ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2019 року

м.Київ

справа №814/1582/16

адміністративне провадження №К/9901/21614/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року (судді: Князев В.С., Біноносенко В.В., Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (судді: Кравченко К.В., Лук?янчук О.В. Градовський Ю.М.) у справі №814/1582/16 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа: Департамент захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Національної поліції України (далі - НПУ), де третя особа - Департамент захисту економіки Національної поліції України (надалі - Департамент), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ НПУ від 13.07.2016 року №501 о/с щодо звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність;

- поновити позивача на службі в поліції на посаді оперуповноваженого управління захисту економіки в Миколаївській області з 14.07.2016 року;

- стягнути з НПУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.07.2016 року по день постановлення рішення суду.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, позов задоволено.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 2004 року ОСОБА_1. проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ.

11 листопада 2015 року Наказом НПУ № 176 о/с відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) позивача без проведення конкурсу було призначено на посаду оперуповноваженого управління захисту економіки в Миколаївській області, з присвоєнням спеціального звання «капітан поліції».

20 листопада 2015 року НПУ наказом №210 о/с «Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві» вирішено провести відповідне атестування особового складу, в тому числі й позивача.

На підставі зазначеного наказу позивачем було пройдено тестування та атестування, визначені «Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №1465 від 17.11.2015 (далі - Інструкція).

9 березня 2016 року Центральною атестаційною комісією №8 складено висновок, оформлений протоколом ОП №15.00004512.0023248, відповідно до якого ОСОБА_1. займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Наказом НПУ від 13.07.2016 №501 о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» капітана поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого управління захисту економіки в Миколаївській області, звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону №580-VIII.

Вважаючи своє звільнення незаконним, а оскаржуваний наказ відповідача - таким, що винесений з порушенням процедури, встановленої законодавством, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що при проведенні атестування та винесенні оскаржуваного наказу відповідачами не було дотримано визначеної чинним законодавством процедури, а тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, як наслідок, наявність підстав до їх задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На думку скаржника, атестування позивача проведене в межах повноважень атестаційної комісії та у спосіб, передбачений Інструкцією, а тому висновки судів попередніх інстанцій про порушення порядку проведення атестування є безпідставними. При цьому, вважає, що суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку підставам прийняття рішення атестаційної комісією, і таким чином перебрали на себе дискреційні повноваження останньої та прийняли нове рішення про відповідність позивача займаній посаді. Крім того, на обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що судами помилково було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача з Національної поліції України, оскільки грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось йому за місцем служби, а саме: Департаментом захисту економіки НПУ.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580-VIII.

Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII.

Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Отже, пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII не передбачено проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції визначені у статтях 49, 61 Закону №580-VIII. До таких вимог належать, зокрема: досягнення 18 років, наявність повної загальної середньої освіти, відповідність рівня фізичної підготовки вимогам, що затверджені Міністерством внутрішніх справ України.

Завданням атестування, згідно з частиною 1 статті 57 Закону №580-VIII, є оцінка ділових, професійних, особистих якостей поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівні, фізична підготовка на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Частиною другою статті 57 Закону №580-VIII визначений вичерпний перелік підстав для проведення атестування поліцейських, до яких належать: призначення на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Прийняття рішення про проведення атестування поліцейських з інших підстав, ніж зазначені у частині другій статті 57 Закону №580-VIII, суперечить частині другій статті 19 Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №580-VІІІ, шляхом видання наказу про призначення на посаду в органах поліції за його згодою.

Зазначений наказ не містить жодних застережень про тимчасовість призначення позивача на посаду оперуповноваженого управління захисту економіки в Миколаївській області.

На вказаній вище посаді позивач пропрацював менше одного року, питання про призначення його на вищу посаду, переведення на нижчу посаду або притягнення до відповідальності в межах дисциплінарної процедури відповідачем не вирішувалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що призначення атестації позивача одразу ж після прийняття його на роботу (службу в поліції) безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення позивача на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження є незаконним.

Посилання скаржника на те, що позивач зареєструвався через Інтернет, а тому вважається таким, що пройшов атестування в добровільному порядку, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки статтею 57 Закону №580-VІІІ не передбачено такої підстави для проведення атестування як проходження в добровільному порядку.

Стосовно висновків атестаційної комісії та посилань скаржника на невідповідність позивача займаній посаді, колегія суддів зазначає наступне.

Для висновку про службову невідповідність поліцейського повинні бути об'єктивно встановлені факти, що свідчать про неналежне виконання ним своїх службових обов'язків, систематичне порушення дисципліни, вчинення ганебних вчинків, злочинів, корупційних правопорушень, порушення присяги, критично низький рівень теоретичних знань чи професійних навичок, тощо.

Натомість, атестаційний лист позивача не містить негативної інформації стосовно нього; безпосередній керівник характеризує його виключно позитивно, в тому числі за його ділові та особисті риси.

Результати тестування позивача в атестаційному листі визначені як 38 балів за підсумками тестування на загальні здібності та навички, та 29 балів - тестування на професійні знання з 60 можливих. Тобто, позивач під час проходження тестування подолав встановлений мінімальний рівень.

Також, з протоколу засідання атестаційної комісії вбачається, що атестаційна комісія діяла з порушенням вимог статті 57 Закону України № 580-VIII та пункту 16 розділу IV Інструкції № 1465, а саме: не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноти виконання ним функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних навичок, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень, тощо.

Так, під час атестації позивача члени атестаційної комісії досліджували лише стандартний пакет документів, перелічений у формі бланку (декларацію про доходи; послужний список; інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII, інформацію з відкритих джерел).

При цьому, рішення (висновок) атестаційної комісії не містить висновків щодо обставин, передбачених пунктом 16 розділу ІV Інструкції, та факту невідповідності позивача вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді.

Колегія суддів зауважує, що оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог законодавства передумовою винесення наказу про призначення особи на посаду поліцейського є вирішення питання щодо його відповідності вимогам, які передбачені Законом України №580-VІІІ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що саме під час вирішення питання про прийняття позивача на службу до поліції відповідач мав право провести конкурс, під час якого оцінити ділові, професійні, особисті якості, освітній та кваліфікаційній рівень, фізичну підготовку та прийняти рішення про прийняття його на роботу або відмову у прийняття на роботу. Однак, після зарахування на посаду, відповідач має право звільняти працівника лише у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків (стаття 58 Закону № 580-VІІІ).

Зазначене вище обмеження введене законодавцем насамперед з метою захисту особи від незаконного звільнення, гарантованого статтею 43 Конституції України. У разі відмови у прийнятті на роботу особа не позбавлена можливості вжити заходів щодо усунення недоліків та/або перешкод з метою працевлаштування на бажаній посаді. В той же час звільнення особи з посади через службову невідповідність істотно порушує її права, оскільки така підстава звільнення дискредитує працівника та перешкоджає подальшому працевлаштуванню.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність звільнення позивача зі служби в поліції та необхідність поновлення позивача на відповідній посаді.

Доводи касаційної скарги щодо неприпустимості втручання суду у дискреційні повноваження атестаційної комісії як колегіального органу колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки пункт 3 частини 3 статті 2 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачав, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, то суди в наведеній категорії справ мають право і зобов'язані перевіряти обґрунтованість оскаржуваного рішення (висновку) атестаційної комісії.

Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті. За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Водночас, суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що позивач звернувся вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до неналежного відповідача з та не допустив його заміну, що призвело до суттєвого порушення норм процесуального законодавства, з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону № 580-VІІІ визначено, що систему поліції складають центральний орган управління поліціє та територіальні органи поліції.

Відповідно до пункту 7 розділу І наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в поліції в Департаменті захисту економіки Національної поліції.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Департамент захисту економіки Національної поліції (далі - Положення), затвердженого наказом НПУ від 07.11.2015 №81, Департамент захисту економіки Національної поліції України (далі ДЗЕ, Департамент) є міжрегіональним територіальним органом у окладі кримінальної поліції Національної поліції України.

Відповідно до пункту 7 розділу V Положення Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах.

Таким чином, належним відповідачем в частині вимог про компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язану із незаконним звільненням позивача, є саме Департамент захисту економіки Національної поліції.

Однак, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення Департаменту захисту економіки Національної поліції як співвідповідача, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості усунути наведене вище порушення. Водночас, таке порушення може бути усунуте судом першої інстанції шляхом залучення Департаменту захисту економіки Національної поліції як другого співвідповідача та ухваленням нової постанови в цій частині.

Пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України (в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які не були усунуті судом апеляційної інстанції та унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме: належного відповідача в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням позивача, що має значення для правильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

В решті висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за час вимушеного прогулу з 13.07.2016 року до дати винесення судового рішення у розмірі 22051,18 грн. без відрахування податків та зборів.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець