Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 815/2530/15

адміністративне провадження № К/9901/14056/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду (у складі судді Харченко Ю. В.) від 07 серпня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Золотнікова О. С., суддів Осіпова Ю. В., Скрипченка В. О.) від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа - Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, про визнання дій протиправними та скасування розпорядження,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА), у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просили визнати протиправними дії Одеської ОДА щодо скасування розпорядження голови Кілійської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Кілійська РДА) від 12 квітня 2012 року № 237 та скасувати розпорядження Одеської ОДА від 10 березня 2015 року № 122/А-2015.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 07 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, у задоволені позову відмовив.

Ухвалюючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність оскарженого розпорядження Одеської ОДА від 10 березня 2015 року № 122/А-2015, оскільки розпорядження голови Кілійської РДА від 12 квітня 2012 року № 237 видане з перевищенням повноважень, передбачених ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2016 року позивачі подали до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просили скасувати постанову Одеського оружного адміністративного суду від 07 серпня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування своєї касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні їхнього позову, порушили норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та підлягають скасуванню. За позицією скаржників, розпорядження голови Кілійської РДА від 12 квітня 2012 року № 237 було законним і обґрунтованим.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 травня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 липня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Голова Кілійської РДА розпорядженням від 12 квітня 2012 року № 237 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2621 га в довгострокову оренду терміном на 49 років для сінокосіння із земель державної власності за межами населеного пункту на території Вилківської міської ради Одеської області.

На підставі зазначеного розпорядження Приватне підприємство «Український проектний центр» виготовило за замовленням позивачів проект землеустрою щодо відведення вказаної вище земельної ділянки, який 01 серпня 2013 року був погоджений відділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Кілійському районі Одеської області.

У зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка відносилася до земель водного фонду, позивачі подали проект землеустрою на погодження до Департаменту екології та природних ресурсів Одеської ОДА, проте висновком останнього від 02 вересня 2014 року № 5950/08-9/6455 у погодженні такого проекту було відмовлено, оскільки голова Кілійської РДА неуповноважений розпоряджатися землями водного фонду.

З матеріалів справи також убачається, що позивачами було оскаржено в судовому порядку відмову Департаменту екології та природних ресурсів Одеської ОДА у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. За результатами розгляду справи № 815/6901/14 Верховний Суд України постановою від 25 жовтня 2016 року скасував постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України і закрив провадження у справі, зазначивши, що такий спір підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції.

Крім того, розпорядженням Одеської ОДА від 10 березня 2015 року № 122/А-2015 скасовано розпорядження голови Кілійської РДА від 12 квітня 2012 року № 237 у зв`язку з тим, що таке розпорядження суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 122 та 134 ЗК України.

Вважаючи протиправним зазначене вище розпорядження Одеської ОДА про скасування розпорядження голови Кілійської РДА від 12 квітня 2012 року № 237, позивачі звернулися до суду з цим позовом за захистом їхніх прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що надання згоди позивачам на розробку проекту землеустрою щодо відведення названої вище земельної ділянки в довгострокову оренду віднесено до компетенції Одеської ОДА.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 123 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

За приписами ч. 3 ст. 123 ЗК України названої статті Кодексу відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

При цьому, ч. 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч. 3, 7 цієї статті.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. «а» ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням, серед іншого, поділяються на землі сільськогосподарського призначення.

За змістом ч. 2 та 3 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення (…) надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як зазначалось вище, розпорядженням голови Кілійської РДА від 12 квітня 2012 року № 237 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2621 га в довгострокову оренду терміном на 49 років для сінокосіння із земель державної власності за межами населеного пункту на території Вилківської міської ради Одеської області.

Разом з цим, з матеріалів справи, а саме з листа Одеської ОДА від 11 червня 2015 року за № Ко-1399-07 вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, і позивачі не оспорюють цього факту.

Частиною 4 ст. 59 ЗК України визначено, що громадянам (…) із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до секції «І» підрозділу « 10.06» Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року за № 548, землі для сінокосіння віднесено до земель водного фонду.

Таким чином, з аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що громадянам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування могли передаватися на умовах оренди земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, а також для сінокосіння із земель водного фонду. При цьому передача в оренду громадянам земельних ділянок для сінокосіння із земель водного фонду здійснюється не районними, а обласними державними адміністраціями.

Отже, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду для сінокосіння із земель державної власності за межами населеного пункту на території Вилківської міської ради Одеської області віднесено до компетенції Одеської ОДА, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель водного фонду.

За таких обставин доводи скаржників щодо наявності у голови Кілійської РДА повноважень на прийняття розпорядження від 12 квітня 2012 року № 237 про надання згоди на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ст. 33 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» ( у редакції, чинній на момент винесення спірного розпорядження) обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Ураховуючи, що розпорядження голови Кілійської РДА від 12 квітня 2012 року № 237 видане з перевищенням повноважень, передбачених ч. 3 ст. 122 ЗК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про правомірність оскаржуваного розпорядження Одеської ОДА від 10 березня 2015 року № 122/А-2015, а тому судами першої та апеляційної інстанції правомірно відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні їх позову.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки судів скаржники не спростували.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 216 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

А. А Єзеров

С. М. Чиркін