Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.11.2019 року у справі №826/21695/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа №826/21695/15

адміністративне провадження №К/9901/4326/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Коваленко Н. В., Кравчук В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017р. (суддя - Качур І. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
28.09.2017р. (судді - Троян Н. М., Бужак Н. П., Твердохліб В. А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про скасування запису,

встановив:

У вересні 2015р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича щодо внесення змін до Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер обтяження 6007590, про зміну умов обтяження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати скасувати запис в Державному реєстрі іпотек, реєстраційний номер обтяження 6007590, від 25.12.2012р. 19:57:15 про заміну умов обтяження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач незаконно провів заміну іпотекодержателя, оскільки договір іпотеки посвідчувався іншим приватним нотаріусом. Посилався на те, що у зв'язку з незаконним внесенням відповідачем відповідного запису до Державного реєстру було змінено попереднього іпотекодавця на нового ПАТ "Дельта Банк", якого позивач не визнає як нового кредитора.

Постановою Окружного адміністративного суду від 23.06.2017р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р., у задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не визначились з характером спірних правовідносин, не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам справи, у зв'язку з чим ухвалили рішення які пілягають скасуванню.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.11.2007р. між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №014/1107/71-664, згідно предмету якого Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 27000 доларів США на строк по 09.11.2037 включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим Договором.

З метою забезпечення виконання основного зобов'язання за договором №014/1107/71-664 від 09.11.2007р., між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір від 09.11.2007р. №014/1107/71-664-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за №5506.

Пунктом 2 іпотечного договору від 09.11.2007р., на забезпечення виконання основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно, яке стане його власністю після державної реєстрації, а саме: чотирьохкімнатну квартиру під номером 92, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

20.11.2007р. приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В. накладено заборону на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Інформаційною довідкою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо вказаного об'єкта нерухомого майна.

25.05.2012р. між ПАТ "Сведбанк" (Продавець), який є правонаступником ВАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., відповідно до пункту 2.1 якого Продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх Покупцю, а Покупець погоджується купити права вимоги, прийняти права вимоги їх і сплатити Загальну купівельну ціну.

Відповідно до витягу з Додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги ПАТ "Сведбанк" відступив свої вимоги, а ПАТ "Дельта Банк" набув право вимоги до боржника за Кредитним договором №014/1107/71-664 від 09.11.2007р.

25.12.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком В. С., на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від
25.05.2012р. прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ПАТ "Дельта Банк" шляхом заміни іпотекодержателя нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вважаючи свої права порушеними внаслідок вчинення оскаржуваних реєстраційних дій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки на час вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012р. діяла норма частини 8 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка передбачала, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу чи посадової особи, якою встановлюється заборона на розпорядження нерухомим майном, або особи, в інтересах якої встановлюється обтяження, при цьому сам договір купівлі-продажу укладений та посвідчений нотаріально 25.05.2012р., тому до правовідносин щодо реєстрації внесення змін до державного реєстру стосовно обтяжень необхідно застосовувати Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції від 16.03.2010р. , відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглядаючи позов, суди виходили з того, що між сторонами наявний публічно-правовий спір, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторні є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р. ), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому статей 2, 4 та 19 КАС України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України.

За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів."

Такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від
14.11.2018р. у справі №826/1656/18 та від 14.11.2018р. у справі №826/7619/16 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

У справі, що розглядається виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням нотаріуса про державну реєстрацію змін умов обтяження нерухомого майна у зв'язку із захистом права власності на квартиру. При цьому позивачем обрано такий спосіб захисту як скасування реєстраційної дії та залишення права вимоги на квартиру, яка є предметом договорів іпотеки, за первісним іпотекодержателем.

Проте заявлені в справі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо виконання умов кредитного договору та договору іпотеки та правомірності набуття третьою особою прав іпотекодержателя.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення нотаріуса як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правових угод, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів. Цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.

Згідно ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р. - скасувати, а провадження у справі - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук