Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1463/18 804/9141/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2014 (суддя Павловський Д.П.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 (колегія суддів у складі: Шлай А.В., Іванова С.М., Чабаненко С.В.) у справі №804/9141/14 за позовом ОСОБА_1 до старшого прапорщика Спеціального батальйону судової міліції «Грифон» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Ткачика Валерія Івановича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії старшого прапорщика Спеціального батальйону судової міліції «Грифон» Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області ТкачикаВ.І., які полягали у перешкоджанні взяти участь у судовому засіданні 20.05.2014 о 15:00 годині у приміщенні Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не пропустив позивача до приміщення суду з підстави відмови останнього надати відомості про серію та номер паспорту, що посвідчує його особу, а також інформації про орган, який видав вказаний документ та дату його видачі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.05.2014 в період часу з 14.35 год. до 15.00 год. позивач прибув до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з метою участі у судовому засіданні, як представник сторони - позивача по справі. На вимогу співробітників судової міліції «Грифон», серед яких був відповідач, ОСОБА_1 пред'явив паспорт громадянина України, проте відмовився від надання даних щодо серії, номеру, дати та органу, що видав цей документ, вважаючи таку інформацію конфіденційною та такою, що підлягає захисту згідно Закону України «Про захист персональних даних».

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про правомірність дій відповідача, які відповідають повноваженням, визначеним Законом України «Про міліцію», наказом Державної судової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 12.09.2005 № 102/765 «Про затвердження Правил пропуску осіб до приміщень судів та їх територію транспортних засобів».

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд. На думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку про правомірність дій відповідача, який всупереч положенням Закону України «Про захист персональних даних» протиправно вимагав повідомлення конфіденційної інформації про позивача, що міститься у його паспорті, що позбавило можливості прийняти участь у судовому засіданні.

Відповідачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Наказом Державної судової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України від 12.09.2015 № 102/765, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.2005 за № 1322/11602, затверджені Правила пропуску осіб до приміщень судів та на їх територію транспортних засобів (далі - Правила).

Відповідно до пп. 2.4.3 Правил до приміщень судів із використанням спеціальних технічних засобів пропускаються, зокрема, особи, які беруть участь у провадженні кримінальних, цивільних та адміністративних справ, за списком секретаріату суду або при пред'явленні судової повістки, ухвали суду та документа, який засвідчує особу. У разі, якщо в особи відсутнє посвідчення, міліціонер через судового розпорядника (секретаря судового засідання) з'ясовує особу прибулого і в подальшому виконує вказівки головуючого в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 2.4.5 Правил до приміщень судів із використанням спеціальних технічних засобів пропускаються, зокрема, особи, що прибули на відкриті судові засідання, за пред'явленням документа, який засвідчує особу.

Такі дії вчиняються з метою внесення з'ясованих даних до журналу відвідувачів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначений наказ був предметом судового розгляду з підстав невідповідності його вимогам Закону України «Про міліцію» та порушення прав осіб на участь у судових засіданнях. Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.07.2007, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.09.2007, у задоволенні позову про визнання вказаного наказу нечинним було відмовлено. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.02.2011 у справі № К-18979/07 залишив зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, зазначивши, що положення спірних Правил в частині допуску до приміщення суду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, не порушують права або інтереси осіб, які з'явились до суду чи тих, які бажають бути присутніми на відкритих судових засіданнях. Крім того, Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/357/15 постановою від 27.04.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2015, відмовив у задоволенні позову до Міністерства юстиції України про скасування цього наказу.

Скаржник стверджує, що вимога відповідача пред'явити паспорт для занесення в журнал його даних, а саме: серію, номер, дату видачі та орган, що видав, а також адресу реєстрації проживання, порушує права, гарантовані Законом України «Про захист персональних даних».

Преамбулою зазначеного Закону передбачено, що ним регулюються правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Проте зі змісту Правил вбачається, що пред'явлення документа, який посвідчує особу, при пропуску до приміщення суду, здійснюється з метою встановлення такої особи, а не збору персональних даних щодо неї для їх подальшої обробки чи використання.

Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 у справі № 804/9141/14 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх Судді: О. В. БілоусПомічник судді Т. Г. Стрелець