Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.04.2019 року у справі №826/5825/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/5825/18

адміністративне провадження №К/9901/15560/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,

за участю секретаря судового засідання Хом'яка О. А.,

учасники справи:

представник позивача - Іванов М. В.,

представник відповідача - Гайдай В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року (суддя Шевченко Н.

М. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (судді Костюк Л. О., Бужак Н. П., Мельничук В. П. ) у справі №826/5825/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут паперу" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Інститут паперу" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) від 11 січня 2018 року №0000481401, №0000491401.

Позовна заява обґрунтована посиланням на безпідставність тверджень контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою діяльністю (далі - ТОВ) "Житлобудмонтаж" (попередня назва ТОВ "Будівельна компанія "Альтор"). Ці твердження, на думку позивача, спростовуються наявними документами первинного бухгалтерського обліку, а висновок відповідача про порушення позивачем приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України) базується виключно на показаннях директора та засновника ТОВ "Житлобудмонтаж", що були надані в ході досудового розслідування за порушеною кримінальною справою відносно вказаного контрагента, проте позивач не може нести юридичну відповідальність за недотримання контрагентом вимог чинного законодавства, оскільки така відповідальність носить індивідуальний характер.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, адміністративний позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з судженням якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення ПАТ "Інститут паперу" вимог податкового законодавства.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ГУ ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами при розгляді справи, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

ПАТ "Інститут паперу" подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на законність та обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень та просить залишити ці рішення без змін.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах наведених у касаційній скарзі доводів, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні

абзацу одинадцятого частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За правилами підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3. статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема з придбанням або виготовленням товарів та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зі змісту пункту 198.6. статті 198 ПК України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6. статті 198 ПК України.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є висновки, викладені в акті перевірки від 26 грудня 2017 року №573/26-15-14-01-02/31812534 (проведеної у межах кримінального провадження № 42016000000002752), згідно з якими позивачем порушено вимоги підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено на 101471,00 грн суму податку на прибуток; пункту 44.1 статті 44, підпунктів 198.1, 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено на 565206,00 грн суму податку на додану вартість. Такі порушення полягали у формуванні позивачем даних свого податкового обліку за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ "Житлобудмонтаж", діяльність якого, на думку відповідача, мала ознаки фіктивного підприємництва, оскільки відсутність у нього власних основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, свідчила про неможливість здійснення господарської діяльності на виконання укладеного з позивачем 1 березня 2016 року договору про виконання ремонтних робіт; згідно зі свідченнями директора ТОВ "Будівельна компанія "Альтор" від 7 червня 2017 року ОСОБА_1, остання не має відношення до діяльності цього Товариства; згідно з протоколами допиту свідків орендарів ПАТ "Інститут паперу" ремонт орендованих приміщень не здійснювався; відповідно до відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №42015170090000151, встановлено, що протягом 2015-2016 років ОСОБА 1, спільно з іншими особами, використовуючи ряд підприємств, в тому числі ТОВ "Будівельна компанія "Альтор", шляхом укладання фіктивних господарських угод щодо отримання або придбання послуг, робіт, товарів безпідставно сформували податковий кредит з податку на додану вартість іншим особам, в тому числі позивачу.

Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку про недостовірність відомостей щодо учасників угоди, фактичну неможливість виконання договору цим контрагентом, спрямованість дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування, тобто зменшення суми податків, що підлягають сплаті.

Водночас, на думку судів попередніх інстанцій, надані позивачем документи (договір про виконання ремонтних робіт від 1 березня 2016 року №1, укладений між ПАТ "Інститут Паперу" та ТОВ "Будівельна компанія "Альтор" (в особі директора ОСОБА_1); акти приймання-передачі виконаних робіт (підписані директором ОСОБА_1); податкові накладні, видані останнім та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних; платіжні доручення на підтвердження розрахунків між сторонами свідчать про відсутність порушень, встановлених перевіркою, оскільки первинні облікові документи між позивачем та його контрагентом складені відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Доказів наявності вироку відносно контрагента позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 205, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212 та частиною 1 статті 364 КК України, відповідачем не надано, а договір, укладений позивачем з ТОВ "Житлобудмонтаж" не визнано недійсним.

Відповідно до частини 1 -3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення у цій справі не відповідають з огляду на наступне.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

Оскільки у справі, яка розглядається, ГУ ДФС у м. Києві посилалося на те, що ТОВ "Житлобудмонтаж" є фігурантом кримінальних проваджень, а директор цього товариства ОСОБА_1 заперечує свою участь у реєстрації та фінансово-господарській діяльності цього товариства, то перевірка і встановлення таких обставин мала значення для правильного вирішення спору; наявність ознак фіктивності господарської діяльності безпосередньо впливає на спростування факту здійснення господарських операцій та можливість формування на підставі первинних документів фіктивного підприємства податкової вигоди.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами частини 4 статті 9 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених частини 4 статті 9 КАС України.

Судами попередніх інстанцій у порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не надано належної правової оцінки доводам відповідача і, як наслідок, не встановлено повноважність особи (зокрема, шляхом допиту свідка), яка підписувала від імені контрагента первинні документи, які стали підставою для формування податкового обліку позивача. Це має істотне значення для правильного вирішення спору та входить до предмета доказування в даній справі.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно зі пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у випадку нез'ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема - неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі N 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі N 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі N 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі N 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі N 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі N 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі N 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі N 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі N 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі N 21-1318а16.

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року № 21-421а11, від 1 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 2 грудня 2015 року № 21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, підписані від імені осіб, які не брали участі у створенні та діяльності контрагентів платника податків-покупця, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

За правилами пункту 8 статті першої Розділу VII Перехідні положення КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України.

Водночас, суди попередніх інстанцій згадувані вище обставини не встановлювали, не дивлячись на те, що вони мають істотне правове значення.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на обґрунтування своїх доводів зазначав, зокрема про неможливість виконання ТОВ "Житлобудмонтаж" укладеного з позивачем 1 березня 2016 року договору про виконання ремонтних робіт внаслідок відсутності у нього власних основних фондів та транспортних засобів.

Таким чином, у цій справі недослідженими залишилися й обставини наявності у контрагента позивача технічної можливості виконання укладеної угоди з урахуванням специфіки таких робіт та фактичних господарських ресурсів (наявності основних фондів, транспортних засобів та відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності.

З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо підтвердження права позивача на формування показників податкового обліку за господарською операцією з ТОВ "Житлобудмонтаж" колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.

Суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача про витребування у відповідача належним чином засвідченої та у належній якості копії протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 7 червня 2017 року (допитаної у кримінальному провадженні № 4201600000000), водночас помилково не викликав в судове засідання для допиту її у якості свідка, а також не взяв до уваги посилання в акті перевірки на наявність свідчень орендарів про нездійснення ремонтних робіт в орендованих ними приміщеннях позивача. Дана обставина свідчить про порушення цим судом вимог частини 3 статті 242 КАС України щодо повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.

За змістом частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Водночас, суди свій висновок про правомірність дій позивача (обставин, що мають істотне значення) зробили не на підставі допустимих доказів.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).

Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Ураховуючи наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, судам слід урахувати, що за правилами частин 5 , 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 4 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: М. М. Гімон

Є. А. Усенко