Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.09.2019 року у справі №816/943/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 816/943/17

адміністративне провадження № К/9901/2167/17, № К/9901/2163/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 816/943/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про стягнення середнього заробітку,

за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (колегія у складі суддів: К. І.

Клочко, Т. С. Канигіна, С. О. Удовіченко) від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. Б.

Русанова, Н. С. Бартош, Л. В. Курило) від 31 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач-1), Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач-2), в якій з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив стягнути з ГУ ДФС у Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 листопада 2016 року.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопад 2016 року у справі № 816/364/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункт 1 наказу ДФС України № 636 від 21 серпня 2015 року, наказ ДФС України № 559-о від 25 лютого 2016 року, наказ ГУ ДФС у Полтавській області № 29-о від 26 лютого 2016 року; поновлено на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області з 27 лютого 2016 року; зобов'язано ГУ ДФС у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 лютого 2016 року по 15 листопада 2016 року. За результатом апеляційного оскарження, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року змінено в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу. Так, суд апеляційної інстанції зобов'язав ГУ ДФС у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 лютого 2016 року по 15 листопада 2016 року у розмірі 31164,65 грн. Проте, відповідачем-2 не виконано рішення суду в частині поновлення на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області, у зв'язку із чим позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

3. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ГУ ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення в розмірі 31251,60 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 27 листопада 2017 року ДФС України, ГУ ДФС у Полтавській області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року вказані касаційні скарги залишено без руху, надавши строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків до 26 грудня 2017 року.

6.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

7. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8.22 грудня 2017 року касаційні скарги ДФС України, ГУ ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року у справі № 816/943/17 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Білоус О.

В. - головуючий суддя, Желтобрюх І. Л., Смокович М. І.).

9. Ухвалами Верховного Суду від 05 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаними скаргами та встановлено строк для подання відзиву на касаційні скарги до 02 лютого 2018 року.

10.05 лютого 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги, в якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційних скарг є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційних скарг відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 623/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

13. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року справу прийнято до провадження, об'єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області з 27 лютого 2016 року згідно постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі № 816364/16, яка в цій частині набрала законної сили.

15. Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі № 816364/16 в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допущена до негайного виконання.

16. Судами також встановлено та визнано відповідачем, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі № 816364/16 в частині поновлення позивача на посаді не виконана, наказ про поновлення позивача на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області не видано до робочого місця не допущено.

17. Враховуючи не виконання судового рішення в частині поновлення на посаді позивач звернувся до суду з позовом про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 16 листопада 2016 року по день постановлення рішення.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що у зв'язку із затримкою виконання відповідачем-2 рішення суду щодо поновлення на посаді ОСОБА_1, позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

19. При прийнятті такого рішення суд першої інстанції взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а15.

20. При цьому, доводи апеляційної скарги щодо вчинення відповідачем дій по виконанню судового рішення в частині поновлення, а саме звернення до суду з заявою про роз'яснення судового рішення, направлення заяви позивача до ДФС України, оскільки посади, на яку поновлено позивача на час розгляду справи в штатному розпису не має, проте відповіді не отримано, що на думку апелянта, свідчить про поважність причин не виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, тому як зазначені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виконати судове рішення в частині поновлення.

21. Водночас, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не вірно визначено період затримки, а саме з 16 листопада 2016 року по 07 серпня 2017 року, оскільки станом на 07 серпня 2017 року позивача не поновлено на посаді, суд апеляційної інстанції також вважав помилковими, оскільки судом не може бути вирішено спір на майбутнє, а тому зазначення судом кінцевої дати періоду затримки датою винесення судового рішення є вірним.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. Скаржники у своїх касаційних скаргах не погоджуються з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

23. Доводи касаційної скарги ГУ ДФС у Полтавській області є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги, а тому повторному зазначенню не потребує.

24. Касаційна скарга ДФС України з аналогічним змістом та обґрунтуванням касаційної скарги ГУ ДФС у Полтавській області, зокрема доводи зводяться до відсутності вини роботодавця у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

26. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

28. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 3 стаття 2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року)).

29. Положеннями пункту 7 частини 1 статті 7 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) було встановлено, що одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.

30. Стаття 255 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачала, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

31. Відповідно до частини 2 статті 257 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

32. При цьому, за правилами пункту 3 частини 1 статті 256 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

33. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

34. За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

35. Відповідно до частини 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

36. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

37. Так, норма ст.236 КЗпП України передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

38. Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно.

39. Частиною 4 статті 257 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII).

Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

40. Відповідно до статті 5 Закону N 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби.

41. У постанові від 23 травня 2015 року у справі № 21-63а15 Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування положень статті 236 КЗпП у подібних правовідносинах, зазначив, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

42. Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.

43. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

44. З урахуванням наведеного, позаяк на дату звернення з цим позовом до суду ГУ ДФС у Полтавській області не виконала постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, тобто допустила затримку виконання цього судового рішення (яке в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню), висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог є правильними.

45. Питання правомірності розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Судом.

46. Доводи касаційних скарг, що судами не вірно визначено період затримки, а саме з 16 листопада 2016 року по 07 серпня 2017 року, оскільки станом на 07 серпня 2017 року позивача не поновлено на посаді, суд касаційної інстанції вважає помилковими, оскільки судами не може бути вирішено спір на майбутнє, а тому зазначення судами кінцевої дати періоду затримки датою винесення судового рішення є вірним.

47. Доводи сторони відповідача щодо не можливості своєчасно виконати судові рішення з поновлення на роботі внаслідок відсутності для цього попереднього місця роботи позивача, що є підставою для звільнення від відповідальності по сплаті заявленого середнього заробітку, є безпідставними. Такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб'єкта владних повноважень від обов'язку виплатити передбаченого ст. 236 КЗпП незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. В даному випадку саме протиправні дії відповідача вчиненні по відношенні до позивача щодо його не законного звільнення, привело до порушення прав ОСОБА_1, що є логічним продовженням їх захисту від безпідставного не виконання судових рішень.

48. Перевіряючи всі доводи скаржників, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 21 січня 1999 року по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", відповідно до якої "..хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід..".

49. Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

52. Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційних скаргах доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

53. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов