ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2020 року

Київ

справа №160/10713/19

адміністративне провадження №К/9901/7126/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" до приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року, прийняте у складі судді Озерянської С.І.та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Головко О.В. (головуючий), Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,

І. Суть спору:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (далі- ТОВ «АТБ-маркет», позивач) звернулося до суду з позовом до приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни, що полягає у не поверненні грошових коштів у розмірі 94575,94 грн. та стягнути з останньої на користь Товариства 94575,94 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.06.2018 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2018 у справі № 904/9306/17, приватним виконавцем Мосейко Анжелою Геннадіївною , з позивача було стягнуто кошти у сумі 942759,42 грн., а також основну винагороду приватного виконавця у сумі 94275,94 грн. та витрати по виконавчому провадженню у сумі 300 грн. Зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області 16.04.2019 було скасовано за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2019 у справі № 904/9306/17 було задоволено заяву позивача про поворот виконання рішення, стягнуто з ТОВ «Беседер Групп» 942759,42 грн. Позивач вважає, що кошти стягнуті приватним виконавцем в якості основної винагороди також підлягають поверненню, однак листом приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни від 28.09.2019 № 2042 позивачу було відмовлено у поверненні основної винагороди у сумі 94 275,94 грн. та витрат на виконавче провадження у сумі 300 грн.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. 12.06.2018 приватним виконавцем Мосейко Анжелою Геннадіївною було відкрите виконавче провадження № 56599010 на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/9306/17 про стягнення з ТОВ "АТБ-маркет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Беседер Групп» коштів у сумі 942759,42 грн.

5. У постанові про відкриття провадження виконавцем визначено, що стягненню також підлягає основна винагорода виконавця у сумі 94275,94 грн.

6. 13.06.2018 згідно платіжної вимоги приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни № 56599010 з рахунків ТОВ "АТБ-маркет" були стягнуті кошти у сумі 1037335,36 грн.

7. 14.06.2018 приватним виконавцем Мосейко Анжелою Геннадіївною було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 56599010 керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із виконанням рішення суду у повному обсязі.

8. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2019 у справі № 904/9306/17 задоволено заяву ТОВ "АТБ-маркет" про поворот виконання рішення, стягнуто з ТОВ «Беседер Групп» грошові кошти у розмірі 942759,42 грн.

9. 11.09.2019 ТОВ "АТБ-маркет" звернулось до приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни із заявою про повернення грошових коштів у сумі 94 575,94 грн., стягнутих в рахунок оплати основної винагороди приватного виконавця.

10. Листом від 28.09.2019 № 2024 відповідач відмовив у поверненні коштів, оскільки, виконавче рішення було закінчено у зв`язку із повним виконанням судового рішення, а отже винагорода була стягнута правомірно.

11. Позивач, вважаючи таку бездіяльність приватного виконавця протиправною, оскільки з Товариства було стягнуто грошові кошти за судовим рішенням, яке в подальшому було скасовано, а тому кошти в рахунок основної винагороди приватного виконавця стягнуті без достатніх правових підстав, а тому підлягають поверненню, звернувся із цим позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 06 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

13. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що Закон передбачає єдиний випадок, коли стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню - це закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, яке підлягало виконанню, або закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Приватним виконавцем вчинено ряд заходів спрямованих на виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 року у справі № 904/9306/17 , який на момент його виконання набрав законної сили та підлягав виконанню. Заходи вчинені приватним виконавцем призвели до виконання рішення суду та закінчення виконавчого провадження. Дії приватного виконавця під час здійснення виконавчого провадження не законними не визнавались, тобто виконавець діяв у порядку та спосіб передбачений законом.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

15. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

16. Касаційна скарга обґрунтована тим, що із ТОВ «АТБ-маркет» було стягнуто грошові кошти за судовим рішенням, яке згодом було скасовано, а у позові відмовлено. Отже, враховуючи, що ніякого боргу ТОВ «АТБ-маркет» не існувало, позивач взагалі не є учасником виконавчого провадження, тому стягнення із позивача основної винагороди приватного виконавця не відповідає фундаментальним принципам права та міжнародним зобов`язанням України. Враховуючи, що єдиною нормою, яка регулює правовідносини, що виникають при скасуванні судового рішення, яке підлягало виконанню є ч. 7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», то відповідно дана норма повинна бути застосована до спірних правовідносин за аналогією закону.

17. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

19. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. У силу статей 1, 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).

22. Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

23. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

26. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

28. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

29. Статтею 42 Закону № 1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

30. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

31. Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

32. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

33. Відповідно до ст. 31 Закону №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

34. При цьому, в силу положень ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

35. Згідно з частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

36. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

37. Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

VI. Висновок Верховного Суду

38. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

39. Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до матеріалів справи, 13.06.2018 на підставі платіжної вимоги приватного виконавця Мосейко Анжели Геннадіївни № 56599010 з рахунків ТОВ "АТБ-маркет" були стягнуті кошти у сумі 1037335,36 грн., які включають суму боргу визначену у наказі Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/9306/17 - 942759,42 грн., а також основну винагороду у сумі 94 575,94 грн.

40. 14.06.2018 відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 56599010 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із виконанням рішення суду у повному обсязі.

41. Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що за своїм змістом винагорода приватного виконавця є платою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

42. Частиною сьомою статті 27 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» єдиним випадком повернення виконавчого збору визначено закінчення виконавчого провадження в зв`язку із скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

43. З огляду на наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскільки підставою для закриття виконавчого провадження № 56599010, в ході якого стягнута винагорода приватного виконавця, є виконання рішення суду у повному обсязі, відсутні підстави для застосування положень частини сьомої статті 27 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» щодо повернення виконавчого збору. Інших підстав для повернення позивачу винагороди приватного виконавця діючим законодавством не передбачено.

44. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі №814/1506/17.

45. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у даній справі.

46. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

47. Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

48. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

49. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

50. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

51. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

52. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №160/10713/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова