Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.11.2019 року у справі №640/3457/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 640/3457/19

адміністративне провадження № К/9901/29356/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Стародуба О. П., Шарапи В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2019 (головуючий суддя:

Погрібніченко І. М. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
23.10.2019 (головуючий суддя: Бєлова Л. В., судді Безименна Н. В., Кучма А. Ю.) у справі №640/3457/19 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправним та нечинним пункту 4 розділу ІІ Порядку зі змінами від 20.03.2017 № 3-1, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та нечинним пункт 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, зі змінами від 20.03.2017 №5-1, у якому зазначено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з 01 числа місяця наступного за місяцем у якому змінилися розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;

зобов'язати Пенсійний фонд України привести положення Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.20108 року № 3-1, зі змінами від 20.03.2017 № 5-1 відповідно до положень статті 27 Закону України "Про Конституційний Суд України", Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та визначити, що у разі збільшення розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2019, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
23.10.2019, закрито провадження у адміністративній справі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, враховуючи, що відповідачем прийнято постанову "Про затвердження Змін до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України" від
07.06.2019 № 6-1, зокрема, і щодо пункту 4 розділу II цього Порядку, який є предметом розгляду даної справи, дійшов висновку про наявність визначених у пункті 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підстав для закриття провадження у справі, оскільки надані відповідачем докази свідчать про виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваного пункту 4 розділу II Порядку.

Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та звернув увагу на те, що позивачем до суду першої інстанції не було заявлено позовної вимоги про здійснення виплати відповідачем за відповідний період.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач
25.10.2019 подав на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2019 про закриття провадження у справі та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019, повернути справу для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив про порушення судами попередніх інстанцій доступу до правосуддя, що полягало в недотриманні розумних строків розгляду справи та в ненаданні інформації про час розгляду справи.

На переконання скаржника, суд першої інстанції розглянув справу неповноважним складом суду - одноособово, оскільки ухвалою суду від 11.04.2019 визначено колегіальний розгляд справа.

Скаржник стверджує, що закриваючи провадження у справі суди не з'ясували чи можливе повне відновлення законних прав та інтересів позивача без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Позивач звертає увагу, що повне поновлення його прав так і не відбулося, оскільки недоплачені кошти за 2 місяці з 04.12.2018 та за січень 2019 року так і не отримав.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

28.11.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, де він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки наведені доводи, аналогічні тим, що викладені в апеляційній скарзі. Стверджує про відсутність аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуально права.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправним та нечинним пункту 4 розділу ІІ Порядку зі змінами від 20.03.2017 № 5-1, зобов'язання вчинити дії.

31.07.2019 Пенсійним фондом України було надіслано належним чином завірену копію зареєстрованої Міністерством юстиції України 02.07.2019 за № 718/33689 постанови правління Пенсійного фонду України від 07.06.2019 № 6-1 "Про затвердження змін до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України", якою зокрема внесено зміни до пункту 4 розділу ІІ Порядку 3-1 щодо дати з якої проводиться перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС встановлено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

У розумінні пункту 8 частини 1 статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. Водночас вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 800/369/17, зазначено, що у розумінні пункту 8 частини 1 статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Отже, для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб'єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.

Водночас колегія суддів Верховного Суду зазначає, що закриття провадження у справі, на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, можливе лише у разі самостійного усунення порушень, які стали підставою для оскарження протиправних рішень, дій або бездіяльності, що є предметом спору.

Предметом оскарження у цій справі є пункт 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, зі змінами від 20.03.2017.

Так, позивач у адміністративному позові просить суд визнати вищевказаний пункт протиправним та нечинним, зобов'язати відповідача внести до нього зміни, шляхом його викладення у наступній редакції: "що у разі збільшення розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з дня виникнення права на відповідний перерахунок" відповідно до статті 27 Закону України "Про Конституційний Суд України", Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

В той же час, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, постановою правління Пенсійного фонду України від 07.06.2019 № 6-1 "Про затвердження змін до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України", зареєстрованою Міністерством юстиції України 02 липня 2019 року за № 718/33689, було зокрема внесено зміни до пункту 4 розділу ІІ Порядку 3-1 щодо дати з якої проводиться перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Відповідно до вищевказаних змін, пункти 3,4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 викладено у наступній редакції:

"3. Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді.

4. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок."

31.07.2019 Пенсійним фондом України було надіслано до суду першої інстанції належним чином завірену копію вищевказаної постанови правління Пенсійного фонду України від 07.06.2019 № 6-1 "Про затвердження змін до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України".

Колегія суддів зауважує, що позивач не погоджується з тим, що внесення відповідних змін до пункту 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1 призвело до повного поновлення його прав.

В апеляційній скарзі та в касаційній скарзі позивач зазначає, що оскаржувану редакцію пункту 4 розділу ІІ Порядку було застосовано Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, у зв'язку з чим розмір його довічного утримання здійснювався не 04.12.2018 та 01.01.2019, як це було зроблено працюючим суддям, а через місяць, відповідно з 01.01.2019 та з
01.02.2019, і кошти за два місяці він не отримав.

Також позивач надав листи Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя від 18.01.2019 № 764/02 та від 12.02.2019 № 1831/02, в яких зазначено, що у разі незгоди з відповіддю має право на оскарження до органу вищого рівня або до суду.

Так, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що адміністративний позов містив лише дві позовні вимоги: про визнання протиправним та нечинним пункту 4 розділу ІІ Порядку зі змінами від 20.03.2017 № 5-1 та зобов'язання внести до нього відповідні зміни, що і було виконано відповідачем.

Позов не містив позовних вимог безпосередньо до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності чи зобов'язання вчинити певні дії, а саме судового захисту у спосіб, передбачений статтею 5 КАС України.

Також судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем до суду першої інстанції не було заявлено позовної вимоги про здійснення виплати відповідачем за відповідний період. Водночас в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України після внесення відповідних змін до пункту 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від
25.01.2008 № 3-1.

Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Пенсійним фондом України було внесено відповідні зміни до Порядку № 3-1, а саме визначено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок, відтак всі заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до суду першої інстанції було виконано, тому повне відновлення законних прав та інтересів позивача у цій справі можливе без визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним після такого виправлення.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до вимог пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України.

Водночас Суд відхиляє доводи позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які, на його думку, є підставою для скасування судових рішень, з огляду на таке.

В позовній заяві позивач просив розглядати справу без його участі на підставі наявних матеріалів справи, про дату, час та місце судових засідань на 28.03.2019 об 09.00 год.00 хв та 11.04.2019 об 09 год 30 хв. позивач повідомлявся шляхом направлення на адресу зазначену у позові ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 05.03.2019 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с.13)), повістки про виклик в судове засідання (поштове повідомлення з поміткою пошти за закінченням терміну зберігання (а. с.53).

Водночас від позивача надходили заяви від 12.03.2019 (а. с.14) та від 28.03.2019 (а. с.51) про розгляд справи без його участі.

Так, у зв'язку з наявністю клопотань від сторін про розгляд справи за їх відсутності, розгляд справи у суді першої інстанції здійснювався у письмовому провадженні.

Про розгляд справи у порядку письмового провадження судом апеляційної інстанції позивач також повідомлявся, що підтверджується інформацією у повідомленні про вручення поштового відправлення (а. с.119).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" ( № 8269/02) Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення. У свою чергу, у рішеннях у справах "Compcar, S.R.O. v.

Slovakia" ( № 25132/13), "PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia" ( № 42533/11), "Drаft-Оvа А.S. v. Slovakia" ( № 72493/10) формальне усунення допущених судових помилок протиставляється "фундаментальним недолікам та невдачам судочинства" та "помилкам фундаментального значення для судової системи".

Отже, формальне зазначення в ухвалі суду від 11.04.2019 про колегіальний розгляд справи не є підставою для скасування законного рішення, оскільки в порядку, визначеному статтями 31, 33 КАС України, персональний колегіальний склад суду не визначався.

Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини та законність судових рішень, оцінюючи обставини справи у їх сукупності, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №640/3457/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа