Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №815/4796/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2019 року

Київ

справа №815/4796/17

адміністративне провадження №К/9901/35878/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №815/4796/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду 11 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Танцюри К.О., суддів Корой С.М., Самойлюк Г.П.

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Запорожана Д.В., суддів: Яковлєва О.В., Танасогло Т.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив суд:

1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №658-16 від 28 грудня 2016 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Повивач вважає, що рішення ДМС України про відмову у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

3. 3. Позивач зазначає, що він є громадянином Сирії, проживав у провінції Алеппо, але не може та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки ця країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року, він не може повернутись до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань.

4. Позивач наголошує на тому, що інформація по країні походження підтверджує ризики для осіб, що ухиляються від військової служби в Сирії.

5. Відповідач у задоволенні позовних вимог заперечував, вказавши на правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у міграційного органу повноважень.

6. Відповідач зазначив, що позивач не зміг навести об`єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного примусового вербування до збройних сил, а саме, що відсутня інформація щодо отримання позивачем або його найближчими родичами, які залишилися проживати у Сирії, повісток для проходження військової служби. Крім того, під час проведення співбесід та анкетувань позивач не навів жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання на Батьківщині, а надані шукачем притулку відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації його перебування в Україні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

7. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, за віросповіданням: мусульманин - суніт. Країна постійного проживання АДРЕСА_1 .

8. 15 листопада 2009 року позивач прибув до України літаком рейсу м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (Україна) на підставі національного паспорту та візи.

9. 12 серпня 2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої ГУ ДМС в Одеській області був складений висновок від 11 вересня 2015 року № 2014OD0193 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10. Рішенням ДМС України від 26 жовтня 2015 року №781-15 було підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

11. Позивач не погодився із зазначеним рішенням та оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду.

12. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, у справі №815/7069/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України.

12.1 Скасовано рішення Державної міграційної служби України №781-15 від 26 жовтня 2015 року та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неповним з`ясуванням та аналізом ситуації в країні походження позивача. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

13. Рішенням Державної міграційної служби України №41-16 від 23 травня 2016 року, на виконання зазначеної постанови суду було зобов`язано Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин зазначених в рішенні суду.

14. Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №114 від 15 червня 2016 року прийнято рішення повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 .

15. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС в Одеській області був складений висновок від 15 грудня 2016 року по справі №2014OD0193 про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Рішенням Державної міграційної служби України від 28 грудня 2016 року №658-16, з посиланням на пункти 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. Відповідно до висновку ГУ ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 грудня 2016 року міграційна служба зазначила, що спостерігаються тенденції до поліпшення загальної ситуації в країні походження позивача Сирії та безпосередньо у місті Алепо відбувається налагодження міжнародної співпраці задля подальшого відновлення миру та безпеки на території Сирії, також спостерігаються помітні тенденції, що спрямовані на покращення життя в рідному місті заявника. Побоювання заявника зазнати примусового призову до лав збройних сил Сирії вважаються сумнівними, шукач не навів жодних конкретних фактів або підтверджень щодо ситуації власного вербування до збройних сил Сирії. Відповідач зазначив, що аналізом матеріалів особової справи та інформації по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті у контексті підстав для надання додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

19. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не надано аргументованих пояснень про факти переслідувань на батьківщині та доводів про відмову країни його громадської належності захищати його права. Крім того, суди дійшли висновку, що позивачем не надано документальних підтверджень особистим побоюванням позивача та ситуації з близькими родичами шукача захисту, які залишились проживати на території Сирії, не зазнаючи при цьому жодних переслідувань, у тому числі у контексті можливого примусового рекрутування до армії.

ІV. Касаційне оскарження

20. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

21. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що виходячи із ситуації яка склалася в країні його походження, а саме військового конфлікту, який охоплює всю територію країни, суди не обґрунтували недостатність наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов`язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту.

22. Позивач наполягає, що при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі вивчено індивідуальні обставини шукача притулку та досліджено інформацію про країну його походження, у зв`язку з чим з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту» у зв`язку з чим йому необґрунтовано відмовлено у визнанні його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та без урахування висновків, наведених у рішеннях судів у справі № 815/7069/15.

23. Представник відповідача надав відзив на касаційну скаргу, в якій вказуючи на безпідставність касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

24. 21 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Одеського кружного адміністративного суду справу № 815/4796/17 (суддя-доповідач Стрелець Т. Г.).

25. 02 квітня 2018 року справа № 815/4796/17 надійшла до Верховного Суду.

26. 07 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 658/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

27. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Радишевська О. Р., Уханенко С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

32.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

32.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

33. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

33.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

33.2. Пунктом 4 статті 1 визначено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

33.3. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

33.4. Згідно частини п`ятої статті 5 особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

33.5. Частинами першою та сьомою статті 7 визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

33.6. Відповідно до частини шостої статті 8 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

33.7. Згідно частини сьомої статті 8 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

33.8. Частиною п`ятою статті 10 визначено, що рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

33.9. Відповідно до частини першої статті 12 рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

34. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

34.1. Пунктами 45, 66 визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

34.2. Згідно до пункту 195 у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

35. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

36. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04

36.1. Пункт п`ятий статті 4 визначає, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Верховний Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

38. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи,Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України №658-16 від 28 грудня 2016 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Помилковим є посилання судів, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен лише переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Також суди не звернули уваги, що при розгляді цієї категорії справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

40. Суд звертає увагу, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

41. При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

42. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

43. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

44. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

45. У справі установлено, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

46. Як висновується зі змісту доводів представника ДМС України, позивач прибув в Україну ще в 2009 році на законних підставах, однак на певний період часу, отже, з метою легалізувати подальше перебування звернувся до ГУ ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, відповідач погодився з тим, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася відтоді, як він прибув в Україну, але достатніх підстав вважати, що він потребує захисту в розумінні пункту 13 частини першої статті 13 Закону № 3671-VI, на переконання відповідача, немає.

47. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при дослідженні обставин, з якими вказані положення Закону № 3671-VI пов`язують надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

48. Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

49. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, надаючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

50. Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, так само як і відповідач при прийнятті спірного рішення, не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні його походження, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни. Суди не обґрунтували недостатності наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов`язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, при ухваленні судових рішень не враховано висновків, наведених у рішеннях судів у справі № 815/7069/15

51. Отже, у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу, що є порушенням не тільки вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

52. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

53. Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

54. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

VIІ. Судові витрати

55. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 815/4796/17 - скасувати.

3. Адміністративну справу № 815/4796/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. В. Шевцова

Судді О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко