ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

м. Київ

справа №806/1578/15

адміністративне провадження №К/9901/3627/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року (головуючий суддя Шимонович Р.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року (головуючий суддя Шидловський В.Б., судді: Євпак В.В., Капустинський М.М.) у справі №806/1578/15 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області Шутки Ігоря Вікторовича, третя особа: Радомишльська районна спілка споживчих товариств, про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 20622912 від 09.04.2015, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області Шуткою Ігорем Вікторовичем (номер запису про обтяження 9344411).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 19.03.2015 по справі № 8/84-НМ заборонено громадянину ОСОБА_3 укладати договори забезпечення (іпотеки, застави) на виконання будь-яких кредитних договорів стосовно приміщення універмагу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Разом з тим, на момент прийняття оспорюваного рішення відповідачем про встановлення обтяження на приміщення універмагу, власником указаного приміщення був не ОСОБА_3, а ОСОБА_1. Наведена обставина, на переконання відповідача, є безумовною підставою для відмови у проведенні реєстрації обтяження.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 19 березня 2015 року по справі №8/84-НМ заборонено громадянину ОСОБА_3 укладати договори забезпечення (іпотеки, застави) на виконання будь-яких кредитних договорів стосовно приміщення універмагу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-16). Вказана ухвала набрала законної сили та не оскаржена позивачем до суду апеляційної інстанції.

Згідно абзацу 5 ухвали господарського суду Житомирської області від 19 березня 2015 року по справі №8/84-НМ направлено до реєстраційної служби Радомишльського РУЮ Житомирської області оригінал ухвали господарського суду Житомирської області від 19 березня 2015 року про заборону вчиняти дії з метою встановлення обтяження на приміщення універмагу, яке знаходиться за такою адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-19).

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області Шутки Ігоря Вікторовича №20622912 від 9 квітня 2015 року на підставі ухвал Господарського суду Житомирської області від 19 березня 2015 року по справі №8-84-НМ, зареєстровано заборону на нерухоме майно: нежитлове приміщення, загальною площею 6128,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Дізнавшись про наявність зазначеного обтяження, позивач звернулась до суду із даним позовом, обґрунтовуючи свою позицію тим, що вона є власником нежитлового приміщення, підтвердженням чого є договір купівлі-продажу від 10 березня 2015 року, за яким ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 нежитлове приміщення універмагу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №349 (а.с. 7-12).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що надання правової оцінки ухвалам господарського суду Житомирської області від 19 березня 2015 року по справі №8/84-НМ лежить поза межами повноважень державного реєстратора. Зважаючи на те, що рішення господарського суду Житомирської області від 19.03.2015 у справі №8/84-НМ, яке стало підставою для прийняття відповідачем оспорюваного рішення, є чинним та не оскаржено в апеляційному порядку, відсутні підстави для скасування рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 20622912 від 09.04.2015, прийнятого державним реєстратором реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області Шуткою Ігорем Вікторовичем. При цьому суди наголосили, що перевірка рішень судів в іншій спосіб, ніж шляхом їх оскарження в процесуальному порядку, - є неприпустимою та такою, що порушує встановлені в державі принципи правосуддя.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вона є власником універмагу, про що здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим у державного реєстратора не було підстав для накладення заборони на належне їй майно. Крім того, в ухвалах господарського суду Житомирської області, на підставі яких встановлено обтяження, не зазначено про те, в інтересах кого встановлюється обтяження, а тому можна зробити висновок, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств, якою було подано заяву про реєстрацію обтяження, жодним чином не може розцінюватись як заінтересована особа - тобто особа, яка мала право звернутися із заявою про державну реєстрацію обтяження. На думку скаржника, зі змісту ухвали господарського суду, ним встановлена заборона вчиняти дії відносно універмагу, тобто стосується лише окремих правомочностей розпорядження майном та виключно відносно ОСОБА_3, тобто не є всеохоплюючою і універсальною. Оскільки власником майна вже був не ОСОБА_3, а ОСОБА_1, державний реєстратор повинен був відмовити у реєстрації цього обтяження.

У запереченнях на касаційну скаргу Радомишльська районна спілка споживчих товариств, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що спірні правовідносини врегульовані Законом України від 1 липня 2004 року N1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV), в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої ст.4 Закону №1952-ІV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону України № 1952-ІV).

Частиною другою ст.9 Закону України № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Виходячи з норми ч.1 ст.9 Закону №1952-ІV, державним реєстратором може бути державний реєстратор органу державної реєстрації прав (державний службовець) або нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Стаття 15 Закону №1952-ІV визначає порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а саме:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Наведеною нормою права закріплено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №703) і Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які набрали чинності з 1 січня 2012 року.

Відповідно до пунктів 66-67 Порядку №703, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є орган державної влади, орган місцевого самоврядування або їх посадові особи, якими встановлено обтяження речових прав на нерухоме майно, а також особа, в інтересах якої встановлено обтяження (обтяжувач).

Для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, є:

1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

3) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

4) визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

5) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

6) договір, укладений у порядку, встановленому законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат;

7) закон, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

8) інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Таким чином, рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є підставою для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 4-5, 66-68 ГПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини першої статті 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки отримавши судові рішення - ухвали господарського суду Житомирської області від 19 березня 2015 року, які набрали законної сили та відповідно до яких державному реєстратору було вказано на необхідність встановлення обтяження на приміщення універмагу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідач зобов'язаний був встановити таку заборону.

Доводи скаржника, що на момент постановлення ухвал від 19 березня 2015 року майно вже було відчужене свідчить про незгоду з ухвалами суду, натомість не є тією обставиною, за якою державний реєстратор позбавляється обов'язку виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Надаючи правову оцінку таким доводам, суди попередніх інстанції правильно наголосили на тому, що перевірка рішень судів в іншій спосіб, ніж шляхом їх оскарження в інстанційному порядку, - є неприпустимою та такою, що порушує встановлені в державі принципи правосуддя.

Щодо доводів про те, що заяву було подано не заінтересованою особою, слід зазначити, що відповідно до частини восьмої статті 16 Закону №1952-ІV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якими встановлено обтяження, особи, в інтересах якої встановлено обтяження, уповноваженої ними особи.

Таким чином, у разі виникнення обтяження речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є як особа, в інтересах якої встановлено обтяження, так і особа, якою встановлено обтяження. В даному випадку, обтяження встановлене ухвалою суду, а тому державна реєстрація такого обтяження є виконанням принципу обов'язковості судового рішення, яке набрало законної сили, і питання ким було подано державному реєстратору таке судове рішення не має правового значення.

Колегія суддів враховує доводи третьої особи, викладені в запереченнях на касаційну скаргу, про те, що ОСОБА_1 була залучена господарським судом до участі у справі №8/84-НМ в якості третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору.

Доводи скаржника, що на момент постановлення ухвал від 19 березня 2015 року вона ще не була стороною у справі №8/84-НМ, по-перше, не змінюють обсяг прав і обов'язків державного реєстратора, а по-друге, не впливають на реалізацію права на оскарження судового рішення особи, права чи інтереси якої воно зачіпає, навіть якщо вона не є учасником справи.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі №806/1578/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду