Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.10.2019 року у справі №813/302/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа №813/302/17

адміністративне провадження №К/9901/45074/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (головуючий суддя Кузан Р. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Пліша М. А., суддів - Ільчишин Н. В., Шинкар Т. І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стасенко та партнери" до Личаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії,

установив:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стасенко та партнери" (ТОВ "Стасенко та партнери", Товариство) звернулось до суду з позовом до Личаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 0008441200 від 25 серпня 2016 року; зобов'язати відповідача виключити із картки особового рахунку платника податків ТОВ "Стасенко та партнери" інформацію про заборгованість про сплату податку на додану вартість в сумі 10164,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що Товариство виконало свій обов'язок зі сплати податку на додану вартість в порядку та строки, встановлені чинним законодавством України, а тому у відповідача не було правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, позов ТОВ "Стасенко та партнери" задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області області № 0008441200 від 25 серпня 2016 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся із касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Личаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у цій справі.

Відповідно до вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України матеріали даної адміністративної справи передано з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року задоволено заяви суддів Стародуба О. П., Єзерова А. А., Кравчука В. М. (визначених протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями) про самовідвід від розгляду справи №813/302/17.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуюча суддя - Желтобрюх І. Л., судді - Білоус О. В., Усенко Є. А. (протокол від 8 жовтня 2019 року).

У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим просить скасувати прийняті судами рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у позові в цій частині.

В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що згідно з актом камеральної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, позивачем було несвоєчасно сплачено самостійно задекларовану суму грошового зобов'язання у поданих ним податкових деклараціях, що, в свою чергу, спричинило порушення вимог статті 57 Податкового кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Стасенко та партнери" заперечує проти доводів контролюючого органу, просить залишити оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог без змін. Наголошує на тому, що суди прийняли законні й обґрунтовані судові рішення.

Судове рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виключити із картки особового рахунку платника податків ТОВ "Стасенко та партнери" інформацію про заборгованість про сплату податку на додану вартість в сумі 10164,20 грн позивач в апеляційному порядку не оскаржував, відтак, воно й не було предметом апеляційного розгляду в означеній частині.

За змістом частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що Личаківською ОДПІ проведено перевірку своєчасності сплати до бюджету ТОВ "Стасенко та партнери" самостійно визначеного податкового зобов'язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 25 серпня 2016 року №000424/13-07-12-01/35444337.

Перевіркою встановлено, що позивачем несвоєчасно сплачено суму самостійно визначеного податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий та березень 2016 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0008441200 від 25 серпня 2016 року, яким застосовано до позивача штрафну (фінансову) санкцію в сумі 425,46 грн (20%) за несвоєчасну сплату податку на додану вартість.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову частково та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем було дотримано строки сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказані в акті перевірки періоди.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що суди правильно вирішили спір, з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету.

Як встановили суди з акту перевірки та розрахунку штрафної санкції до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, штрафна санкція нарахована відповідачем у зв'язку з несвоєчасною сплатою позивачем узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість, а саме:

- по податковій декларації з податку на додану вартість від 18 березня 2016 року №9038445727 (лютий) за прострочення платежу на 91 день на суму 1777,00 грн, у зв'язку з чим застосовано штрафну санкцію в розмірі 20% в сумі 355,40 грн;

- по податковій декларації з податку на додану вартість від 15 квітня 2016 року №9057069556 (березень) за прострочення платежу на 60 днів на суму 340,30 грн, у зв'язку з чим застосовано штрафну санкцію в розмірі 20% у сумі 68,06 грн; за прострочення платежу на 76 днів на суму 10,00 грн застосовано штрафну санкцію в розмірі 20% у сумі 2 грн;

Так, згідно з податковою декларацією за лютий 2016 року, поданою 18 березня 2016 року, позивачем самостійно визначено суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету, в розмірі 1777,00 грн. Суди встановили, що вказане податкове зобов'язання було сплачене позивачем в повному обсязі та зараховане в дохід бюджету 24 березня 2016 року, що підтверджується даними картки особового рахунку платника податків та долученою позивачем довідкою про рух коштів по рахунку.

Відповідно до податкової декларації за березень 2016 року, поданої 15 квітня 2016 року, позивачем самостійно визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 3527,00
грн. За даними картки особового рахунку платника податків та довідки про рух коштів по рахунку позивача, зазначена сума податкового зобов'язання була сплачена позивачем та зарахована до бюджету 25 квітня 2016 року.

Отже, позивачем було сплачено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в межах строку, встановленого пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Судами також було враховано, що на вимогу суду контролюючим органом не надано акту звірки розрахунків позивача та не надано доказів на обґрунтування підстав нарахування оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій з урахуванням доводів позивача та наявних у справі доказів. Більш того, не було надано відповідачем й доказів того, що сплачені позивачем суми були зараховані в рахунок погашення податкового боргу за попередні періоди.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про необґрунтованість висновків акту перевірки щодо несвоєчасної сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що свідчить про відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України, та, як наслідок, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені судами рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу Личаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Є. А. Усенко