Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2019 року

Київ

справа №812/1576/15

адміністративне провадження №К/9901/11891/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року (головуючий суддя Ястребова Л.В., судді - Ляшенко Д.В., Компанієць І.Д.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області Покиньбороди Юрія Миколайовича про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - ГУ МВС України у Луганській області), голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області Покиньбороди Ю.М., в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: визнати протиправним та скасувати пункт 1.1245 наказу ГУ МВС України у Луганській області від 24 жовтня 2014 року № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУ МВС України у Луганській області»; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України у Луганській області від 4 листопада 2014 року №375 о/с «По особовому складу»; поновити ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого Слідчого відділу Перевальського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області; стягнути з відповідача на користь позивача за липень - жовтень та за 4 дні листопада 2014 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Луганській області від 24 жовтня 2014 року № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУ МВС України у Луганській області» в частині звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_2 слідчого Слідчого відділу Перевальського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Луганській області від 4 листопада 2014 року № 375 о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача з посади. Поновлено ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого Слідчого відділу Перевальського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2016 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з липня 2011 року по 31 липня 2014 року працював на посаді слідчого Слідчого відділу у Перевальському районному відділі ГУ МВС України у Луганській області.

Наказом ГУ УМВС України у Луганській області від 22 жовтня 2014 року № 3357 «Про призначення та проведення службового розслідування за фактом невиходу на службу окремих працівників ГУ УМВС України у Луганській області» на підставі вимог пунктів 2.1 та 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 12 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230), призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих працівників ГУ МВС України у Луганській області, за результатами якого складено висновок, затверджений начальником ГУ МВС України у Луганській області генерал-лейтенантом міліції Науменком А.В. 23 жовтня 2014 року.

Під час проведення службового розслідування встановлено, що на виконання вимог службової телеграми (№ВДЗ/2489 від 1 жовтня 2014 року) керівниками МВ-РВ та галузевих служб ГУ МВС до управління кадрового забезпечення направлено списки підлеглих працівників, які не прибули до місця тимчасової дислокації ГУ МВС України, самоусунулись від виконання своїх безпосередніх функціональних обов'язків, в яких, зокрема, було зазначено позивача. Також у висновку зазначено, що протягом липня-жовтня 2014 року керівники усіх рівнів МВ-РВ та галузевих служб ГУ МВС України у Луганській області неодноразово, у телефонному режимі, інформували підлеглих працівників про необхідність прибуття до тимчасового місця дислокації ГУ МВС України у Луганській області (м. Сватово та Сєвєродонецька) для реєстрації та подальшого проходження служби. Однак, до зазначених місць вказані працівники не прибули, при цьому рапортів про своє звільнення з органів внутрішніх справ України, або інших документів, що підтверджують законність відсутності на робочому місці, до управління кадрового забезпечення ГУ МВС України не надавали, безпосереднє керівництво не попереджали, будь-яких пояснень з приводу не виходу на службу не надавали. Комісією у висновку вказано, що такі дії працівників міліції, зокрема, позивача свідчать про грубе порушення службової дисципліни та про їх недисциплінованість.

Наказом ГУ МВС України у Луганській області від 24 жовтня 2014 року № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУ МВС України у Луганській області» за грубе порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ігнорування вимог наказу МВС України від 22 лютого 2012 року №155 «Про затвердження правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», що виразилось у невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО, ігнорування вимог керівництва щодо неналежного виконання службових обов'язків звільнено з органів внутрішніх справ, зокрема, лейтенанта міліції ОСОБА_2 слідчого Слідчого відділу Перевальського районного відділу за пункту 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом ГУ МВС України у Луганській області від 4 листопада 2014 року № 375 о/с «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та на виконання вимог наказу ГУ МВС України у Луганській області від 24 жовтня 2014 року № 3405, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас ЗС України (з постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись із вказаними наказами, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про їх скасування та поновлення на посаді.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що порушення процедури проведення службового розслідування у частині позбавлення позивача права надати пояснення щодо неможливості вчасно прибути до місця дислокації, вказує на те, що ГУ МВС України у Луганській області безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем дисципліни без поважних на те причин.

Скасовуючи рішення суду першої та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують вчинення позивачем порушення, а відтак, висновок щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є обґрунтованим. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що діями відповідача права позивача не порушені, оскільки він, прибувши лише у вересні 2015 року до м. Сєвєродонецька, у разі наявності поважних причин своєї відсутності, мав змогу надати докази цього, а також надати усні і письмові пояснення, документи, що стосуються підстав розслідування, зробити заяви, ознайомитися з висновками службового розслідування і матеріалами, зібраними у результаті його проведення, тобто усунути наявні недоліки або оскаржити в установленому порядку прийняте за результатами службового розслідування рішення, чого ним зроблено не було.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС, підпорядкованих йому органів і підрозділів, та Присяги.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

З тексту присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, вбачається, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України: поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Визначення дисциплінарного проступку міститься у статті 2 Дисциплінарного статуту та означає невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

З матеріалів справи вбачається, що обставини, які встановлені службовим розслідуванням, доведені доказами.

Так, ОСОБА_2 мав звання лейтенанта міліції та станом на жовтень 2014 року займав посаду слідчого Слідчого відділу Перевальського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області.

19 травня 2014 року після захоплення адміністративної будівлі ГУ МВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної "Луганської народної республіки" тимчасовим місцем дислокації ГУ МВС України у Луганській області було визначено м. Сватово Луганської області. 31 липня 2014 року ГУ МВС було передислоковано до м. Сєвєродонецька Луганської області.

З матеріалів справи вбачається, що 4 липня 2014 року на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) було розміщено звернення Міністерства внутрішніх справ України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, відповідно до якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУ МВС України у Луганській області були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області. Зазначений наказ був обумовлений неможливістю подальшого виконання своїх обов'язків працівниками міліції, у тому числі і Перевальського районного відділу ГУ МВС у Луганській області та підлеглих його підрозділів на тимчасово окупованій території.

Враховуючи факт неприбуття до місця тимчасової дислокації деяких працівників органів внутрішніх справ, у тому числі позивача, відповідачем було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин окремих співробітників міліції.

Підставою звільнення позивача із займаної посади слугував висновок службового розслідування, затверджений 23 жовтня 2014 року начальником ГУ МВС України у Луганській області генерал-лейтенантом міліції Науменком А.В., в якому встановлено факти порушення позивачем службової дисципліни, а саме: неприбуття з серпня 2014 року на службу без поважних причин.

Необхідно зазначити, що ОСОБА_2 не заперечується факт нездійснення ним спроб отримати будь-яку інформацію, в тому числі із загальнодоступних джерел, щодо вжитих ГУ МВС України у Луганській області заходів з передислокації особового складу. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у вересні 2014 року виїжджав до м. Полтави, проте, останній не зміг пояснити чому не звертався до керівництва МВС України, ГУ МВС у Луганській області щодо надання інформації про подальше проходження ним служби.

Лише у вересні 2015 року ОСОБА_2 прибув до м. Сєвєродонецька для з'ясування питання подальшого проходження служби.

Враховуючи, що з моменту передислокації до звільнення позивача сплинуло близько півроку, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо врахування відповідачем при вирішенні питання про звільнення складність оперативної обстановки в зоні проведення АТО та можливі труднощі прибуття на нове місце служби.

Слід зауважити, що оскільки служба у правоохоронних органах за своєю суттю пов'язана з наявністю підвищеного ризику для життя та здоров'я, враховуючи неординарність і неунормованість ситуації, що склалася в зоні проведення АТО, та співставляючи її із завданнями міліції щодо охорони громадського порядку, Верховний Суд вважає обґрунтований висновок відповідача щодо звільнення ОСОБА_2, який більше року не вжив жодних заходів, направлених на подальше проходження служби в органах внутрішніх справ.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що висновки службового розслідування відповідають фактичним обставинам справи, а дії позивача не відповідають вимогам статті 10 Закону України "Про міліцію", в якій визначені основні обов'язки міліції.

Також необхідно зауважити, що відповідачем було порушено процедуру проведення службового розслідування відносно позивача, однак колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи об'єктивну неможливість виконання усіх процедурних гарантій за умови відсутності відомостей про місце перебування позивача, дійшла висновку про несумісність вчинення позивачем протиправного діяння з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Вчинення такого діяння суперечить змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, принижує їх авторитет.

Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що своїми діями, які знайшли відображення у висновку службового розслідування, позивачем порушено службову дисципліну, що робить неможливим його подальшу службу в органах внутрішніх справ.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні позову.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець