Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа №636/2776/17

адміністративне провадження № К/9901/4899/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду у касаційному порядку адміністративну справу № 636/2776/17

за позовом ОСОБА_1 до Чугуївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Статівки Олександра Євгеновича на постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 27 вересня 2017 року (головуючий-суддя Слурденко О.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий-суддя Бартош Н.С., судді: Курило Л.В., Русанова В.Б.),

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просила: зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01 травня 2017 року шляхом збільшення розміру пенсійних виплат до встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який встановлений з 1 травня 2017 року у розмірі 1312 гривень, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум; допустити негайне виконання постанови суду про присудження виплати пенсії у межах стягнення за один місяць; в подальшому нараховувати та виплачувати пенсійні виплати у розмірі не нижчому, ніж встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з першого грудня 2017 року у розмірі 1373 гривні та у розмірах прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і, що будуть встановлені в наступні роки відповідними законами України; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чугуївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на її користь судовий збір у розмірі 640 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 27 вересня 2017 року позов задоволено.

Зобов`язано Чугуївське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області провести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 травня 2017 року перерахунок та виплату пенсії шляхом збільшення розміру пенсійних виплат до встановленого Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 01 травня 2017 року - 1312 гривень, а з 01 грудня 2017 року - 1373 гривні та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є стабільним і встановлюється щорічно бюджетним законодавством, а виплата пенсії не підлягає обмеженню строком, а тому вказав, що дії відповідача з виплати пенсії позивачу в розмірі, який є значно нижчим ніж встановлено законом, є неправомірними, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції залишив без розгляду вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн посилаючись на те, що позивачем та її представником не надано доказів сплати зазначеної суми, а також її розрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату послуг адвокатів».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, представник позивача оскаржив її в частині залишення без розгляду вимог про стягнення витрат на правову допомогу та просила ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення.

Чугуївське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області оскаржило постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог та просило відмовити у їх задоволенні.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Переглядаючи законність та обґрунтованість судового рішення першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем позивачу призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» та розмір пенсійних виплат, які проводяться позивачу.

Оскільки розмір страхового стажу позивача є меншим ніж передбачено частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Представник ОСОБА_1 - адвокат О. Статівка у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині залишення без розгляду вимог про стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення; постанову апеляційного суду скасувати повністю.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції при вирішенні спору щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн застосовано до спірних правовідносин неіснуючу постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату послуг адвокатів», а також помилково вказано на відсутність доказів сплати зазначеної суми та її розрахунку. Крім того, посилається на неправильне застосування апеляційним судом частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», безпідставне застосування пункту 6 статті 92 Конституції України та незастосуванням до спірних правовідносин положень частин 1, 2 статті 8 Конституції України.

У поданих до Верховного Суду заявах просив під час касаційного розгляду застосувати принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 140/968/17 та ухвалі від 30 серпня 2018 року у справі № 148/625/17.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито провадження у справі.

У запереченнях на касаційну скаргу Чугуївське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Суд, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов наступного висновку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 09 серпня 2012 року перебуває на обліку в Чугуївському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.

На підставі постанови Чугуївського міського суду від 26 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, відповідач здійснив позивачу перерахунок пенсії з 01 вересня 2015 року по 22 червня 2016 року шляхом збільшення розміру пенсійних виплат до встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 1 вересня 2015 року - 1 074 гривні, з 1 січня 2016 року - 1 074 гривні, з 1 травня 2016 року - 1 130 гривень, з 1 грудня 2016 року - 1 247 гривень, та провів відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, позивач отримує пенсію за віком з 01 травня 2017 року у розмірі 1247 гривень.

26 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Чугуївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із заявою про перерахунок пенсії та підвищення пенсійної виплати з 1247 гривень до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тобто з 1247 гривень до 1312 гривень з 01 травня 2017 року, а в наступному і з 01 грудня 2017 року до 1373 гривень.

На дане звернення Чугуївським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надано відповідь та зазначено, що пенсію обчислено та перераховано на підставі постанови Чугуївського міського суду від 26 січня 2017 року, за якою відповідач не зобов`язаний перераховувати пенсію позивачу з 01 травня 2017 року.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у пункті 6 статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), частиною першої статті 26 якого встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною другою названої статті передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об`єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).

Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV).

Вказані положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.

Судом встановлено, страховий стаж роботи позивача складає 22 роки 11 місяців 16 днів, що є меншим за необхідні 30 років для отримання мінімального розміру пенсії у розмірі прожиткового мінімуму. Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», у редакції, чинній до 24 квітня 2014 року, передбачалася виплата щомісячної державної адресної допомоги, у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат не досягав прожиткового мінімуму. І така щомісячна адресна допомога виплачувалася у сумі, що не вистачає саме до прожиткового мінімуму.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №112 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26березня 2008 року №265, та встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім інвалідів I та II груп (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми Закону №1058-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абзац 2 частини першої статті 58 Закону №1058-IV), що базується на принципах, закріплених у статті 7 Закону №1058-IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 №2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI), та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення дублюється у частині другій статті 7 Закону №1058-IV.

Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою.

Таким чином, законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26 березня 2008 року № 265 , Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» тощо.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать одна одній та частині третій статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (а не в ухвалі від 30 серпня 2018 року як помилково зазначив скаржник) у справі №148/625/17.

Колегія суддів не бере до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 140/968/17, оскільки у даній справі були скасовані постанови судів попередніх інстанцій на підставі частини 2 статті 353 КАС України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цим судом невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що судове рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 139 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Статівки Олександра Євгеновича залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик