Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2018 року у справі №826/6949/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2019 року

Київ

справа №826/6949/16

провадження №К/9901/23551/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В.

розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу

за позовом громадянина Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: Добрянської Я.І., (головуючий), Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Чаку Є.В., (головуючий), Файдука В.В., Мєзєнцева Є.І.

І. Суть спору:

1. У травні 2016 року громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просив:

1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 175-15 про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки законні підстави відмови у наданні статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту відсутні. Зазначає, що він був змушений покинути свою країну, оскільки на території Сомалі триває внутрішній збройний конфлікт та в районі де він мешкає (Могадішо) відбуваються напади угруповань «Аш-Шабааб», в результаті яких, гине мирне населення країни. Крім того, позивач вказує на те, що побоюється за своє життя і не може повертатись на територію Самалі, оскільки відмовився приєднуватись до терористичного угрупування «Аш-Шабааб».

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

3. Громадянин Сомалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у м. Могадішо, за національністю сомалієць, сповідує іслам (суніт), без освіти (протягом трьох років навчався на релігійних курсах з вивчення Корану).

4. Згідно із анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29 жовтня 2015 року встановлено, що позивач залишив країну постійного проживання приблизно в кінці лютого 2014 року. До в`їзду на територію України, позивач перетинав транзитні країни такі як: Ефіопія, Судан, Лівія, Туреччина, Грузія, Російська Федерація, перетинав кордони вищевказаних країн автомобілями, кораблем та пішою ходою (нелегально).

5. На територію України позивач прибув у квітні 2014 року, без супроводу батьків, або інших законних представників, тобто на момент прибуття в Україну він, згідно статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» був дитиною, розлученою із сім`єю.

6. Позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області весною 2014 року. Під час звернення до УДМС України в Київській області позивачеві було роз`яснено, що відповідно до статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від імені дитини, розлученої із сім`єю, подається одним із її законних представників.

7. Вдруге за захистом своїх прав позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області 29 жовтня 2015 року, вже набувши повноліття. В момент подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач перебував на території України нелегально.

8. Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв`язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо його загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

9. Рішенням Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 175-15 вищенаведений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені підпунктом першим та тринадцятим частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

ІII. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

11. Рішення судів мотивовані тим, що позивачем при зверненні до органів Державної міграційної служби України не було надано інформації, яка могла бути підставою для висновку про обґрунтованість побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у Сомалі, а також інформації, яка могла би бути перевірена або достовірно встановлена щодо наявності таких обставин. Посилання позивача на політичну ситуацію в країні та на адресу веб-сайту управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, на якому розміщено відповідні відомості, носять загально - інформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності, а отже не можуть бути прийняті до уваги. Позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача з боку угрупування «Аш-Шабааб», які відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Позивач подав касаційну скаргу, в обґрунтування якої зазначає, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

13. Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких наполягає на безпідставності доводів касаційної скарги. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08 липня 2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI).

20. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань

21. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

22. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону №3671-VI, відповідно до частини першої якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23. Згідно з частиною шостою статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

24. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

25. Частиною другою статті 13 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26. Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

27. Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

28. Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

29. Аналізуючи умови, передбачені частиною 1 статті 1 Закону №3671-VI, Верховний Суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

30. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

31. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома. При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

32. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

33. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

34. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

35. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

36. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні.

37. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не містить посилання, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

38. Відповідно до статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

V. Позиція Верховного Суду

39. З огляду на приписи статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

40. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

41. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

42. Так, порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачено статтею 9 Закону №3671-VI.

43. Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.

44. Відповідно до частини 3 статті 10 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

45. Частиною п`ятою статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

46. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не в повній мірі дотримано наведені законодавчі приписи, оскільки було проведено лише дві співбесіді з позивачем, проте додаткових відомостей з метою уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача відповідачем не вимагалось. При цьому, відповідач не дослідив належним чином чи існувала небезпека для позивача в країні його громадянської належності станом на час прийняття спірного рішення, відповідачем не вживалися заходи щодо встановлення дійсних обставин, з яких позивач покинув країну свого походження і чи дійсно у позивача були реальні побоювання стати жертвою угруповання «Аш-Шабааб».

47. Звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач, зокрема, зазначав про те, що він не може повернутись до своєї країни через страх за своє життя, оскільки на території Сомалі відбуваються військові дії, в результаті яких, гине мирне населення країни. Крім того, позивач вказує на те, що побоюється за своє життя і не може повертатись на територію Самалі, оскільки відмовився приєднуватись до терористичного угрупування «Аш-Шабааб» і після цього втік з країни. Також, позивач вказував на те, що належить до субклану меньшинств «Бандабу`і через те, права цього клану в Могадішо обмежуються, а гідність принижується, тому вважає, що за належність до певної соціальної групи він може стати жертвою переслідувань.

48. Як вбачається з позовної заяви на підтвердження обставин військового конфлікту у Сомалі, позивач надав повідомлення з інформаційного джерела «Інтернет»: Центр Новин ООН від 01 листопада 2015 року; доповідь Місії з розслідування фактів у Найробі в Кенії та Могадишо в Сомалі, Данської імміграційної служби від 02 жовтня 2015 року; Позиція Верховного комісара ООН у справах біженців, Позиція щодо міжнародного захисту людей, які покидають Центральну і південну частині Сомалі від 17 січня 2014.

49. Крім того, позивач надав «Рекомендации по вопросу межуднародной защиты в отнощении лиц, покидающих южную и центральную части Сомали» Управління Верховного комісару ООН зі справ біженців за січень 2014 року, в яких, серед іншого, зазначено про те, що збройний конфлікт на території Сомалі призводить до втрат серед цивільного населення. Угруповання «Аш-Шабааб» здійснює тяжкі злочини проти цивільного населення за порушення канонів ісламу та піддає тортурам, призиває на військову службу, в тому числі дітей.

50. Проте, відповідачем не проаналізовано інформацію щодо ситуації в Сомалі та не прийнято до уваги вищезазначені позиції з приводу біженців міжнародного суспільства.

51. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

52. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

53. При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.

54. Верховний Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

55. Заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.

56. Разом з тим, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

57. Викладене та встановлені судами обставини свідчить про те, що у випадку, що розглядається, відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність.

58. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

59. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

60. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним судові рішення скасувати та задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

VІ. Судові витрати

61. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року - задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі № 826/6949/16 - скасувати.

3. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги громадянина Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

4. Визнати протиправними та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 175-15 про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

5. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

6. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. А. Губська

О. В. Калашнікова