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів на підприємстві - 0 осіб.

Разом з тим, під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що упродовж серпня - грудня 2014 року на адресу Криворізького міського центру зайнятості відповідачем щомісячно направлялись звіти за формою 3-ПН, якими підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону №875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доводи позивача в касаційній скарзі про те, що на Товариство покладається обов`язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.

Така правозастосовча практика відповідає неодноразово висловленій Верховним Судом правовій позиції, зокрема, у постановах від 20.12.2018 (справа №820/2377/16), від 15.04.2019 (справа №819/1044/14-а), від 26.06.2018 (справа №806/1368/17), від 28.05.2019 (справа №807/554/17) та інших.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову, правильно застосував норми матеріального і процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, перевірених належними і допустимими доказами, дослідженими судом під час розгляду справи і наявних у її матеріалах.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С. Г. Стеценко,

А. Ю. Бучик,

Л. В. Тацій,

Судді Верховного Суду