Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2020 року

Київ

справа №810/2714/15

адміністративне провадження №К/9901/27073/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «ЕД МАРЛІС»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року (суддя Лиска І.Г.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року (судді: Мамчур Я.С. (головуючий), Шостак О.О., Желтобрюх І.Л.)

у справі № 810/2714/15

за позовом Приватного підприємства «ЕД МАРЛІС»

до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Приватне підприємство «ЕД МАРЛІС» (далі - ПП «ЕД МАРЛІС») звернулося до суду з позовом до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Ірпінська ОДПІ, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 лютого 2015 року № 0000282204, № 0000272204.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції ПП «ЕД МАРЛІС» з Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОКБУДКЕПІТАЛ» (далі - ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ») мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 27 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Судові рішення мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом правомірно, оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами реального змісту господарських операцій із контрагентом.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. У касаційній скарзі ПП «ЕД МАРЛІС» наведені доводи, які є аналогічними тим, що викладені в позовній заяві.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «ЕД МАРЛІС».

Ірпінська ОДПІ не скористалася своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

21 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в період із 30 грудня 2014 року до 12 січня 2015 року Ірпінською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «ЕД МАРЛІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 12 січня 2015 року № 3/22-4/32430824.

Згідно з висновком акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість за серпень 2014 року на суму 258 412,00 грн та занижено податок на додану вартість за серпень 2014 року на суму 245 628,00 грн.

На підставі акта перевірки 09 лютого 2015 року Ірпінська ОДПІ прийняла податкові повідомлення рішення:

- № 0000282204 (форма «Р»), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 368 442,00 грн, зокрема 245 628,00 грн - за основним платежем та 122 814,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000272204 (форма «В4»), яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 258 412,00 грн.

Правомірність прийняття відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом розгляду цієї справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

У ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за результатами господарських операцій з ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» з огляду на те, що реальний зміст таких операцій не підтверджується належними доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» (виконавець) укладено договір від 23 квітня 2014 року № 04-23.04/14, за умовами якого виконавець зобов`язався надати замовникові послуги в лісовому господарстві (послуги на лісосіці) - по заготівлі деревини.

Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору документальний супровід надання/прийняття сторонами послуг здійснюється за встановленими формами у додатках, які є невід`ємною частиною даного договору: карта технологічного процесу розроблення лісосіки (Додаток №1); акт приймання-передачі лісосіки для розробки (Додаток №2); технічне завдання (Додаток №3); протокол погодження вартості послуг, які надаються за Договором (Додаток №4); акт приймання-передачі виконаних робіт (Додаток №5 форма №ЛГ-7); акт огляду місць використання лісових ресурсів (Додаток №6); акт про встановлення умов ділянки по важкості (Додаток №7).

Проте позивач не надав під час проведення перевірки вищевказаних додатків до договору від 23 квітня 2014 року № Ф4-23.04/14.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги надані позивачем під час судового розгляду справи в суді першої інстанції акти виконаних робіт, оскільки, як зазначено в самих актах, вони складені згідно з договором від 07 травня 2014 року №Вщ-4.07.05/14, а не договорів від 23 квітня 2014 року № 04-23.04/14 року та від 05 листопада 2013 року № Б-05.11/13, на які посилається позивач на обґрунтування своїх позовних вимог. При цьому, такі акти також не надавалися ПП «ЕД МАРЛІС» до перевірки.

Крім того, позивачем як під час проведення перевірки, так і до суду не надано доказів на підтвердження розрахунків між сторонами, як-то платіжних доручень або банківських виписок, у зв`язку з чим відсутні докази фактичного руху активів.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За положеннями пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Верховний Суд, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини в їх сукупності, погоджується з висновком судів про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати податковий кредит з податку на додану вартість за результатами господарських операцій із ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ».

У касаційній скарзі ПП «ЕД МАРЛІС» просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів щодо здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами, що знаходиться за межами касаційного перегляду відповідно до частини другої статті 341 КАС України.

Обґрунтування касаційної скарги позивача зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ЕД МАРЛІС» залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова