Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.03.2018 року у справі №814/1743/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 березня 2018 року

справа №814/1743/17

адміністративне провадження №К/9901/5517/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів Пасічник С.С., Юрченко В.П.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Шляхтицького О.І., Домусчі С.Д.,Романішина В.Л. від 11 жовтня 2017 року у справі №814/1743/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКЕАН-СУДОРЕМОНТ" до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКЕАН-СУДОРЕМОНТ" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 19 серпня 2017 року про відмову в наданні дозволу позивачу на розміщення в митному режимі переробки на митній території України теплоходу «WADI ALARISH», зобов'язання відповідача не застосовувати санкції за знаходження теплоходу «WADI ALARISH» на збереженні у зв'язку із закінченням граничного строку, встановленого статтею 199 Митного кодексу України.

Позовна заява мотивована тим, що позивач правомірно використовує майно ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан» на підставі постанови слідчого Генеральної прокуратури України від 10 квітня 2017 року, згідно з якою зазначене майно передано позивачу. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва про арешт майна ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан» позивачу не забороняється ведення підприємницької діяльності. Положення Митного кодексу України не містять такої підстави для відмови в наданні дозволу на переробку товару як можливість використання орендованого майна, на яке накладено арешт. До функцій митного органу не відноситься виконання або контроль за виконанням рішень у кримінальних справах. Відповідною ухвалою суду виконання таких повноважень на митний орган також не покладено.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан» та заборону ним користуватися іншим юридичним особам є достатньою підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову у видачі дозволу на переробку товарів на митній території України з підстав передбачених пунктом 4 частини восьмої статті 149 Митного кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року апеляційна скарга позивача задоволена частково, постанова суду першої інстанції скасована, у справі ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволений частково. Визнано протиправним та скасоване рішення відповідача (начальника митного поста "Октябрський" Миколаївської митниці Державної фіскальної служби) про відмову в наданні дозволу позивачу на розміщення в митному режимі переробки на митній території України теплоходу «WADI ALARISH» від 19 серпня 2017 року. Зобов'язано відповідача у 5-денний строк з дня отримання рішення суду розглянути повторно заявку позивача від 18 серпня 2017 року про надання дозволу на розміщення в митному режимі «переробка на митній території України» теплоходу «WADI ALARISH», місцезнаходження м. Миколаїв, Заводська площа, 1, з урахуванням правових висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала слідчого судді про накладення арешту від 09 вересня 2016 року згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України є обов'язковою до виконання, а як наслідок є підставою для відповідача відмовити у наданні дозволу позивачу на розміщення в митному режимі переробка на митній території України товару - теплоходу «WADI ALARISH».

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Суди попередніх інстанцій встановили, що основними видами діяльності позивача є будування суден і плавучих конструкцій; будування прогулянкових і спортивних човнів; діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами, літаками та ін.

10 липня 2012 року ухвалою господарського суду Миколаївській області за заявою кредитора порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан».

20 березня 2014 року Генеральною прокуратурою України зареєстровано кримінальне провадження №42014150020000020 стосовно службових осіб ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан» за фактом зловживання своїм службовим становищем, спрямованим на створення штучного кредиторського боргу товариства, умисного доведення його до банкрутства, за ознаками злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 364-1, статтею 356, статтею 219 Кримінального кодексу України.

09 вересня 2016 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва за клопотанням слідчого Генеральної прокуратури України на все рухоме та нерухоме майно ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан» накладено арешт відповідно до статей 170-173 Кримінального процесуального кодексу України та заборонено розпоряджатися, відчужувати, користуватися будь-яким чином цим майном.

Зазначеною ухвалою суду рухоме та нерухоме майно ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан» передано на відповідальне зберігання позивачу.

14 листопада 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва зазначена ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва скасована в частині передачі арештованого майна позивачу. В цій частині постановлено нову ухвалу, відповідно до якої контроль за виконанням ухвали про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно покладено на старшого слідчої групи прокурорів відділу Генеральної прокуратури України Марущака А.М. та старшого слідчої групи слідчого з ОВС другого відділу з розслідування кримінальних проваджень ГСУ Генеральної прокуратури України у даному кримінальному провадженні Белкіна Ю.Г.

В решті ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року залишена без змін.

10 квітня 2017 року старший слідчий в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Куций С.В. виніс постанову про забезпечення заходів з охорони арештованого майна та визначення особи, уповноваженої на його охорону, відповідно до якої ТОВ «Група Гепард» визначено як особу уповноважену на здійснення охорони арештованого майна ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан». Крім того, зазначеною постановою зобов'язано директора позивача Шуміло Л.М. забезпечити вжиття заходів з охорони арештованого нерухомого та рухомого майна ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан» шляхом визначення особи, уповноваженої на його охорону.

31 травня 2017 року ГУНП у Миколаївській області зареєстровано кримінальне провадження №12017150050001391 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України, за фактом умисного невиконання рішення суду про арешт майна ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан» та використання арештованого майна директором позивача за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська площа, 1.

12 липня 2017 року позивачем укладений контракт на ремонт №17-WA-06 з компанією «Shell Solution LP» (Об'єднане королівство Великобританії та Північної Ірландії) на ремонт судна «WADI ALARISH», прапор Єгипту.

19 серпня 2017 року позивач подав заявку відповідачу згідно зі статтями 147-161 Митного кодексу України про надання дозволу на розміщення в митному режимі переробка на митній території України теплоходу «WADI ALARISH», місцезнаходження м. Миколаїв, Заводська площа, 1.

19 серпня 2017 року рішенням начальника митного посту «Октябрьський» Миколаївській митниці Державної фіскальної служби в наданні дозволу на розміщення в митному режимі переробка на митній території України відмовлено, з тих підстав, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року заборонено розпоряджатися, відчужувати та використовувати будь-яким чином нерухоме та рухоме майно ПАТ «Миколаївській суднобудівний завод «Океан».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач згідно з договором від 08 серпня 2014 року орендує у ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан» майновий комплекс, тривалий час здійснює зовнішньоекономічну діяльність по ремонту іноземних суден.

Наявність постанови господарського суду Миколаївської області від 25 листопада 2015 року у справі № 5016/1284/2012(5/45) про банкрутство орендодавця не змінює та не припиняє правовий статус позивача як орендаря майнового комплексу.

Законне право позивача на здійснення зовнішньоекономічної діяльності в частині отримання дозволів на переміщення судна у митний режим на переробку становить його активи, стосовно яких позивач мав законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити своє майнове право, що також стосується як і здійснення господарської діяльності, так і «гудвілу» (goodwill).

Діяльність позивача підпадає під захист статті 1 Протоколу Першого Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які стосується як і здійснення господарської діяльності, так і «гудвілу» (goodwill) (рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 1986 р. «Ван Марле та інші проти Нідерландів» (VanMarleandOthers), заяви № 8543/79, 8674/79, 8675/79 та 8685/79).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden).

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (пункти 166,167,168 Рішення).

Відповідно до статті 147 Митного кодексу України під переробкою на митній території розуміється митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки.

Із заяви позивача від 18 серпня 2017 року вбачається, що метою ввезення товару для переробки є ремонт судна.

Частинами першою, третьою статті 149 Митного кодексу України передбачено, що поміщення товарів у митний режим переробки на митній території допускається з письмового дозволу органу доходів і зборів за заявою власника цих товарів або уповноваженої ним особи.

Дозвіл на переробку товарів на митній території України видається органом доходів і зборів підприємству безоплатно протягом п'яти робочих днів від дати реєстрації відповідної заяви.

Відповідно до частини восьмої статті 149 Митного кодексу України рішення про відмову у видачі дозволу на переробку товарів на митній території України приймається, якщо:

1) відомостей, зазначених у поданих заявником документах, недостатньо для визначення обов'язкового обсягу виходу продуктів переробки, що утворюються в результаті переробки товарів;

2) орган доходів і зборів виявив невідповідності у відомостях, що містяться у поданих заявником документах, або недостовірність цих відомостей;

3) органом доходів і зборів встановлено відсутність належного технологічного обладнання, приміщень, умов для обліку і зберігання товарів, що ввозяться з метою переробки;

4) підприємством не дотримано встановлених законодавством України заборон чи обмежень щодо переробки товарів на митній території України.

Отже, положення частини восьмої статті 149 Митного кодексу України закріплюють вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, який не може бути підданий розширеному тлумаченню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені положення Митного кодексу України не містять такої підстави для відмови в наданні дозволу на переробку товару як можливість використання орендованого майна, на яке накладено арешт.

Інших законодавчих підстав для відмови в наданні дозволу на переробку товару чинне законодавство не містить, отже обмеження, накладені на господарську діяльність позивача в частині здійснення зовнішньоекономічної діяльності не можуть вважатися законними.

Відповідач у рішенні про відмову послався на наявність ухвали Печерського районного суду від 09 вересня 2016 року у справі №757/43875/16-к, якою накладено арешт на майно іншого підприємства, яке не є суб'єктом спірних правовідносин - ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан».

Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами у справі виникли саме адміністративно-правові відносини, в яких суб'єкт владних повноважень - митний орган повинен діяти виключно у спосіб, передбачений законом з дотриманням принципу верховенства права.

Законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів (стаття 1 Митного кодексу України)

Відповідно до статті 7 Митного кодексу України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

У пункті 24 частини першої статті 4 Митного кодексу України вказано, що митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 4 Митного кодексу України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.

Згідно з пунктом 29 частини першої статті 4 Митного кодексу України митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 329 Митного кодексу України визначено, що для здійснення митного контролю за товарами та транспортними засобами, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди та порушень митних правил, митні органи за порядком визначеним у статті 49 цього Кодексу, створюють зони митного контролю.

Відповідно до частини першої статті 332 Митного кодексу України режим зони митного контролю - це встановлені законодавством України з питань державної митної справи приписи, заборони та/або обмеження щодо перебування в зоні митного контролю товарів, транспортних засобів комерційного призначення та громадян, розташування в ній споруд та об'єктів, а також проведення у цій зоні господарських робіт.

З огляду на викладені положення Митного кодексу України, відповідач повинен забезпечувати дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

В той же час, відповідно до частини першої, пункту 7 частини другої статті 131 Кримінального процесуального кодексу України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із видів вказаних заходів є арешт майна.

Статтею 175 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Отже, до функцій митного органу не відноситься виконання або контроль за виконанням рішень у кримінальних провадженнях. Відповідною ухвалою суду виконання таких повноважень на митний орган також не було покладено.

Ухвала слідчого судді Печерського районного суду від 09 вересня 2016 року не стосується питань державної митної справи, жоден нормативно-правовий акт не надає право митному органу відмовити у надані дозволу на переробку товарів на митній території України з підстав наявності ухвали слідчого судді про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що посилання представника відповідача в якості правової підстави для відмови у наданні вищевказаного дозволу на пункт 4 частини восьмої статті 149 Митного кодексу України є помилковими, оскільки судове рішення слідчого судді, ухвалене у кримінальному провадженні, не може вважатися частиною законодавства України, яке встановило заборону або обмеження щодо переробки товарів на митній території України.

З цих же підстав судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на положення частини п'ятої статі 149 Митного кодексу України.

Колегія суддів наголошує, що оскаржуване рішення, яке формально закріплено на зворотному боці заяви позивача про надання дозволу, взагалі на містить посилань на конкретну норму законодавства, яка є підставою для відмови у видачі дозволу на переробку товарів на митній території України.

Колегія судів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно з'ясував зміст правових норм, які містяться у пункті 4 частини восьмої статті 149, частині п'ятій статі 149 Митного кодексу України, та дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вони не наділяють відповідача правом відмовити позивачу у видачі дозволу на переробку товарів на митній території України через наявність ухвали слідчого судді про накладення арешту на певне майно.

В частині п'ятій статі 149 Митного кодексу України закріплено, що відмова в митному оформленні може бути обумовлена встановленою забороною чи обмеженням щодо переробки відповідних товарів, тобто з наведеного слідує, що заборона або обмеження повинні бути встановлені до відповідних товарів. Ця підстава для відмови у митному оформленні може бути використана у випадку наявності заборон або обмежень відносно конкретних товарів. У спірних правовідносинах відносно товару (теплохід «WADI ALARISH»), який позивач мав намір помістити у митний режим переробки на митній території, заборон або обмежень не встановлено.

Положення пункту 4 частини восьмої статті 149, частини п'ятої статі 149 Митного кодексу України є частиною цілісного правового регулювання митних правовідносин.

Зміст вказаних норм не підлягає розширювальному тлумаченню, оскільки в них закріплений конкретний перелік ситуацій, в яких відповідач може відмовити у видачі дозволу.

Вказані норми підлягають буквальному тлумаченню, оскільки інше тлумачення призведе до зміни сфери регулювання митних правовідносин.

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач наділений компетенцією у сфері реалізації державної митної політики, під якою розуміється система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики (стаття 5 Митного кодексу України).

Натомість заходи забезпечення кримінального провадження не мають відношення до вказаних напрямків діяльності держави.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано розмежував митні правовідносини та кримінально-процесуальні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 2, частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент судового розгляду у суді першої інстанції) до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

В той же час, вирішення питання щодо належного виконання судових рішень у кримінальних провадженнях не відноситься до компетенції адміністративного суду, оскільки ці правовідносини не належать до владних управлінських функцій, які здійснюються суб'єктом владних повноважень.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі №814/1743/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: С.С.Пасічник

В.П.Юрченко