Історія справи

Постанова КАС ВП від 13.01.2022 року у справі №520/11061/2020
Ухвала КАС ВП від 29.04.2021 року у справі №520/11061/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року

м. Київ

справа № 520/11061/2020

адміністративне провадження № К/9901/12780/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Кононенко З. О., судді - Мінаєва О. М., Калиновський В. А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень,

установив:

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" (далі - ТОВ "Велотрейд", Товариство) звернулось до суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2020/001522/2 від 11 серпня 2020 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807000/2020/00889 від 11 серпня 2020 року.

Обґрунтовуючи неправомірність спірних рішень позивач вказував, що під час митного оформлення товарів Товариством надано повний пакет документів на підтвердження вартості товарів за основним методом та правильно розраховано митну вартість товарів, натомість митницею безпідставно прийнято рішення про її коригування.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року адміністративний позов Товариства задоволено в повному обсязі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та прийнято нове, яким Товариству відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.

З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом за подібних правовідносин, зокрема, у постановах від 19 червня 2018 року (справа №826/6346/16), від 4 вересня 2018 року (справа №814/2659/16), від 21 серпня 2018 року (справа №804/7845/17), від 7 грудня 2018 року (справа №809/4367/15), від 11 грудня 2019 року (справа №420/2315/19).

Так, позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тій обставині, що, визначаючи митну вартість товару за резервним методом, відповідач керувався інформацією про митну вартість товарів, яку подано до митного оформлення іншими декларантами, в інших регіонах України, від іншого виробника та за іншими торговими марками. Судом не враховано, що товари в даному випадку є штучними виробами та мають різні технічні показники, характеристики, оснащення тощо. Також, позивач зазначає, що апеляційним судом не надано оцінки тим обставинам, які зазначені в рішенні митного органу про коригування митної вартості товару, натомість, суд аналізував факти, якими відповідач своє рішення не обґрунтовував. Окрім того, позивач стверджує, що ним належним чином підтверджено під час митного оформлення товарів витрати, понесені на їх транспортування, натомість, договір про їх надання, на відсутності якого зосередив увагу апеляційний суд, не містить цін на такі послуги.

Наполягаючи на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України) позивач посилається на те, що судом було неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та безпідставно надано перевагу аргументам, якими відповідач обґрунтовував правомірність своїх рішень.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при вирішенні справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 4 травня 2020 року між ТОВ "Велотрейд" (покупець) та TIANJIN TIGERBIKE CO. LTD (Китай) (продавець) укладено договір №04/05-2020, предметом якого є поставка продавцем покупцю продукції, а саме - частини та комплектуючі велосипедів, відповідно до інвойсу (інвойсів) чи додатків (специфікацій) до договору.

За умовами договору ціна на продукцію, умови оплати і поставки визначаються в інвойсі (проформа інвойс) чи в додатках (специфікаціях) до договору; товар має бути поставлений в Україну на умовах поставки FOX-Ксинанг, Китай (відповідно до "Інкотермс-2010"), якщо інше не передбачено в Інвойсі; строк дії договору - до 31 грудня 2025 року.

До вказаного договору оформлено інвойс №HY- СК-202041 від 19 червня 2020 року на загальну суму 19040,04 дол. США з умовами оплати - 120 днів з моменту отримання товарів.

Судами обох інстанцій з'ясовано, що ТОВ "Велотрейд" розрахувалося за поставлений товар в повному обсязі відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті №190 від 28 липня 2020 року на суму 35756,96 доларів США. Як зазначив позивач у позовній заяві, до цієї суми входили також й інші платежі ТОВ "Велотрейд" передTIGERBIKE CO. LTD, в тому числі, й згідно з інвойсом №HY- СК-202041 від 19 червня 2020 року на суму 19040,04 долара США.

10 серпня 2020 року позивачем через митного брокера було подано електронну митну декларацію ІМ №UA807170/2020/040070, в якій декларантом визначено митну вартість товару (частини до велосипедів захист ланцюга: СН R-01-720 шт., ручки керма велосипеда гумові GRS-01-1316 компл. ) за першим методом (за ціною договору) на рівні - 19040,04 дол. США + транспортні витрати 63679,41 грн, загальна вартість становить 589197,84 грн (за курсом 27,6486).

Як встановили суди обох інстанцій, разом з митною декларацією декларантом на підтвердження митної вартості товару подано документи: договір №04/05-2020 від 4 травня 2020 року; інвойс №HY- СК-202041 від 19 червня 2020 року на загальну суму 19040,04 дол. США; платіжне доручення в іноземній валюті від 28 липня 2020 року №190 на суму 35756,96 дол. США; документи щодо транспортування (перевезення) товару та документи, що підтверджують вартість перевезення, а саме: договір з перевізником ТОВ "ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС" №204018-119 від 4 січня 2018 року, довідку про підтвердження транспортно-експедиційних витрат ТОВ "ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС" №3007-4 від 30 липня 2020 року та рахунок на оплату відповідно до договору транспортного експедирування №2999 від 30 липня 2020 року; звіт про оцінку майна №06/08/2020/03 від 6 серпня 2020 року Регіонального торговельно-виробничого підприємства "Гранід" у формі ТОВ про підтвердження митної вартості товару заявленого до митного декларування; договір про надання послуг митного брокера з ФОП ОСОБА_1; сертифікат від 27 липня 2020 року №201200А0/004204, виданого ССРІТ/ССООІС Республікою КНР.

Під час вивчення наданих декларантом документів та їх порівняння з базою ЄАІС Слобожанською митницею виявлено, що за іншими митними деклараціями рівень митної вартості на подібний товар визначено на рівні 5,01 дол. США за кг, у зв'язку з чим митницею застосовано процедуру консультацій з декларантом з приводу рівня митної вартості товару.

10 серпня 2020 року митницею повідомлено декларанта про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Зокрема, декларанту запропоновано надати: рахунки про оплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прас-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з обов'язковим перекладом та проведенням верифікації експортної митної декларації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У зв'язку зі "спрацюванням" профілю ризику АСАУР "Інспектор 2006" декларанту запропоновано надати інформацію про митне оформлення ідентичних або подібних товарів.

Того ж дня декларантом було надіслано лист відповідачу, в якому зазначалося про неможливість подання будь-яких інших, ніж вже надано, додаткових документів.

11 серпня 2020 року митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2020/001522/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807000/2020/00889, не погоджуючись з якими позивач звернувся до суду з цим позовом.

У рішенні про коригування митної вартості зазначено, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була сплачена за ці товари, а саме: у пакувальному листі вказані інші умови поставки товару; наявні розбіжності в умовах оплати товару в інвойсі, поданому до митного оформлення, та інвойсі, що було завірено сертифікатом ССРІТ №201200А0/004204; до митного оформлення подано контракт з іншими реквізитами, ніж вказано в інвойсі та у ВМД; відсутня митна декларація країни-відправника; звіт про оцінку майна містить суттєві розбіжності (неможливість візуального обстеження); використані декларантом відомості не підтверджені документально та не підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

У ході розгляду справи відповідач також зазначив, що причинами ініціювання процедури консультацій слугувало також ненадання договору про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення імпортно-експортних та транзитних вантажів.

Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України (далі - МК України), оскільки не містить належного обґрунтування причин, з огляду на які заявлену декларантом митну вартість товарів не може бути визнано; не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції не погодився та, приймаючи протилежне рішення, виходив з того, що неподання декларантом на запит митного органу жодних додаткових документів свідчить про те, що обґрунтований сумнів митниці у правильності обрання методу визначення митної вартості та правильності її обчислення не був усунутий, що, своєю чергою, виключає можливість для митного органу визнати заявлену декларантом митну вартість. Суд зазначив, що позивачем до митного оформлення не надано банківське платіжне доручення, що стосується товару, та констатував відсутність доказів оплати за придбаний товар. Також, судом враховано, що до митного оформлення не подано договору (контракту) про перевезення товару, а надані позивачем документи щодо послуг з перевезення є похідними від основного договору. Як наслідок, суд дійшов висновку, що коригування митної вартості товарів позивача здійснене митницею відповідно до статей 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64 МК України та Методичних рекомендацій, а оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими.

Перевіряючи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною 2 статті 53 МК України визначено, що перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у Частиною 2 статті 53 МК України, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За приписами частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (за переліком).

За приписами частини 1 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм статті 57 МК України. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статті 57 МК України. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статті 57 МК України.

За приписами частини 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у частин 1 , 2 статті 64 МК України, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів. До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, наведені у положеннях статті 60 МК України, де, зокрема, вказано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (частина 3 статті 60 МК України); ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (частина 4 статті 60 МК України); у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (частина 5 статті 60 МК України).

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що текст рішення Слобожанської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товару, як і письмові пояснення митниці у поданому ним відзиві на позовну заяву, не містить жодних відомостей про подібність товарів за поданою заявником через декларанта митними деклараціями №UA500110/2020/9287 від 8 серпня 2020 року, №UA100130/2020/707104 від 4 серпня 2020 року, №UA500500/2020/500931 від 7 серпня 2020 року, №UA100130/2020/707010 від 3 липня 2020 року та про схожість умов поставки товару.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Поряд із тим, судом першої інстанції враховано, що текст спірного рішення про коригування митної вартості не містить інформації про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Своєю чергою, недоведення ознак подібності товарів та умов імпорту, за висновком суду першої інстанції, не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів. Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерела цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості правоможності щодо митної вартості за резервним методом.

Такі міркування суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 серпня 2018 року у справі №804/1755/17 та від 25 травня 2021 року у справі №520/10386/2020.

Так, резервний метод повинен ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях і це обґрунтування повинне бути підтвердженим в рішенні про коригування митної вартості. Водночас, як правильно взято до уваги судом першої інстанції, митний орган у спірних правовідносинах визначив митну вартість не окремої одиниці товару (як це було зроблено платником податків під час подання митної декларації), а вартість одного кілограма товару, попри те, що кожна окрема одиниця товару має власні, повністю індивідуалізовані, характеристики, котрі і впливають на ціну.

Окрім того, зазначаючи, що розбіжності у документах викликали потребу у витребуванні нових документів, а вже їх ненадання стало підставою до коригування митної вартості товару, судом апеляційної інстанції не враховано, що наявність певних незначних недоліків (технічних помилок, розбіжностей) у документах, наданих на підтвердження митної вартості товару, не повинно розцінюватись як обставина, яка виключає можливість врахування таких документів для митного оформлення товару, та не є самостійною підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у них міститься, якщо за результатами дослідження інших даних у наданих декларантом документах, можна достовірно визначити митну вартість товару.

Так, зокрема, висновок суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів та, як наслідок, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів не відповідають вимогам пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 55 МК України, обґрунтований тим, що таке рішення не містить належного обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумніву у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та не викладено фактів, які вплинули на таке коригування.

Аналізуючи висновки суду апеляційної інстанції, з яких він виходив, відмовляючи Товариству у задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне:

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частини 1 , 2 статті 77 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій).

З огляду на наведені вище приписи процесуального закону відповідач, як учасник процесу, до якого позивач висуває певні вимоги (претензії), безперечно, має право наводити відповідні аргументи й надавати наявні у його розпорядженні докази на їх спростування, і такі докази повинні отримати правову оцінку під час судового розгляду справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи заявника касаційної скарги про те, що окремі з досліджуваних судом апеляційної інстанції обставин, які зумовили коригування митної вартості товару (як-от неподання платіжного доручення, ненадання договору про перевезення товару) розбіжностей у поданих позивачем до митного оформлення документах не були наведені в спірному рішенні і не були покладені в його основу суб'єктом владних повноважень, а були озвучені відповідачем і прийняті судом вже в ході розгляду справи.

Своєю чергою, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушення принципу поділу влади. Звідси висновується, що адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене, в даному випадку, за результатами митних заходів і процедур, виключно на предмет його відповідності вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

У вимірі викладеного, колегія суддів також враховує, що суди обох інстанцій, описуючи документи, надані позивачем до митного оформлення, у текстах своїх рішень чітко зазначили серед такого переліку наявність платіжного доручення в іноземній валюті від 28 липня 2020 року №190 на суму 35756,96 дол. США. Отже, суди факту визнали встановленим цей факт на підставі безпосереднього дослідження доказів. Здійснювати ж переоцінку встановленим судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи касаційний суд як суд права не уповноважений в силу приписів статті 341 КАС України.

Що ж стосується посилання суду апеляційної інстанції на те, що Товариством не подано договору, на підставі якого позивачу надавалися послуги з перевезення, то Суд зважає на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №804/9754/15, відповідно до якого МК України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що таким доказом може бути лише договір про перевезення), а подані товариством до митного органу документи, які підтверджують понесення транспортних витрат, є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів в розумінні статті 72 КАС України.

Згідно зі статтею 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 352 КАС України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).

Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Товариством за подання касаційної скарги у цій справі сплачено судовий збір в розмірі 12230,00 грн згідно з квитанцією від 5 травня 2021 року №ПН39943, відповідно, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року скасувати й залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби (вул. Короленка, 16 Б, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ ~organization0~) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" (61158, вул. Єнакіївська, 2 Є, м. Харків, код ЄДРПОУ 30036332) судові витрати в розмірі 12230 (дванадцять тисяч двісті тридцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська