Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.05.2018 року у справі №816/728/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №816/728/16

провадження №К/9901/11008/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/728/16

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області, Прокурора Полтавської області Попова Сергія Юрійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (прийняту у складі: головуючого судді - Удовіченка С.О.) від 20 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Курило Л.В., суддів: Присяжнюк О.В., Русанової В.Б.) від 7 грудня 2016 року,

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Полтавської області, Прокурора Полтавської області Попова Сергія Юрійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, в якому просив суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність прокурора Полтавської області щодо не повідомлення ОСОБА_1 про наявність вільного робочого місця в Полтавській місцевій прокуратурі Полтавської області, незастосування його права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу відповідно до статті 42-1 КЗпП України;

1.2. визнати протиправним наказ прокурора Полтавської області №229к від 14 квітня 2016 року про призначення ОСОБА_3 прокурором Полтавської місцевої прокуратури та скасувати його;

1.3. зобов'язати прокурора Полтавської області вирішити питання про прийняття на роботу ОСОБА_1 і укладення трудового договору відповідно до статті 42-1 КЗпП України на посаду прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до статті 42-1 КЗпП України позивач має преважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу. Однак у відповідь на неодноразові звернення позивача до відділу роботи з кадрами прокуратури Полтавської області, відповідачами повідомлено ОСОБА_1 про відсутність вакантних робочих місць. Зазначав, що прокуратурою Полтавської області не повідомлено ОСОБА_1 про наявність вільного робочого місця в Полтавській місцевій прокуратурі Полтавської області та призначено на вакантну посаду ОСОБА_3, чим порушено права та інтереси позивача, передбачені ст.42-1 КЗпП України,

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 20 вересня 2016 року Полтавський окружний адміністративний суд вирішив у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з такого.

4.1. Суб'єктивне право працівника на укладення трудового договору виникає за умови прийняття власником працівників аналогічної кваліфікації, тобто працівник за своєю спеціальністю і кваліфікацією повинен відповідати тим вимогам, що встановлені чинними кваліфікаційними характеристиками. На момент виникнення спірних відносин прийняття на роботу в органи прокуратури здійснювалося на підставі пункту 5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» на конкурсній основі.

4.2. Позивач, скориставшись своїм правом, прийняв участь у чотирирівневому конкурсі на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників, у якому зайняв 25 місце. За результатами тестування на знання законодавчої бази (професійний тест) набрав 83 бали та на загальні здібності - 28,3, всього 111,3 бали.

4.3. Враховуючи підсумковий бал (111,3) та 25 місце у рейтинговому списку, ОСОБА_1 не був допущений Конкурсною комісією до наступного етапу психологічного тестування, а відтак, не рекомендований комісією для призначення на адміністративні посади у місцевих прокуратурах. При цьому ОСОБА_1 заяву про участь у тестуванні на зайняття посади прокурора у місцевих прокуратурах не подавав. Таким чином, на час вирішення справи відсутні правовідносини позивача з відповідачем щодо вирішення питання про повторне прийняття позивача на роботу, отже й відсутній спір з даного приводу.

4.4. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що посилання позивача на порушення прав останнього через призначення ОСОБА_3 прокурором Полтавської місцевої прокуратури є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосуються безпосередньо ОСОБА_1

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Харківський апеляційний адміністративний суд 07 грудня 2016 року ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2016р. по справі № 816/728/16 залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що норми КЗпП України надають право працівникам на укладення трудового договору у випадках, якщо власник після раніше проведеного скорочення чисельності штату та звільнення працівників, знову здійснює прийняття працівників на роботу. Зазначена норма передбачає переважне право працівника, що працював раніше, бути прийнятим на старе місце роботи, насамперед перед іншими працівниками, які такого права не мають. Водночас, вказана норма не містить обов'язку власника або уповноваженого ним органу попереджати працівників, звільнених за п.1 ст.40 КЗпП України про те, що він знову здійснює прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Щодо оскарження наказу № 229к від 14 квітня 2016 року про призначення ОСОБА_3 прокурором Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги посилалась на те, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи, факт порушення не установлений, а позивач посилається на формальне порушення закону - адміністративний суд не має підстав для задоволення такого позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі скаржник просить, скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 07.12.2016 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

8. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі)

8.1. Скаржник вважає, що вищевказані доводи судів попередніх інстанцій не узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. При цьому касатор посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі Будченко проти України від 24 квітня 2015 року, пункти 39 та 42 обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги тим, що виходячи з позиції Суду, відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 першого протоколу до ЄКПЛ. А пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що положення національного законодавства, яке закріплює право звільнення від оплати не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.

8.2. На думку скаржника висновки судів про неналежний спосіб захисту та не порушене право скаржника у спосіб прийняття на роботу третьої особи -ОСОБА_3 є невірними, оскільки ОСОБА_1 має переважне право на укладення трудового договору відповідно до статті 42-1 КЗпП України.

9. Доводи викладені у запереченні на касаційну скаргу прокуратурою Полтавської області

9.1. На посади прокурорів Полтавської місцевої прокуратури в порядку статті 42-1 КЗпП України ОСОБА_3 та інші особи не призначалися, оскільки трудові відносини з ними попередньо не розривалися.

9.2. Переведення на рівнозначні посади у місцеві прокуратури проводились в межах органу - регіональної прокуратури (юридичної особи) та з числа працівників, які приймали участь у конкурсі та здобули відповідне місце у рейтинговому списку.

9.3. Отже протягом спірного періоду прийом в органи прокуратури Полтавської області на роботу на прокурорсько-слідчі посади не здійснювався.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено

10.1. Наказом від 06 жовтня 2015 року № 517к ОСОБА_1 призначено виконувачем обов'язків заступника Лубенського міжрайонного прокурора, звільнивши з посади прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді Прокуратури Полтавської області.

10.2. Наказом від 14.12.2015 № 813к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури Полтавської області у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, абз. 5 ч. 1 ст. 41, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

10.3. На підставі рейтингового списку Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області, наказом прокурора Полтавської області від 22.03.2016 №103 ОСОБА_3 призначений прокурором Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області тимчасово, на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника - ОСОБА_4 з 23 березня 2016 року та звільнений з посади старшого прокурора прокуратури Решетилівського району Полтавської області.

10.4. Наказом прокурора Полтавської області від 13.04.2016 №190к у зв'язку з частковою зміною структури та штатного розпису Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області (наказ Генерального прокурора України від 24 березня 2016 року №17ш) ОСОБА_3 призначений прокурором Карлівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області тимчасово, на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника - ОСОБА_4 з 13.04.2016 та звільнений з посади прокурора Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області.

10.5. Наказом прокурора Полтавської області від 14.04.2016 №229 ОСОБА_3 призначений прокурором Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області тимчасово, на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника - ОСОБА_5 з 14.04.2016 та звільнений з посади прокурора Карлівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області, яку він обіймав тимчасово.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

11. Конституція України

11.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 07 грудня 2016 року)

12.1. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

12.2. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

12.3. Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

13. Кодексу законів про працю України

13.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

13.2. Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

13.3. Відповідно до норм статті 42-1 Кодексу законів про працю України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

13.4. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

14. Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон України №1697-VII).

14.1. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру".

14.2. Відповідно до пункту 5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону: 1) прокурорами місцевих прокуратур призначаються: а) особи, які не мають досвіду роботи в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування та подальшого стажування строком до одного року. На таких осіб поширюються вимоги частин першої та п'ятої статті 27 цього Закону, крім вимоги щодо наявності стажу роботи в галузі права; б) особи, які мають досвід прокурорської діяльності, проте на день набрання чинності цим Законом не працюють в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування; в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.

Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України; 2) призначення на адміністративні посади, передбачені пунктами 11, 12, 13 частини першої статті 39 цього Закону (керівника, першого заступника та заступників керівника місцевої прокуратури), здійснюється за результатами чотирирівневого відкритого конкурсу, порядок проведення якого затверджується Генеральним прокурором України. Проведення конкурсу забезпечують п'ять конкурсних комісій, до складу кожної з яких входять: а) чотири особи, визначені Генеральним прокурором України; б) три особи, визначені Верховною Радою України.

Конкурсні комісії є повноважними за умови входження до їх складу не менше п'яти осіб. У разі не визначення Верховною Радою України в установленому порядку жодної особи комісія вважається повноважною за умови входження до її складу чотирьох осіб. Інформація про оголошення конкурсу, умови, строки, час та місце його проведення, про кандидатів, які подали заяву про участь в конкурсі, та результати конкурсу оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.

При призначенні на адміністративні посади, передбачені пунктами 11, 12, 13 частини першої статті 39 цього Закону, обов'язкового врахування потребують професійні, морально-ділові якості, управлінсько-організаторські здібності кандидата, а також наявність у нього стажу роботи на посаді прокурора не менше трьох років або в галузі права - не менше п'яти років.

Відібрані конкурсною комісією три кандидати на кожну із зазначених адміністративних посад подаються на розгляд осіб, уповноважених цим Законом приймати рішення про їх призначення на ці посади.

15. Наказ Генерального прокурора України № 98 від 20.07.2015 року Про затвердження Порядку проведення чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників ( далі - Порядок № 98).

15.1. Відповідно до п. 1.1. Порядку № 98 цей Порядок визначає умови і порядок організації та проведення чотирирівневого відкритого конкурсу кандидатів на посади керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників. Відкритий конкурс на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників складається з: тестування на знання законодавства (професійний тест); тестування загальних здібностей; тестування особистих характеристик (психологічний тест); співбесіди.

15.2. За результатами чотирирівневого конкурсу здійснюється відбір кандидатів для призначення на вищезазначені посади (п. 1.5. Порядку № 98).

15.3. Пунктом 4.4. Порядку № 98 встановлено, що комісія: забезпечує відкритість та об'єктивність оцінювання під час проведення конкурсу; формує рейтинговий список та визначає кандидатів для участі в наступному рівні конкурсу; проводить співбесіду з кандидатами; здійснює відбір кандидатів на кожну з посад, передбачених пунктами 11 - 13 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру".

15.4. Розділом 5 Порядку № 98 встановлено порядок організації проведення конкурсу. Згідно пункту 5.5. кожен кандидат після проходження професійного тесту ознайомлюється з кількістю набраних ним балів. Результат фіксується у відомості про результати тестування на знання законодавчої бази (професійний тест) (додаток 4) та засвідчується підписами кандидата та члена робочої групи.

15.5. Пунктом 5.7. Порядку № 98 визначено, що на підставі відомостей за результатами тестування Комісія формує рейтинговий список за формою, наведеною у додатку 5, по кожній місцевій прокуратурі, який затверджується на її засіданні простою більшістю голосів присутніх, про що складається відповідний протокол. Протокол підписується головою та секретарем Комісії після розгляду всіх скарг кандидатів щодо недопущення до тестування або результатів тестування (за наявності).

15.6. До наступного етапу тестування (на загальні здібності) допускаються кандидати згідно з рейтингом із розрахунку не більше ніж десять осіб на одну посаду. Інші особи на наступний рівень тестування не допускаються (п. 5.8. Порядку № 98).

15.7. Після проведення тестування на загальні здібності, за результатами складання професійного тесту та тесту на загальні здібності формується рейтинговий список (5.10. Порядку № 98).

15.8. В силу пункту 5.11. Порядку № 98, до тестування особистісних характеристик (психологічний тест) допускаються кандидати відповідно до рейтингового списку, зазначеного у пункті 5.10 цього розділу, із розрахунку чотири особи на одну посаду.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

17. Обґрунтування вимог касаційної скарги з посиланням скаржником на практику Європейського Суду з прав людини у справі Будченко проти України (рішення від 24.04.2015) свідчить про не розуміння скаржником застосування конвенційних принципів та практики Європейського Суду з прав людини.

18. Так, провадження у справі Будченко проти України ініційоване скаржником з тих підстав, що суди не звільнили його згідно з вимогами законодавства від оплати спожитих ним електроенергії та газу /п. 3 Рішення/. Заявник скаржився, що 7 квітня 2004 року Центрально-Міський суд незаконно відмовив йому у задоволенні позову. У своїй заяві він посилався на статтю 6 Конвенції. Суд, якому належить провідна роль у наданні юридичної кваліфікації фактам справи, констатував, що зазначена скарга мала розглядатися за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає таке: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. (п.п 24, 25 Рішення від 24.04.15 у справі Будченко проти України, заява 38677/06)

19. Провадження у даній справі розпочато національними судами за позовною заявою ОСОБА_1 предметом якої є вирішення спору трудового характеру. Позовна заява ОСОБА_1 не містить майнових вимог. А відповідно, спірні відносини у даній справі не охоплюються сферою дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки ЄСПЛ викладені у пунктах 39, 42 рішення від 24.04.2015 у справі Будченко проти України.

20. Щодо посилань скаржника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права в частині не застосування положень статті 42-1 КЗпП України до спірних правовідносин. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції про те, що суб'єктивне право працівника на укладення трудового договору виникає за умови прийняття власником працівників аналогічної кваліфікації, тобто працівник за своєю спеціальністю і кваліфікацією повинен відповідати тим вимогам, що встановлені чинними кваліфікаційними характеристиками.

21. Як встановлено судами попередніх інстанції ОСОБА_1, скориставшись своїм правом, взяв участь у чотирирівневому конкурсі на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників, у якому зайняв 25 місце. Враховуючи підсумковий бал (111,3) та 25 місце у рейтинговому списку, не був допущений Конкурсною комісією до наступного етапу психологічного тестування, а відтак, не рекомендований комісією для призначення на адміністративні посади у місцевих прокуратурах, що узгоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про невідповідність ОСОБА_1 вимогам, що встановлені кваліфікаційними характеристиками для зайняття відповідної посади.

22. Колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання скаржника на порушення права на працю через призначення ОСОБА_3 прокурором Полтавської місцевої прокуратури, оскільки вказане рішення не стосуються його безпосередньо. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Даний висновок узгоджується з частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин якою встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

23. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення судами першої та апеляційної інстанції і погоджується з висновками викладеними у постанові Полтавського окружного адміністративного суду та Харківського апеляційного адміністративного суду, якими доводи скаржника у справі спростовуються у повній мірі.

24. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

25. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

26. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення - у Верховного Суду відсутні.

27. Враховуючи результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року - залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області, Прокурора Полтавської області Попова Сергія Юрійовича, третя особа: ОСОБА_3, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх