Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.09.2019 року у справі №823/1973/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 823/1973/16

адміністративне провадження № К/9901/20042/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 823/1973/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду (колегія у складі суддів: С. М. Гарань, О. А.

Рідзель, В. П. Тимошенко) від 17 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. П. Мельничук, І. О. Лічевецький, В. Е. Мацедонська) від 06 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Національної поліції України від 11 липня 2016 року № 494 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 із служби в поліції за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію";

- поновити його на службі в поліції на посаді радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, з 12 липня 2016 року;

- стягнути з Національної поліції України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 липня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на службі в поліції.

В частині поновлення на службі в поліції ОСОБА_1 просив допустити постанову суду до негайного виконання.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що спірний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в порушення частини 1 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" його не було персонально письмово повідомлено про можливе звільнення із служби в поліції за два місяці до такого звільнення, крім цього, при звільненні були порушені вимоги частини 1 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки відповідачем при звільненні не була запропонована інша посада в будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Позивач також зазначив, що під час його звільнення відповідачем були порушені не тільки вимоги спеціального закону, але й трудового законодавства, які регламентовані нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема: в день звільнення не була видана трудова книжка та копія наказу про звільнення, а також не був проведений повний розрахунок при його звільненні, що свідчить про грубе порушення процедури звільнення, яка передбачена чинним законодавством України.

3. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Національної поліції України від 11 липня 2016 року № 494 о/с в частині звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, із служби в поліції за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію України".

Поновлено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на службі в поліції на посаді радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, з 12 липня 2016 року.

Зобов'язано Національну поліцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 липня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на службі в поліції.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за місяць, допустити до негайного виконання.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року змінено, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в наступній редакції:

"Зобов'язати Національну поліцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 липня 2016 року по 17 травня 2017 року в розмірі 165237 (сто шістдесят п'ять тисяч двісті тридцять сім) грн. 75 коп.".

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 02 серпня 2017 року Національна поліцію України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 серпня 2017 року вказану касаційну скаргу залишено без руху, надавши строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків до 21 серпня 2017 року.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Національної поліції України та встановлено строк десять днів з моменту отримання ухвали, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

8.03 жовтня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України від надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

9. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

10.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12.15 лютого 2018 року касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року у справі № 823/1973/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. - головуючий суддя, Білоус О. В., Стрелець Т. Г. ).

13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 519/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

14. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

15. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Голови Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 2 о/с ОСОБА_1, прибувшого з Міністерства внутрішніх справ Україна в порядку переатестування, призначено радником Голови Національної поліції України управління забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, присвоївши спеціальне звання генерал поліції третього рангу.

17. Наказом Голови Національної поліції України від 27 листопада 2015 року № 226 о/с були внесені зміни до наказу від 06 листопада 2015 року № 2 о/с. в частині призначення генерала поліції третього рангу радника Голови Національної поліції України управління забезпечення діяльності Голови Національної поліції України ОСОБА_1 радником Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

18. В свою чергу, наказом Голови Національної поліції України від 04 березня 2016 року № 139 о/с на ОСОБА_1 - радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України було покладено тимчасове виконання обов'язків начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

19. Судами з'ясовано, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.

Києва від 29 березня 20016 року (справа № 757/14420/16-к) ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у рамках досудового розслідування по кримінальному провадженню від 18 березня 2016 року № 42016000000000762, відкритого за частиною 4 статті 369 Кримінального кодексу України.

20. Зазначеною ухвалою на ОСОБА_1 покладені обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду (м. Черкаси); повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні та іншими підозрюваними або спілкуватися з ними із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місце роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

21. Наказом голови Національної поліції України від 29 березня 2016 року № 1195 о/с ОСОБА_1 звільнено від тимчасового виконання обов'язків начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

22. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року (справа № 757/25355/16-к) строк дії вищевказаних заходів був продовжений до 27 липня 2016 року.

