Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.05.2019 року у справі №0940/1743/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2019 року

Київ

справа №0940/1743/18

адміністративне провадження №К/9901/16947/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 0940/1743/18

за позовом ОСОБА_1

до Служби зовнішньої розвідки України

про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 762 043,68 грн,

за касаційною скаргою Служби зовнішньої розвідки України

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, ухвалене суддею Григорук О.Б.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Запотічного І.І., суддів - Довгої О.І., Сапіги В.П.,

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби зовнішньої розвідки України (далі - СЗРУ, відповідач), у якому просив стягнути зі СЗРУ 762 043, 68 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 у справі №344/16666/13-а на СЗРУ покладено обов`язок здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 42-місячного грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених коштів, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Постанова « 499), відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

3. Позивач вважає, що оскільки одноразової грошової допомоги у зв`язку із настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби не була виплачена йому під час звільнення зі служби, відповідач має сплатити йому затримку у розрахунку при звільнені з 15 грудня 2007 року (день звільнення) по 03 травня 2018 року ( постанова Верховного Суду), тобто за 3789 днів виходячи із середнього заробітку 201 гривня 12 копійок, у розмірі 762043 гривні 68 копійок.

4. Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на відсутність в його діях вини щодо невчасної виплати вищевказаної одноразової грошової допомоги. Зазначає, що всі належні позивачу при його звільненні з військової служби у СЗРУ виплати ним були розраховані у порядку та відповідності до норм чинного законодавства, діючого на час його звільнення та своєчасно виплачені.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Позивач з 10.02.1971 по 20.12.2007 перебував на військовій службі та звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я (а.с.85).

6. Відповідно до довідки МСЕК №202759 від 23.01.2008 позивачу встановлена друга група інвалідності, що наступила в зв`язку із проходженням військової служби.

7. Позивач 05.02.2008 звернувся до СЗРУ із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 21 Закону України «Про розвідувальні органи України», статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), порання (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів».

8. У виплаті одноразової грошової допомоги позивачу було відмовлено в зв`язку із тим, що при розгляді його медичної справи не брав участі представник військово-медичного управління СЗРУ.

9. У травні 2008 року комісією МСЕК Київської області за участі представника військово-медичного управління СЗРУ було проведено переогляд медичної справи позивача та підтверджено раніше встановлену йому другу групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, яке пов`язане із проходженням військової служби.

10. Відповідач 23 липня 2008 року прийняв наказ №338-ОС "Про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із інвалідністю", відповідно до якого зобов`язано виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності у розмірі 13020,00 грн.

11. Відповідно до копії платіжного доручення №54 від 20 січня 2009 року СЗРУ виплатила позивачу вищевказану одноразову грошову допомоги у зв`язку з інвалідністю у розмірі 13020,00 грн.

12. Не погодившись із зазначеним розміром одноразової грошової допомоги, з підстав не відповідності розрахунку такої суми одноразової допомоги вимогам статті 21 Закону України "Про розвідувальні органи України", позивач звернувся в суд з відповідним позовом.

13. За наслідками розгляду його позову, постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 344/16666/13-а:

- позовні вимоги було задоволено,

- визнано протиправними дії СЗРУ щодо нарахування та виплати не в повному обсязі одноразової грошової допомоги;

- зобов`язано СЗРУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 42-місячного грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених коштів, що призначені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

14. На підставі цієї постанови Верховного Суду відповідачем 13 листопада 2018 року було перераховано на рахунок позивача кошти у розмірі 248844,96 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №7123 від 13 листопада 2018 року.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

15. 17 грудня 2018 року рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

16. Стягнуто з СЗРУ на користь ОСОБА_1 частину середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 січня 2009 року по 13 листопада 2018 року включно в сумі 499715 (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн. 26 коп.

17. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено відсутності його вини в нездійсненні всіх виплат під час звільнення позивача. Суди дійшли висновку, що з 29 січня 2009 року по 13 листопада 2018 року залишалась не виплаченою частина одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, права на яку має позивач, що підтверджено постановою Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі №344/16666/13-а. Таким чином, суди на підставі приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України задовольнили позовні вимоги через не проведення відповідачем з позивачем повного розрахунку сум на які він мав право при звільненні.

ІV. Касаційне оскарження

19. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції і постановою апеляційного суду та подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 18 червня 2019 року.

20. У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, вказує, що суди при ухваленні рішення недостатньо дослідили, з`ясували всі обставини ситуації, яка виникла між сторонами процесу щодо обставин нарахування та виплати відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, пов`язавши факт виплати даної допомоги з одночасним фактом звільнення позивача з військової служби з СЗРУ і тим самим застосувавши до відповідача міру відповідальності, що передбачена статтями 116-117 Кодексу законів про працю. Вказує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, щодо невиплати належних позивачу сум при його звільненні з військової служби, незважаючи на те, що відповідачем було здійснено повний розрахунок з позивачем при його звільненні з військової служби СЗРУ. Також, суди не взяли до уваги ту обставину, що позивач 20 грудня 2007 року був звільнений з військової служби СЗРУ, а отримав інвалідність 23 січня 2008 року. Тобто інвалідність ОСОБА_1 була встановлена йому вже після його звільнення з військової служби. Крім того, зазначає, що особам, яким інвалідність встановлена внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби, чи встановлена під час проходження військової служби, безумовно мають право на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки право на її отримання починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Шевцова Н. В. - головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Кашпур О. В., Уханенко С. А.

22. 01 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду, у складі суддя-доповідач - Шевцова Н.В., судді: Кашпур О.В., Уханенко С.А. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

23. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

29. Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

30. За змістом статті 16 Закону України "Про розвідувальні органи України" співробітниками розвідувальних органів України є військовослужбовці та службовці кадрового складу розвідувальних органів України, а також військовослужбовці, службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів. На військовослужбовців розвідувальних органів, у тому числі тих, які не належать до кадрового складу розвідувальних органів, поширюється дія законодавства України про проходження військової служби з урахуванням особливостей, що обумовлені специфікою завдань, які виконуються зазначеними військовослужбовцями. Особливості проходження військової служби в розвідувальних органах України визначаються Президентом України. Порядок проходження військової служби та присвоєння військових звань особам, які мають спеціальні звання (класні чини) та направляються (приймаються) для подальшого проходження військової служби в розвідувальних органах України, визначається Президентом України. На службовців та працівників розвідувальних органів поширюється дія законодавства України про працю.

31. Відповідно до частини другої статті 9 Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-XII) до складових грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

32. Положеннями статті 21 Закону України "Про розвідувальні органи України" передбачено, що соціальний захист співробітників розвідувальних органів України та членів їх сімей, а також цивільних працівників, які уклали трудовий договір з розвідувальними органами України, гарантується законом. Заходи соціального захисту, грошове забезпечення (оплата праці) є уніфікованими для співробітників усіх розвідувальних органів України. Порядок, умови і розміри грошового забезпечення (оплати праці) співробітників розвідувальних органів України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Майнові збитки, завдані співробітнику кадрового складу розвідувального органу України та членам його сім`ї у зв`язку із здійсненням розвідувальної діяльності, відшкодовуються розвідувальним органом за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному цивільним законодавством України. Положення, передбачені цією статтею, поширюються також на колишніх співробітників розвідувальних органів України і підрозділів, на які покладалося здійснення розвідувальної діяльності до набрання чинності цим Законом, та які потребують такого захисту в зв`язку з їхньою попередньою діяльністю. Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності співробітника кадрового складу розвідувального органу України здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

33. Відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

34. Пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Постанова №499) встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

VІ ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я 20 грудня 2007 року, другу групу інвалідності, що наступила у зв`язку із проходженням військової служби позивачу встановлено 23 січня 2008 року, із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 21 Закону України «Про розвідувальні органи України», статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), порання (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів» позивач звернувся до СЗРУ 05 лютого 2008 року.

37. Отже, встановлення позивачу другої групи інвалідності, що наступила у зв`язку із проходженням військової служби та звернення позивачем до СЗРУ із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відбулось після звільнення позивача з військової служби у відставку.

38. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи позовні вимоги, застосували до спірних правовідносин приписи статей 116, 177 КЗпП України та дійшли висновку про несвоєчасне здійснення СЗРУ повного розрахунку з позивачем під час його звільнення, а саме не виплати йому в повному розмірі одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим частково задовольнили позовні вимоги та стягнули з СЗРУ на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

39. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин КЗпП України та погоджується з висновком судів попередніх інстанції, що спеціальним законом не врегульовано питання не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з розвідувальних органів України, оскільки Закон України «Про розвідувальні органи України» таких правових приписів не містить. Натомість статтею 16 цього Закону безпосередньо визначено, що на службовців та працівників розвідувальних органів поширюється дія законодавства України про працю.

40. Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися із правильністю застосування судами статей 116, 117 КЗпП України для вирішення спірних правовідносин.

41. Спір в цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач на дату звернення з цим позовом до суду не виконав постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №344/16666/13-а, яким на СЗРУ покладено обов`язок здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 42-місячного грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених коштів, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Постанова « 499), відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

42. Позивач вважає, що ці кошти йому мали би виплатити при звільненні, але оскільки роботодавець цього не зробив, то відповідно до статті 117 КЗпП України повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

43. Проте відповідно до змісту зазначеної постанови Верховного Суду предметом спору у справі №334/16666/13-а є протиправність дій СЗРУ по виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому на підставі довідки МСЕК №202759 від 23 січня 2008 року другої групи інвалідності, що настала у зв`язку із проходженням військової служби. Позивач позивався до суду через незгоду з розміром суми виплаченою йому СЗРУ 20 січня 2009 року одноразової грошової допомоги.

44. Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на отримання виплати одноразової грошової допомоги виникає, серед іншого, у зв`язку із встановлення інвалідності, що настала в період проходження служби, тобто із датою її встановлення. Другу групу інвалідності позивачу встановлено 23 січня 2008 року, тобто після звільнення з військової служби.

45. Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України в контексті обставин цієї справи Верховний Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення цього позову немає. Вказаним судовим рішенням Верховний Суд вирішив спір, який виник після того, як позивач звільнився з військової служби. Оскільки другу групу інвалідності, що пов`язана із проходженням військової служби йому було встановлено після його звільнення, на дату звільнення спору про розмір сум, належних позивачу при звільненні, не було, тож відповідач як роботодавець не мав обов`язку виплатити йому при звільненні кошти, які зобов`язав нарахувати та спралити суд (постанова Верховного суду від 03 травня 2018 року у справі №344/16666/13-а). З урахуванням зазначеного, немає підстав для висновку, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, яка в розумінні статті 117 КЗпП України дає підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

46. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, дійшовши помилкового висновку про не проведення СЗРУ з позивачем повного розрахунку при звільненні та незаконно стягнув на користь позивача середній заробіток за час такої затримки.

47. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. Згідно статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

49. Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

50. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

51. З огляду на викладене, враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи щодо обставин справи, але застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд вважає, що їхні судові рішення підлягають скасуванню із прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

VІІ Судові витрати

52. З урахуванням звернення до суду з позовом особи, яка не є суб`єктом владних повноважень та з огляду на ухвалення, за наслідками касаційного перегляду справи, рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, п. 3 ч.1. ст. 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України - задовольнити.

2. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2019 року у справі № 0940/1743/18 - скасувати.

3. Прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 762 043 гривень 68 копійок - відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.В. Шевцова

Судді О.В. Кашпур

С.А. Уханенко