Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.11.2019 року у справі №826/6780/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2019 року

м. Київ

справа №826/6780/16

касаційне провадження №К/9901/26557/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 (головуючий суддя - Файдюк В. В., судді: Коротких А. Ю., Чаку Є. В. ) у справі № 826/6780/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2016 №
0005421201.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 12.09.2016 відмовив у задоволенні позову, оскільки до 01.01.2015, на переконання суду, операції з прощення (анулювання) боргу за відсотками та пенею за кредитами становили об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Адже, за доводами суду, в підпункті "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 01.01.2015) йшлось про борг в цілому, тобто про загальну суму фінансових зобов'язань, що підлягають погашенню боржником, незалежно від підстави їх виникнення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.11.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.09.2016 скасував та прийняв нову - про часткове задоволення адміністративного позову. Податкове повідомлення-рішення від 15.03.2016 № 0005421201 скасував у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі ~money0~, з яких ~money1~ за основним платежем та ~money2~ за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м.

Києві звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
08.11.2016 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

Зокрема, наголошує на тому, що базою оподаткування згідно з положеннями підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є весь прощений кредитний борг, включаючи нараховані відсотки, штрафні санкції, пеню тощо.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2008 між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" укладено кредитний договір № 22032130036, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у кредит грошові кошти в сумі ~money12~.

19.11.2014 між сторонами укладено договір про припинення зобов'язань за кредитним договором від 01.10.2008 № 22032130036, згідно з яким позивач та Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" визнали та підтвердили, що розмір непогашеної позичальником заборгованості за кредитним договором станом на день укладення цього договору становить ~money13~, що в еквіваленті складає ~money3~ за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору, у тому числі: основна сума боргу в розмірі ~money14~, що в еквіваленті складає ~money4~ ; проценти, нараховані за користування кредитом, у розмірі ~money15~, що в еквіваленті складає ~money5~ ; розрахована пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором у розмірі ~money6~

В свою чергу, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 25.02.2016 № 463/26-56-12-01-05/ НОМЕР_1.

За її наслідками орган доходів і зборів дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на недекларування в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік отриманого доходу у вигляді додаткового блага в розмірі ~money7~ на підставі рішення банківської установи про анулювання кредитної заборгованості з повідомленням боржника про таке анулювання (прощення).

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2016 № 0005421201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі ~money8~ за основним платежем та ~money9~ за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді, зокрема, суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Аналіз наведеної законодавчої норми дає підстави для висновку про те, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама собою ця сума не збільшує дохід платника податку.

Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається до його оподатковуваного доходу. Разом з тим, суми процентів або пені, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходом, який призводить до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів або пені, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Це уточнення не змінило регулювання, воно конкретизувало дійсний зміст наведеної норми.

Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) нараховані суми процентів, пені, штрафів тощо.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що борг ОСОБА_1 в сумі ~money10~, анульований (прощений) банком на підставі договору від
19.11.2014 про припинення зобов'язань за кредитним договором від 01.10.2008 № 22032130036, є відсотками, нарахованими за користування кредитом, та пенею, нарахованою за несвоєчасне виконання позичальником боргових зобов'язань, що органом доходів і зборів у касаційній скарзі не заперечується.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що зазначений прощений кредитором борг у розмірі ~money11~ не є додатковим благом позивача в розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з якого повинен бути сплачений податок, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 у справі № 826/6780/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк