Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.06.2019 року у справі №815/5364/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2019 року

Київ

справа №815/5364/16

адміністративне провадження №К/9901/17472/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (головуючий суддя: Шевчук О.А., судді: Зуєва Л.Є., Федусик А.Г.)

у справі № 815/5364/16

за позовом ОСОБА_1

до Одеської митниці Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді й стягнення середнього місячного заробітку.

І. Історія справи

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, в якому просила:

1) визнати протиправними і скасувати наказ Одеської митниці Державної фіскальної служби України від 17 серпня 2016 року № 868-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», а також наказ від 21 вересня 2016 року № 973-0 «Про внесення змін до наказу Одеської митниці Державної фіскальної служби України від 17 серпня 2016 року № 868-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»;

2) поновити позивача на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби України;

3) стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на її користь середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, позивач вказує, що помилка при декларуванні товару відбулася не з її вини, а через відсутність інформації щодо змін до Податкового кодексу України в автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор 2006», яка входить до Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України, та використовується працівниками митниці при декларуванні імпортованого товару. Водночас, інформування працівників митниці про внесення змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України) було здійснено під час перебування позивача у відпустці. Крім того, звільнення позивача відбулося під час перебування її на лікарняному (тимчасової непрацездатності).

Одеський окружний адміністративний суд своєю постановою від 2 грудня 2016 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним і скасував наказ Одеської митниці ДФС від 17 серпня 2016 року № 868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Визнав протиправним і скасував наказ Одеської митниці ДФС від 21 вересня 2016 року № 973-о «Про внесення змін до наказу Одеської митниці ДФС від 17 серпня 2016 року № 868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Поновив ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС. Стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21538,40 грн.

Судове рішення обґрунтовано неправомірністю застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення за порушення Присяги. Суд першої інстанції дійшов такого висновку через те, що позивач не була ознайомлена з листом ДФС України від 04 січня 2016 року № 7/7/99-99-25-01-01-17, в якому викладена інформація щодо внесення змін до ПК України. Також, до системи митного оформлення «Інспектор 2006», яка використовується при митному оформленні товарів, відповідна інформація щодо змін до ПК України не була включена. Крім того, позивача звільнили з посади під час її тимчасової непрацездатності всупереч нормам Кодексу законів про працю України.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 травня 2017 року скасував судове рішення суду першої інстанції, у задоволенні адміністративного позову відмовив. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що позивач вчинила дії, що призвели до тяжких наслідків, а тому застосований до неї вид дисциплінарної відповідальності є пропорційним наслідку вчиненого проступку. Такий висновок апеляційний суд обґрунтував встановленням фактів порушення позивачем норм пункту 2.15 Посадової інструкції старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС (далі - Посадова інструкція) й несумлінного ставлення до виконання своїх обов`язків при митному оформленні товару, що мало наслідком недоотримання Державним бюджетом України акцизного податку у сумі 26719707,84 грн. й податку на додану вартість у сумі 5343941,57 грн.

Апеляційний суд відхилив аргумент позивача про її звільнення під час перебування на лікарняному, оскільки відповідач в подальшому змінив свій наказ про звільнення позивача в частині дати її звільнення, видавши другий наказ від 21 вересня 2016 року № 973-0. Також, позивач своєчасно не повідомила відповідача про перебування на лікарняному з 17 серпня 2016 року.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом статті 69 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, статей 14, 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, статті 40 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), й залишити в силі постанову суду першої інстанції. Аргументи касаційної скарги повторюють аргументи адміністративного позову. Крім того, позивач посилається на те, що апеляційний суд не врахував неправомірність формування дисциплінарної комісії, яка розглядала її дисциплінарні провадження, та положення Статуту митної служби України.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Вказує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права у цій справі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач з 2004 року працювала у митних органах України. З квітня 2015 року до лютого 2016 року вона працювала на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби, а з 25 лютого 2016 року - на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби.

Відповідач звільнив позивача з посади за порушення Присяги державного службовця з 17 серпня 2016 року своїм наказом від тієї ж дати. Як правову підставу звільнення зазначив пункт 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (набрав чинності з 01 травня 2016 року).

21 вересня 2016 року відповідач прийняв ще один наказ № 973-0 «Про внесення змін до наказу Одеської митниці Державної фіскальної служби від 17 серпня 2016 року № 868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким, поміж іншим, визначив датою звільнення позивача перший робочий день після закінчення терміну її тимчасової непрацездатності.

Як встановлено у судовому процесі, підставою для прийняття наказу від 17 серпня 2016 року стали висновки службового розслідування, викладені в акті від 19 травня 2016 року № 07-2016. Згідно з цими висновками у діях позивача виявлено недотримання вимог підпункту 213.3.6 пункту 213.3 статті 213 ПК України та порушення пункту 2.15 Посадової інструкції, що призвело до неправомірного застосування преференції зі сплати акцизного податку.

Під час службового розслідування встановлено, що 25 січня 2016 року позивач провела митний контроль і оформлення товару (тютюнової неферментованої сировини) за електронною митною декларацією № 500060702/2015/000695 із застосуванням пільги у вигляді звільнення від сплати акцизного податку, яка передбачалася нормами підпункту 213.3.6 пункту 213.3 статті 213 ПК України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII (набрав чинності з 1 січня 2016 року). Після внесення цих змін пільга у сплаті акцизного податку при ввезенні підакцизних товарів надавалася за умови подальшого виготовлення з такої сировини інших підакцизних товарів та пред`явлення контролюючому органу ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв або тютюнових виробів. Про внесення цих змін на адресу відповідача надійшов лист Департаменту адміністрування митних платежів і митно-тарифного регулювання від 4 січня 2016 року № 7/7/99-99-25-01-01-17, який було передано для ознайомлення серед працівників відповідача. Із-за перебування у відпустці з 4 січня 2016 року до 10 січня 2016 року позивач не ознайомилася вчасно із вказаним листом. Крім того, система митного оформлення «Інспектор 2006», яка використовувалась при здійсненні митного контролю та оформлення, не містила інформації про необхідність надання ліцензії про право виробництва тютюнових виробів при імпорті товару. У таких випадках ця система має формувати окрему форму контролю за кодом 112-5 з назвою і коментарем «витребування документів, необхідних для підтвердження права на звільнення від оподаткування митними платежами». Зазначену форму митного контролю за цією митною декларацією система не згенерувала, із-за чого митне оформлення товару було завершене й товар було випущено у вільний обіг.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення Присяги державного службовця і порушення пункту 2.15 Посадової інструкції у вигляді звільнення з державної служби. Такий вид відповідальності пропорційний наслідку вчиненого проступку. Висновок суду обґрунтовано встановленням фактів порушення позивачем норм пункту 2.15 Посадової інструкції та несумлінного ставлення до виконання своїх обов`язків при митному оформленні товару, що мало наслідком недоотримання Державним бюджетом України акцизного податку у сумі 26719707,84 грн. й податку на додану вартість у сумі 5343941,57 грн.

Однак, такі висновки суду зроблені без встановлення всіх обставин у справі, так як оцінка доказів не відповідає нормам статті 86 КАС України, у редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).

Частиною першою статті 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (частково втратив чинність з 01 травня 2016 року, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Основні обов`язки державного службовця закріплені у частині першій статті 10 цього Закону та передбачають: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов`язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов`язків, ініціатива і творчість в роботі.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов`язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється, зокрема, у разі: відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону (пункт 6 частини першої статті 30 цього Закону).

Відтак, цим пунктом визначений не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.

У силу частини другої статті 17 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII Присяга державного службовця полягає в обов`язку вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов`язки.

1 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, відповідно до частини першої статті 64 якого за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 65 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Пунктом 1 частини другої цієї ж статті встановлено серед переліку дисциплінарних проступків порушення Присяги державного службовця.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

За правилами частини четвертої цієї статті у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2 та 8 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4 та 5 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єкт призначення або керівник державної служби може попередити такого державного службовця про неповну службову відповідність.

Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону (частина п`ята статті 66 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

Відповідно до пункту 2.15 Посадової інструкції, старший державний інспектор самостійно ознайомлюється на початку робочого дня з нормативними документами, які надійшли до відділу засобами електронного зв`язку та/або у паперовому вигляді за минулий час та за період відсутності на роботі у зв`язку з відпусткою, хворобою.

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.

За такого правового врегулювання порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

За таких обставин, звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Отже, звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування.

Необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд неодноразово, аналізуючи текст Присяги державних службовців, зазначав, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.

Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.

Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.

Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 803/1303/16 та від 05 червня 2019 року у справі № 826/13803/16.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивач допустила несумлінне ставлення до виконання своїх обов`язків, що призвело до порушення вимог Митного кодексу України та недоотримання Державним бюджетом України акцизного податку у сумі 26719707,84 грн. й 5343941,57 грн. податку на додану вартість. Однак, оскаржувана постанова апеляційного суду не містить висновку, чи підпадають вказані дії позивача під порушення присяги, яке і було підставою для звільнення. Тоді як встановлення цих обставин входить до предмету доказування у вказаній справі.

Водночас, як встановлено у судовому процесі, дії позивача, які кваліфікувалися відповідачем як дисциплінарний проступок, мали місце 25 січня 2016 року, до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Відтак відповідач безпідставно кваліфікував дії позивача на підставі норм цього Закону, оскільки на момент вчинення проступку вказаний нормативний акт не набув чинності. Після 1 травня 2016 року процедура притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності має проводитись за нормами Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. А дисциплінарні проступки, вчинені до цієї дати мають кваліфікуватись за нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (чинний на час виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір). Дисциплінарні ж стягнення за такі проступки також мають накладатись саме такі, які були передбачені Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, який був чинним на час вчинення цього дисциплінарного порушення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Апеляційний суд при вирішенні спору не застосував вищевказані норми статті 58 Конституції України й відповідно дав неправильну оцінку правомірності оскаржуваного наказу від 17 серпня 2016 року № 868-0 щодо застосування відповідачем норм Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Не було дано оцінку цим обставинам також і судом першої інстанції.

Не відповідають правильному змісту правового регулювання норми пункту 4 статті 73 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII також і висновки апеляційного суду про правомірність звільнення позивача під час відсутності її на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Вказана норма встановлює пряму заборону на застосування дисциплінарних стягнень під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Подальші зміни щодо дати притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно з Наказом від 21 вересня 2016 року № 973-0 після виконання дисциплінарного стягнення не нівелюють порушення норм пункту 4 статті 73 вказаного Закону. Разом із тим, застосування цієї норми при вирішенні спору, як і висновку про правомірність звільнення позивача, неможливе без встановлення дати застосування дисциплінарного стягнення - безпосередньої дати звільнення. Ні суд першої, ні апеляційної інстанції не встановив цієї обставини. Тоді як ця обставина входить до предмету доказування при розгляді цього спору.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови).

Частиною 1 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови) визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті).

Згідно з частиною 3 цієї статті обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору. Отже скасуванню підлягає як рішення суду апеляційної, так і першої інстанцій, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної дати застосування дисциплінарного стягнення до позивача; дати оцінку діям позивача у частині того, чи підпадає її дисциплінарний проступок під порушення Присяги; дотримання строку притягнення до дисциплінарної відповідальності (у разі наявності дисциплінарного проступку); дати оцінку правомірності застосування відповідачем норм Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII при притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Для чого, у разі необхідності, зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року і постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя:Н.М. Мартинюк Судді: А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко