Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2019 року у справі №1840/3705/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 1840/3705/18

адміністративне провадження № К/9901/69160/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів Губської О. А., Мельник-Томенко Ж. А.

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства "Кролевець Агро-Лан"

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді Соп'яненко О. В. )

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді Перцової Т. С., суддів Спаскіна О. А., Жигилія С. П. )

у справі №1840/3705/18

за позовом Приватного підприємства "Кролевець Агро-Лан"

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача "NIBULON S.A.",

про визнання дій протиправними.

I. РУХ СПРАВИ

1. Приватне підприємство "Кролевець Агро-Лан" (далі - ПП "Кролевець Агро-Лан") звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило визнати протиправними дії службової особи відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС Міністерства юстиції України) старшого державного виконавця Сіренко Сергія Володимировича щодо вимог надання інформації викладеної у запиті №55583162/20.1-4/23 від 03 вересня 2018 року.

2. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

3. У поданій касаційній скарзі ПП "Кролевець Агро-Лан" з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 грудня 2017 року Святошинським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про визнання та на надання згоди на виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Компанія РАЙЗ" на користь компанії "NIBULON SA" боргу в сумі 17 536 000 доларів США.

5. Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Сіренка С. В. від 22 січня 2018 року відкрито виконавче провадження

6. Державним виконавцем вживались заходи з метою виявлення майна та коштів, що належать боржнику, в ході яких встановлено наявність дебіторської заборгованості. Однак, від органів ДФС не надійшло інформації стосовно суб'єктного складу боржників, не надана така інформація і боржником.

7. Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Сіренком С. В. 3 вересня 2018 року направлено запит №55583162/20.1-4/23 ряду суб'єктів, у тому числі і на адресу позивача.

8. У запиті державний виконавець вимагав протягом трьох робочих днів з дня отримання запиту надати до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України відомості про належне Приватному акціонерному товариству "Компанія Райз" (попереднє найменування - Публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз" (код ЄДРПОУ 13980201) майно, що перебуває у позивача, та майно чи кошти, які позивач повинен передати Приватному акціонерному товариству "Компанія "Райз"; протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту подати до Відділу примусового виконання рішень Департаменту письмові пояснення щодо підстав і строків її виникнення та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів.

9. Вважаючи дії старшого державного виконавця Сіренка С. В. щодо направлення запиту протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вказаний вище запит на адресу позивача державним виконавцем направлено правомірно та в межах наданих йому повноважень, при цьому не порушено прав позивача.

11. Зазначив, що державний виконавець має право витребувати відомості, необхідні для вчинення виконавчих дій, в тому числі і відомості про майно боржника, що знаходиться у третіх осіб, або має бути передано від цих осіб боржнику і на яке може бути звернено стягнення.

12. Суди не погодилися із твердженнями позивача про порушення державним виконавцем територіальних обмежень при направленні запиту, мотивуючи це тим, що Департамент ДВС Міністерства юстиції України є самостійним структурним підрозділом Міністерства юстиції України, тобто центрального органу влади, а отже його компетенція поширюється на всю територію України.

13. При цьому, апеляційний суд в своєму рішенні наголосив, що запит державного виконавця не є виконавчою дією або заходом примусового виконання рішення, а тому відповідач, складаючи та направляючи на адресу позивача вказаний запит, діяв з метою розшуку майна боржника на виконання вимог статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law12~).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що оскаржувані рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

15. Наголошує на неправомірності висновків апеляційного суду, що направлення вимоги про надання інформації не є виконавчою дією, оскільки не стосується вжиття заходів примусового виконання рішень.

16. При цьому, посилаючись на ~law13~, скаржник зазначає, що всі дії виконавця вчинені під час здійснення виконавчого провадження, є виконавчими діями без винятків.

17. Скаржник вважає, що законом передбачено право державного виконавця отримувати необхідну йому інформацію щодо майна, рахунків, доходів та коштів боржника лише у органах та установах, визначених чинним законодавством, що в свою чергу, суперечить висновку судів попередніх інстанції про те, що відповідач направляючи спірну вимогу діяв з метою розшуку майна.

18. Крім того, скаржник акцентує увагу на тому, що він не є стороною виконавчого провадження або особою, яка залучалася до проведення виконавчих дій, що свідчить про протиправність вчинення державним виконавцем виконавчих дій стосовно нього, а саме направлення йому запиту.

19. Також, стверджує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, відповідно до яких, відповідачем не було порушено територіальної юрисдикції при надісланні цього запиту.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

21. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Відповідно до ~law14~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у ~law15~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law16~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law17~, а також рішеннями, які відповідно до ~law18~ підлягають примусовому виконанню.

23. ~law19~ визначено перелік заходів примусового виконання рішень, а саме: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law20~.

24. Згідно з ~law21~ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених ~law22~ та іншими нормативно-правовими актами.

25. ~law23~ передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law24~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

26. Відповідно до ~law25~ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

27. Відповідно до ~law26~ виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

28. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що державний виконавець вправі звертатися до осіб, в розпорядженні яких перебуває майно чи кошти боржника, та на відповідний запит отримати у таких осіб необхідні відомості про майно боржника.

29. При цьому, не зважаючи на те, що позивач не є учасником чи стороною виконавчого провадження, державний виконавець має право відповідно до вимог ~law27~ звернутись до нього з вимогою щодо надання інформації, яка необхідна йому для подальшого здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження.

30. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки предметом вимоги відповідача було витребування інформації про наявне у позивача майно, належне ПрАТ "Компанія "Райз", а також про майно або кошти, які позивач повинен був передати ПрАТ "Компанія "Райз", яка є боржником у виконавчому провадженні №55583162, державний виконавець мав право надіслати позивачу запит № 55583162/20.1-4/23 від 03 вересня 2018 року та витребувати у останнього відповідні відомості.

31. При цьому, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відповідач, складаючи та направляючи на адресу позивача вказаний запит, діяв з метою розшуку майна боржника на виконання вимог ~law28~, адже законодавцем не визначено іншого алгоритму дій державного виконавця, аніж направлення запиту у випадку необхідності з'ясування місцезнаходження майна боржника в осіб, які не є сторонами у виконавчому провадженні.

32. Розшук майна боржника, що перебуває в інших осіб, або належить боржникові від інших осіб, здійснюється шляхом направлення запитів до податкових органів, які зобов'язані надати інформацію про дебіторську заборгованість боржника, а також шляхом надсилання запитів до дебіторів боржника та інших осіб, у яких може перебувати майно боржника.

33. ~law29~ передбачено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

34. Скаржник стверджуючи про те, що він не є відповідним органом чи установою, посилається на зазначену вище норму.

35. Однак, Верховний Суд відхиляє вказані доводи скаржника з огляду на те, що при дослідженні правовідносин у цій справі, положення ~law30~ слід застосовувати системно разом із ~law31~ з чого слідує, що коло осіб, до яких державний виконавець має право звернутися із запитом про місцезнаходження майна боржника, не обмежено лише відповідними органами та установами.

36. Як результат, наведене також спростовує і твердження скаржника щодо права державного виконавця отримувати необхідну йому інформацію щодо майна, рахунків, доходів та коштів боржника лише у органах та установах, визначених чинним законодавством.

37. Стосовно доводу позивача про порушення відповідачем територіальної юрисдикції при надісланні цього запиту, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

38. Відповідно до ~law32~ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

39. Пунктом 4 розділу І Інструкції № 512/5 передбачено, що відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими, зокрема, сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

40. Крім того, з положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вбачається, що він є самостійним структурним підрозділом Міністерства юстиції України, тобто центрального органу влади, компетенція якого поширюється на всю територію України.

41. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Департамент ДВС Міністерства юстиції України наділений повноваженнями щодо надіслання запитів, пов'язаних з виконанням рішень, за якими сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, компетенція відповідача в даному випадку не має територіальних обмежень та розповсюджується на всю територію України.

42. Водночас, апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції зазначив, що запит державного виконавця не є виконавчою дією або заходом примусового виконання рішення.

43. Проте, такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки положення ~law33~ чітко передбачає перелік виконавчих дій, які виконавець вчиняє під час здійснення виконавчого провадження, серед яких законодавець зазначив в тому числі і подання запиту.

44. Тому, твердження скаржника про неправомірність висновку апеляційного суду з цього приводу є обґрунтованими.

45. Разом з тим, помилковість апеляційного суду в зазначеному вище контексті, не вплинуло на результат розгляду цієї справи.

46. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

47. Відповідно до частини 4 статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

48. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, однак оскільки постанова апеляційного суду містить помилкові мотиви, то в частині цих мотивів остання підлягає зміні.

49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Кролевець Агро-Лан" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі №1840/3705/18 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі №1840/3705/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М. В. Білак

О. А. Губська

Ж. М. Мельник-Томенко