23.17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до голови Національної поліції України з повторним рапортом (первинний рапорт, як зазначив в судовому засіданні позивач був поданий ним Голові Національної поліції України у вересні 2016 року внаслідок прибуття до центрального апарату Національної поліції України в м.

Києві, після закінчення дії запобіжних заходів та стаціонарного лікування в медичних закладах м. Черкаси) в якому повідомив, що готовий приступити до виконання службових обов'язків, просив проінформувати про фактичне місцезнаходження робочого місця, графіку виходу на роботу та кола службових обов'язків, а також просив надати інформацію щодо причин затримки у виплаті заробітної плати.

24.25 листопада 2016 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 отримав супровідний лист Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 16 листопада 2016 року № 4930/12/1/2/01-2016 разом із додатком - витягом з наказу голови Національної поліції України від 11 липня 2016 року № 494 о/с про його звільнення із служби в поліції за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

25. Вважаючи вищевказаний наказ протиправним та таким, що був прийнятий з порушенням вимог Закону України "Про Національну поліцію" та КЗпП України, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26. Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що в даному випадку мала місце зміна в організації виробництва і праці Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, зокрема, відбулось скорочення чисельності штату вказаного Департаменту. Тобто, роботодавець, в обов'язковому порядку мав дотримати по відношенню до позивача процедуру, передбачену частинами 1, 2 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію".

27. При цьому, суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не надав належних та допустимих доказів того, що позивача було попереджено про його можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення, а також про те, що останньому пропонувались вакантні посади в іншому підрозділі Національної поліції України, з урахуванням досвіду його роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тощо.

28. Отже, встановлені обставини в сукупності свідчать про порушення Національною поліцією України порядку звільнення позивач зі служби в поліції, що є підставою для визнання протиправним та скасування наказу від 11 липня 2016 року № 494о/с про звільнення позивача, а також підставою для поновлення його на службі в поліції на посаді, яку обіймав до свого звільнення - радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

29. При прийнятті судового рішення апеляційний суд мотивував його тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для скасування наказу про звільнення позивача із займаної посади, поновлення позивача на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, враховуючи те, що судом першої інстанції не було зазначено в мотивувальній частині судового рішення правильно період вимушеного прогулу та розрахунок і розмір виплат, що підлягають стягненню на користь позивача, тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

30. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

31. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його відзивів та апеляційної скарги, зокрема зазначено, що з аналізу застосованих судами попередніх інстанцій норм права не вбачається обов'язку роботодавця, у тому числі, Національної поліції України з працевлаштування працівника (поліцейського) при скороченні усього штату, що мало місце в апараті Національної поліції України, а тим більше поновлення звільненого працівника на посаду в штаті, яку перед звільненням такий працівник не обіймав. Так, стаття 68 Закону України "Про національну поліцію" та стаття 49-2 КЗпП України передбачає персональне письмове попередження працівника (поліцейського) про можливе наступне звільнення за два місяці до такого звільнення. Проте, встановлений судом факт не попередження позивача про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення не може бути підставою для його поновлення.

32. При цьому, відповідач наголошує на тому, що позивач не був призначеним на посаду радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України в штаті апарату Національної поліції України, що затверджений наказом Національної поліції України від 08 квітня 2016 року № 296 дск, у зв'язку із цим підстави для його поновлення на вказану посаду відсутні, а висновок судів попередніх інстанцій щодо його перебування на цій посаді є хибними унаслідок невірного з'ясування обставин справи.

33. Окрім цього, скаржник вважає, що покладання на Національну поліцію України обов'язку поновлення ОСОБА_1 на згаданій посаді є фактично втручанням в дискреційні повноваження роботодавця, оскільки перевірка відповідності осіб, які претендують на заміщення вакантних посад є його виключною компетенцією.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

35. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

37. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 3 стаття 2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року)).

38. Так, пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (надалі-Закон № 580-VIII), який є спеціальним у випадку спірних правовідносин, передбачено підставу для звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

39. Водночас, враховуючи ~law38~, передумовою для звільнення поліцейського з вказаних підстав слугує здійснення реорганізації, внаслідок якої відбувається скорочення посад в органі поліції чи окремому підрозділі. Поліцейський, посада якого буде скорочена, повинен бути письмово попереджений про можливе наступне звільнення за два місяці та підлягає звільненню відповідно до ~law39~ виключно у разі, якщо до закінчення цього строку його не було призначено на іншу посаду в поліції.

40. За змістом ~law40~, протягом двомісячного строку з моменту попередження поліцейського про звільнення, відповідний орган поліції зобов'язаний вирішити питання щодо можливості його призначення на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. При вирішенні даного питання до уваги беруться досвід роботи, освітній рівень, стан здоров'я та ставлення поліцейського до виконання службових обов'язків. Призначення поліцейського на іншу посаду відбувається лише за його згодою.

41. Отже, ~law41~ передбачено, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

42. Згідно з пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law42~, до приведення законодавства України у відповідність із ~law43~ акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить ~law44~.

43. ~law45~ окремо не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У зв'язку з відсутністю у спеціальному законі положень, які б регулювали порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, суд вважає, що в цьому випадку слід застосувати загальні положення Кодексу законів про працю України.

44. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

45. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

46. Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

47. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина 1 статті 235 КЗпП України).

48. Верховний Суд зазначає, що у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, тощо. При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

49. Суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів, а саме наказів:

Голови Національної поліції України від 06 листопада 2015 оку № 2, яким затверджено тимчасовий штат апарату Національної поліції України, зокрема, в Департаменті забезпечення діяльності Голови Національної поліції України передбачалось 36 посад радників Голови;

Національної поліції України від 04 лютого 2016 року № 100, яким відповідності до статті 14 Закону України "Про Національну поліцію" були запроваджені організаційно-штатні зміни в Національній поліції, зокрема, в Департаменті забезпечення діяльності Голови Національної поліції України скорочено штат радників Голови на 10 посад.

Національної поліції України № 296 дск "Про затвердження штату апарату Національної поліції", яким затверджено штат Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України в кількості 26 посад,

дійшли вірного висновку, що в даному випадку мала місце зміна в організації виробництва і праці Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, зокрема, відбулось скорочення чисельності штату вказаного Департаменту.

50. Зазначеним наказам, попри аргументи скаржника, досліджувалися судами попередніх інстанцій і їм було надано належну оцінку.

51. Водночас, суди попередніх інстанцій на основі досліджених доказів вірно було встановлено те, що позивача не було попереджено про його можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення, а також про те, що останньому не пропонувались вакантні посади в іншому підрозділі Національної поліції України, з урахуванням досвіду його роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тощо.

52. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недотримання відповідачем процедури звільнення позивача з посади в поліції на підставі ~law49~ (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

53. За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає вірним висновок суду першої та апеляційної інстанцій про те, що встановлені обставини в сукупності свідчать про порушення Національною поліцією України порядку звільнення позивача зі служби в поліції, що є підставою для визнання протиправним та скасування наказу від 11 липня 2016 року № 494о/с про звільнення позивача, а також підставою для поновлення його на службі в поліції на посаді, яку обіймав до свого звільнення - радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

54. Слід відзначити, що доводи касаційної скарги щодо перебирання на себе судами попередніх інстанції дискреційних повноважень роботодавця Суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

55. За дорученням голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підготовлено Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, яким висунені такі доктринальні положення:

- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

56. Отже, орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

57. Відповідно до часини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

58. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

59. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

60. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

61. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

62. Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - колегія суддів погоджується з висновками суду попередніх інстанцій щодо необхідності поновлення позивача на службі в поліції на посаді, яку обіймав до свого звільнення - радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

63. Питання правомірності обрахунку періоду вимушеного прогулу та суми стягнення не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Судом.

64. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

65. Відтак, враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.

66. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

67. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов