ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №826/2621/16

адміністративне провадження №К/9901/22780/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Уханенка С.А., Шевцової Н.В.,

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №826/2621/16

за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою представника громадянина Сирії ОСОБА_1 адвоката Журко Олександри Сергіївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. 22.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третьої особи: Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, в якому просив:

визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30 грудня 2015 року №894-15 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог, зазначає, що має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою дискримінації та переслідування через свої політичні переконання, а також стати жертвою загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, не може повернутись до країни походження - Сирії. Зазначає, що не хоче служити в армії, не підтримує жодну зі сторін конфлікту не хоче воювати.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

4. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу, прийнятого внаслідок всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для визнання громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з урахуванням відсутності переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення до країни походження.

6. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник громадянина Сирії ОСОБА_1 адвокат Журко Олександра Сергіївна подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій невірно надали правову оцінку обставинам справи, а також неправильно застосували положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судами попередніх інстанцій не враховано та не надано оцінки фактичним даним, повідомленим позивачем під час звернення із заявою про визнання біженцем чи особою яка потребує додаткового захисту та не враховано судами наданої позивачем релевантної інформації по країні його походження та побоювання повертатись у країну походження та наявності загрози його життю та здоров`ю.

IV. Позиція інших учасників справи

9. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

10. 12 серпня 2019 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючого судді), Уханенко С.А., Шевцова Н.В.

11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 04 червня 2020 року.

VI. Установлені судами фактичні обставини справи

13. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уроженцем м. Дамаск, за національністю - араб, віросповіданням - іслам-суніт, неодружений.

14. На територію України прибув 15 вересня 2006 року повітряним шляхом на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та студентської візи з метою отримання освіти в Національному університеті фізичного виховання і спорту України. На момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України перебував легально.

15. 14 травня 2015 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві із заявою-анкетою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту. В заяві-анкеті заначив, що не може повернутися в країну свого походження через війну та через те, що не хоче йти служити в армії, не підтримує жодну зі сторін конфлікту і не хоче воювати на жодному боці, ситуація в Сирії кожен день погіршується і це підтверджується інформацією про країну походження.

16. За наслідками розгляду заяви-анкети Управлінням у справах біженців Державної міграційної служби України складено висновок від 04 вересня 2015 року, яким Державній міграційній службі України рекомендовано прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок обґрунтовано тим, що у Громадянина Сирії ОСОБА_1 відсутні обґрунтовані та переконливі докази і побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

17. Рішенням Державної міграційної служби України від 30.12.2015 року №894-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 15.02.2016 року №32 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення про відмову обґрунтоване відсутністю умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

VII. Джерела права та акти їхнього застосування

18. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон №3671-VI).

Пункт 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина перша статті 5 Закону №3671-VI. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частина п`ята статті 5 Закону №3671-VI. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Статтею 6 Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частини перша та друга статті 7 Закону №3671-VI. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження

Частина одинадцять статті 9 Закону №3671-VI. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частина п`ята статті 10 Закону №3671-VI. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Підпункт «е» пункту 2.1 розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

Пункт 1.2. розділу І Правил №649 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

21. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

22. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару Організації Об`єднаних Націй в справах біженців, видання 1992 року

Пункти 45, 66. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

23. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

VIII. Позиція Верховного Суду

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Як убачається із встановлених судами обставин справи, заявник як підставу надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, указує, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності зазначає, що не хоче служити в армії, не підтримує жодну зі сторін конфлікту, не хоче воювати на жодному боці.

26. Суд звертає увагу, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо надання статусу біженця.

27. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

28. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо.

29. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

30. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника.

31. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при дослідженні обставин, з якими вказані положення Закону № 3671-VI пов`язують надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

32. Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

33. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, надаючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

34. Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, так само як і відповідач при прийнятті спірного рішення, не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні його походження, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни.

35. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд вважає передчасними висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення позову.

36. З огляду на приписи статті 159 та статті 242 КАС України в редакціях, які діяли на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

37. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

38. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

39. Суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

40. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

41. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмету доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

IX. Судові витрати

42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 242, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника громадянина Сирії ОСОБА_1 адвоката Журко Олександри Сергіївни задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року в справі №826/2621/16 скасувати.

3. Адміністративну справу №826/2621/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

4. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий: О.В. Кашпур

Судді: С.А. Уханенко

Н.В. Шевцова