Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року

м. Київ

справа №640/27288/20

провадження № К/990/14780/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/27288/20

за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі виконуючого обов`язки Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л. В., Державної казначейської служби, за участю третьої особи - Верховного Суду, про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пеліхоса Євгена Миколайовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кузьмишиної О. М., суддів: Костюк Л. О., Пилипенко О. Є.

І. Суть спору

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Верховного Суду України в особі виконуючого обов`язки Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л. В., Державної казначейської служби, за участю третьої особи - Верховного Суду, в якому просила:

1.1. стягнути заборгованість із заробітної плати в розрахованому у позовній заяві розмірі;

1.2. зобов`язати Державну казначейську службу України опрацювати платіжні документи Верховного Суду України, подані за підписами в.о. Голови Верховного Суду України В. І. Гуменюка та головного бухгалтера ОСОБА_3, щодо заробітної плати ОСОБА_1 та перерахунку відповідних податків та зборів.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України, обіймаючи посаду державної служби.

Водночас, незважаючи на продовження виконання своїх посадових обов`язків, позивач стверджує, що не отримує заробітну плату.

Таким чином станом на дату звернення до суду заборгованість по сплаті заробітної плати становить 544972,72 гривень.

Однак, Державна казначейська служба України протиправно відмовляє в опрацюванні платіжних документів Верховного Суду України, поданих за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І. та головного бухгалтера ОСОБА_3 .

Вважаючи безпідставність дій відповідачів щодо невиплати заробітної плати, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про стягнення коштів.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. На виконання вимог пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з 21 червня 2018 року розпочато процес припинення діяльності Верховного Суду України.

4. Наказом Верховного Суду України в особі голови Ліквідаційної комісії Сердюка В. В. від 13 липня 2018 року № 127-к звільнено ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України, з 16 липня 2018 року.

5. Позивач відмовилася від ознайомлення із вищевказаним наказом про звільнення у зв`язку з чим 16 липня 2018 року складено відповідний акт.

6. В подальшому, спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 560/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів» затверджено новий склад ліквідаційної комісії Верховного Суду України, головою якої визначено Соловйову Л. В .

7. Згідно з довідкою Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 02 листопада 2020 року № 241, видану за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І. та головного бухгалтера ОСОБА_3 , за період з квітня 2019 року по 31 жовтня 2020 року заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 становить 399 725,08 гривень.

8. 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л. В. щодо виплати заробітної плати.

9. 28 вересня 2020 року позивачем отримано в АТ «Райффайзен Банк Аваль» заробітну плату в розмірі 29386,42 гривень.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 08 грудня 2021 року позов задовольнив частково.

10.1 Стягнув з Верховного Суду України в особі Ліквідаційної комісії Верховного Суду Українина користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 370338,66 гривень.

10.2. В решті позову - відмовив.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував дані, що містяться в довідці про заробітну плату й інші доходи від 02 листопада 2020 року № 241, виданої за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І. та головного бухгалтера ОСОБА_3 , в якій зазначено, що дохід позивача з квітня 2019 року по жовтень 2020 року складає 496552,92 грн за мінусом утриманого податку з доходів фізичних осіб 89379,54 грн та утриманого військового збору 7448,30 грн. Разом: 399725,08 грн. (496552,92 грн. - 89379,54 грн. - 7448,30 грн).

При цьому суд врахував квитанції АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 28 вересня 2020 року, з яких вбачається, що позивач отримала у касі цього банку дві суми у розмірах 12218,20 грн. та 17168,22 грн. Усього 29 386, 42 грн.

Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять акту, що засвідчує факт передачі справ і майна позивачем у зв`язку зі звільненням, а тому наказ Верховного Суду України, виданий головою Ліквідаційної комісії Сердюком В. В. від 13 липня 2018 року № 127-К «Про звільнення ОСОБА_1 » залишився нереалізованим у зв`язку з чим позивач продовжує працювати на вищевказаній посаді у Верховному Суді України, що передбачає обов`язок останнього нараховувати та виплачувати їй заробітну плату в установленому розмірі.

12. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в позові відмовлено.

13. Шостий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заробітної плати у зв`язку зі звільненням позивача на підставі наказу голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В. В. від 13 липня 2018 року № 127-к, який позивачем оскаржувався в судовому порядку, водночас не був скасований та є чинним.

IV. Касаційне оскарження

14. Представник позивача подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої, підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14 та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 820/11570/15, в частині застосування положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Крім того, автор скарги наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України в частині того, які дії охоплюються поняттям «управління справами юридичної особи» та чи охоплюється такою діяльністю підписання довідки про розмір заборгованості із заробітної плати.

15. Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2022 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пеліхоса Євгена Миколайовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

16. В.о Голови Верховного Суду України Гуменюк В. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про наявність підстав для її задоволення.

17. Своєю чергою голова Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйова Л. В. та представник Верховного Суду подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, наполягаючи на безпідставності останньої, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Питання нарахування та виплати заробітної плати, під час перебування на державній службі регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.

21. Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

22. Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України "Про оплату праці" та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

23. Положеннями пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

24. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

25. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

26. За приписами частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

27. Згідно з частинами третьою - четвертою статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

28. Згідно з частиною п`ятою статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

29. В силу статті 89 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.

Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.

У разі якщо через невиконання обов`язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ліквідація державного органу є однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. При цьому ліквідаційна комісія (ліквідатор) здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

31. На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, в якому передбачено ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.

32. З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

33. Таким чином розпочато ліквідаційну процедуру щодо Верховного Суду України та 21 червня 2018 року до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення щодо якого наразі не завершено.

34. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про відсутність акту, що засвідчує факт передачі справ і майна позивачем. При цьому, довідкою Верховного Суду України від 02 листопада 2020 року № 241, за підписами в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І. та головного бухгалтера ОСОБА_3 , заборгованість із виплати заробітної плати позивачу за період з квітня 2019 року по жовтень 2020 року фактично становить 399725,08 гривень.

35. Натомість, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи своє рішення вказав, що наказом голови Ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В. В. від 13 липня 2018 року № 127-к відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки", звільнено ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій з 16 липня 2018 року у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України.

36. У доводах касаційної скарги автор вказує, що наведений наказ про звільнення позивачем оскаржувався в судовому порядку та за результатами розгляду справи № 640/6432/19 судом касаційної інстанції не піддано сумніву щодо припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Верховним Судом України, а отже підтверджено факт заборгованості заробітної плати, оскільки постановою Верховного Суду від 13 липня 2021 року у вказаній справі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати у розмірі 174634,06 грн. та у цій частині справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Підставою ж для скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій слугувало ненадання оцінки твердженням голови Комісії з припинення Верховного Суду України про недопустимість як доказу довідки від 08 квітня 2019 року, якою підтверджено розмір заборгованості відносно позивача. Таким чином, на думку позивача, суть постанови Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 640/6432/19 зводилась виключно до необхідності здійснення оцінки доказів, на підставі яких судами встановлювався розмір заборгованості із заробітної плати. Обставини того, що така заборгованість існує і те, що вона стосується саме заробітною плати, Верховним Судом під сумнів не ставилося.

37. Дійсно, у справі № 640/6432/19 розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказу від 13 липня 2018 року № 127-к про звільнення, а також стосовно стягнення заробітної плати. Водночас вищевказані доводи позивача є безпідставними, оскільки зі справи № 640/6432/19 вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, в частині позовних вимог про скасування наказу від 13 липня 2018 року № 127-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відмовлено. До суду ж касаційної інстанції голова Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйова Л. В. звернулась з касаційною скаргою, в якій просила скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. За наслідками розгляду справи № 640/6432/19 в суді касаційної інстанції Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, як це передбачено приписами частини першої статті 341 КАС України, прийняв постанову від 13 липня 2021 року, якою касаційну скаргу голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйова Л. В. задовольнив.

38. У контексті наведеного слід зазначити, що суд касаційної інстанції не давав оцінки оскаржуваному наказу від 13 липня 2018 року № 127-к про звільнення ОСОБА_1 , а також не аналізував, з яких підстав відмовлено в позові в частині цього наказу.

39. Водночас варто констатувати, що цей наказ оскаржувався у судовому порядку, наявні такі, що набрали законної сили судові рішення, відповідно до яких цей наказ не скасований, а тому є чинним.

40. Повертаючись до довідки про заробітну плату, за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І., слід звернути увагу на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 826/15959/18.

Конституційний Суд України 18 лютого 2020 року ухвалив Рішення № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-р/2020), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 „та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.

Зазначеним пунктом 7 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" до визнання його неконституційним в частині передбачалось, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалюючи таке рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, від 30 січня 2016 року №2-в/2016.

Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова „України" - власної назви держави - із словесної конструкції „Верховний Суд України".

Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою „Верховний Суд".

Таким чином, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" неконституційними не визнавались, зокрема й в частині припинення діяльності Верховного Суду України, хоча в конституційному поданні питання про таку вимогу ставилось. Отже, таким Конституційний Суд України фактично визнав, що припинення діяльності Верховного Суду України є конституційним, крім того прямо вказав, що лише судді цього Суду мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, зрозуміло ж у складі Верховного Суду.

Також у резолютивній частині свого Рішення від 18.02.2020 р. № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.

Згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5 38 69 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта (Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 від 14 грудня 2000 року).

Таким чином, обов`язком Верховної Ради України згідно зі конституційно встановленою законодавчою процедурою для належної реалізації Закону необхідно внести відповідні зміни до нього у зв`язку з визнанням неконституційними його окремих положень.

Сама юридична сила рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень закону зобов`язує органи державної влади вчинити дії, спрямовані на приведення законодавства у відповідність з новою редакцією «базового» закону. З метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України законодавець має визначити спосіб, який з метою забезпечення інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади повинен вирішити питання переходу суддів Верховного Суду України у Верховному Суді, а також визначитися щодо способу припинення юридичної особи Верховного Суду України.

В свою чергу наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 590/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів», яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України, не було скасовано.

Визнання положення пункту 7 розділу XII щодо слів "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не обумовлюють автоматично нелегітимність вказаного Наказу як індивідуально акту (рішення суб`єкта владних повноважень), дія якого вичерпується його виконанням (пункт 19 частина перша статті 4 КАС України).

Ураховуючи мету створення ліквідаційної комісії, а також чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.

Питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону, про що зазначалося вище.

41. Враховуючи вказану правову позицію, варто зазначити, що з 21 червня 2018 року згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення. У графі відомості про керівника юридичної особи зазначено: «Гуменюк Василь Іванович, керівник». Разом з цим у графі «відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у т.ч. підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо зазначено «Соловйова Любов Володимирівна - голова комісії з припинення».

42. Приписами ж статті 105 Цивільного кодексу України чітко визначено, що саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

43. Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через комісію з припинення діяльності управління, а дії комісії розглядаються, як дії самої юридичної особи.

44. Таким чином, спірна довідка не може братись до уваги при вирішенні цього спору, оскільки саме Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України відповідно до прийнятих на себе зобов`язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду. При цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень саме Ліквідаційної комісії.

45. За таких обставин та правового врегулювання, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

46. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

47. Інші ж доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

48. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пеліхоса Євгена Миколайовича залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року у справі № 640/19566/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова