Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.03.2018 року у справі №826/19317/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2019 року

Київ

справа №826/19317/16

адміністративне провадження №К/9901/30594/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року (суддя Шрамко Ю.Т.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року (судді Літвіна Н.М., Федотов І.В., Коротких А.Ю.) у справі № 826/19317/16 за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Головкова Ю.В. про відкриття виконавчого провадження ВП №51836446 від 02 серпня 2016 року щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 200000,00 грн, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса №300, від 10 березня 2011 року.

На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 02 серпня 2016 року державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Головков Ю.В. відкрив провадження щодо примусового виконання виконавчого напису №300, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Голяченко М.В. про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості за договором позики від 10 березня 2011 року № 300 у розмірі 200000,00 грн. На думку

ОСОБА_1 державний виконавець не повинен був повторно відкривати виконавче провадження, оскільки на момент здійснення такої дії боржник ОСОБА_3 помер. Крім того, позивачка вказала, що судовим рішенням Солом`янського районного суду м.Києва визнано недійсним вказаний договір позики, однак відповідач продовжує здійснювати виконавчі дії за таким договором.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

23 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність у державного виконавця підстав для відмови у відкритті виконавчого провадженння згідно частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки перелік таких підстав є вичерпним. Суди зазначили, що смерть боржника не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження. З огляду на викладене постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №51836446 від 02 серпня 2016 року відповідає вимогам закону.

ОСОБА_1 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що оскаржуваною постановою державного виконавця, яка прийнята з недотриманням вимог передбачених нормами Закону України «Про виконавче провадження», порушенно її законні права та інтереси, які полягають у здійсненні виконавчих дій відносно особи, яка померла.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Суддя Верховного Суду Білоус О.В. ухвалою від 21 березня 2018 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 04 червня 2019 року № 598/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А. Г.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суди попередніх інстанцій установили, що 10 березня 2011 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, укладено договір позики, зареєстрований в реєстрі за № 300 (далі - договір позики № 300).

При цьому, 26 жовтня 2011 року за договором позики № 300 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голяченко М.В. вчинено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 4465) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200000,00 грн.

В ході виконання вищевказаного виконавчого напису №4465 від 26 жовтня 2011 року, головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Валявським О.А. повернуто виконавчий документ стягувачеві ОСОБА_2 , на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», з правом повторно пред`явити виконавчий документ до виконання в строк до 03 серпня 2016 року.

Підставою для повернення виконавчого листа стягувачу стало те, що боржник ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а у відділі відсутні відомості хто з осіб вступили у спадкові права на спадщину на майно боржника (квартиру АДРЕСА_1 ). Рішенням Дарницького районного суду м.Києва на ? частину квартири боржника визнано право власності за ОСОБА_4 та ? частину зазначеної квартири визнано за іншою особою).

У визначений строк, 02 серпня 2016 року, за заявою стягувача державним виконавцем Головковим Ю.В. (повторно) відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого напису (зареєстрованого в реєстрі за № 4465 від 26 жовтня 2011 року) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200000,00 грн.

При цьому, в постанові про відкриття виконавчого провадження було допущено технічну помилку (описку) в зазначені реквізитів виконавчого напису, що не є підставою для її скасування.

ОСОБА_1 , вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження щодо боржника який помер протиправною, звернулась з даним позовом до суду.

Виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, та надаючи правову оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 11 цього Закону, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 4 частини другої статті 17 Закону № 606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Для забезпечення реалізації виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний вчиняти чітко визначені виконавчі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», тобто дотримуватись певного алгоритму дій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Валявським О.А. за заявою скаржника прийнято до виконання виконавчий напис №4465 від 26 жовтня 2011 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200000,00 грн.

10 жовтня 2012 року боржник ОСОБА_3 помер.

За приписами пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Оскільки у результаті здійснення виконавчого провадження не можливо було встановити хто є правонаступником боржника ОСОБА_3 (для подальшого здійснення виконавчих дій), державний виконавець повернув виконавчий напис від 26 жовтня 2011 року № 4465 стягувачу, на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, зазначивши, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено для виконання в строк до 03 серпня 2016 року.

За заявою стягувача ОСОБА_2 02 серпня 2016 року державним виконавцем Головковим Ю.В. (повторно) відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200000,00 грн.

Проте, на думку ОСОБА_1 , державний виконавець зобов`язаний був відмовити у відкритті за вищезазначеним виконавчим провадженням, оскільки боржник помер.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадженя у разі:

1) пропуску встановленого строку пред`явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Враховуючи вказані норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що така обставина як смерть боржника, не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Натомість, колегія зазначає, що судове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва, якими визнано недійсним договір позики №300 від 10 березня 2011 року (та виконавчий напис №4465 від 26 жовтня 2011 року) про стягнення 200000,00 грн, мали місце після прийняття 02 серпня 2016 року оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому не могли бути підставою для відмови у вчиненні таких дій.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм у поєднанні із встановленими обставинами, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, з огляду на повторне пред`явлення стягувачем виконавчого документа для виконання, є обов`язком державного виконавця на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у справі № 826/19317/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов,

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду