Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2019 року

Київ

справа №804/6338/15

адміністративне провадження №К/9901/7503/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду в складі колегії суддів: Ніколайчук С.В., Борисенко П.О., Кучма К.С. від 22 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Баранник Н.П., Суховарова А.В., Щербака А.А. від 16 березня 2016 року у справі №804/6338/15 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Дуднік О.С., Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В травні 2015 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Дуднік О.С., Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції. Просила скасувати повністю рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України від 23 квітня 2015 року № 20870499 про відмову в реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 та на житловий будинок, що розташований за цією ж адресою, зобов`язати реєстраційну службу Дніпропетровського районного управління юстиції зареєструвати за позивачкою право власності на ? частину будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та на ? частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Скасовано повністю рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Дуднік Ольги Сергіївни від 23 квітня 2015 року № 20870499 про відмову в реєстрації права власності на земельну ділянку та на житловий будинок.

Зобов`язано Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), зареєстровану у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 квітня 2015 року 11:25:18 за реєстраційним номером 11048500, відповідно до вимог чинного законодавства.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та постановити нове судове рішення, яким у відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження щодо розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому скаржник не в змозі ні відповідно до законодавства, ні технічно, виконати оскаржувані рішення в частині повторного розгляду заяви про державну реєстрацію.

Заперечень на касаційну скаргу від позивача не надійшло.

Дослідивши доводи касаційної скарги, суд приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що 26 липня 2011 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , власником якого в цілому був ОСОБА_3 ; на ? частину земельної ділянки за зазначеною адресою, власником якої в цілому (площею 0,1284) був ОСОБА_3 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 , виданого 23 грудня 2002 року Ювілейною селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №5991 (Рішення набрало законної сили 26 липня 2011 року).

17 квітня 2015 року ОСОБА_1 подала до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області заяву для проведення державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 та на житловий будинок, що розташований за цією ж адресою.

За результатами розгляду заяви державний реєстратор прийняв рішення № 20870499 від 23 квітня 2015 року, яким відмовив у державній реєстрації права приватної власності на домоволодіння за гр. ОСОБА_1 , з посиланням на те, що заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім того, з технічного паспорту житлового будинку за заявником визнано право власності на нерухоме майно, яке є самочинно реконструйованим і не прийнято в експлуатацію, як цього потребує чинне законодавство.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася з позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у державного реєстратора відсутні підстави для відмови позивачці у задоволенні заяви про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.

Колегія суддів дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

За приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Вичерпний перелік відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень передбачено частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, у державній реєстрації може бути відмовлено, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону.

Відмовляючи у державній реєстрації прав на нерухоме майно державний реєстратор вказав, що заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна;

Також зазначив, що з технічного паспорту житлового будинку за заявником визнано право власності на нерухоме майно, яке є самочинно реконструйованим і не прийнято в експлуатацію, як цього потребує чинне законодавство.

Судами попередніх інстанції встановлено, що зазначена підстава для відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно помилково застосована відповідачем, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначеного твердження відповідача.

Крім того, судами встановлено, що з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, обтяження щодо зазначеного нерухомого майна відсутні.

Варто зазначити, що навіс, огорожа, вольєр та оглядовий колодязь, відносяться до малих архітектурних форм, не потребують вводу в експлуатацію, а тому їх наявність жодним чином не перешкоджала відповідачу здійснити державну реєстрацію прав на нерухоме майно відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2011 року.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації (ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (виключна компетенція, визначена законом).

У постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 21-1465а15) Верховний Суд України вказав, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Частиною 2 ст.162 КАС України передбачено, що головним завданням суду при прийнятті рішення в адміністративній справі є прийняття такого рішення, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже судами вірно обрано спосіб захисту порушеного права, шляхом скасування оскарженого рішення державного реєстратора та зобов`язання відповідача у справі повторно розглянути заяву позивачки, що відповідає нормам частини 2 статті 162 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду