Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №813/806/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №813/806/15

адміністративне провадження №К/9901/44437/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Мівона" до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа: ОСОБА_1 про скасування рішення, скасування державної реєстрації, скасування записів про державну реєстрацію за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гулкевич І. З. від 28 грудня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Гудима Л. Я., Пліша М. А., Святецького В. В. від 25 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року Приватне підприємство "Мівона" (далі - позивач, ПП "Мівона") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Пустомитівська РДА, відповідач 1), Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області, відповідач 2), третя особа: ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1), в якому просило:

- скасувати рішення реєстратора від 28 листопада 2008 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063;

- скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063;

- скасувати записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063;

- скасувати витяги про державну реєстрацію, видані на підставі зазначених рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що громадянка ОСОБА_1 зареєструвала право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, яке вступило в законну силу у 2008 році. У грудні 2013 року здійснена перереєстрація права власності Державною реєстраційною службою. У 2013 році ПП "Мівона" придбало у держави на прилюдних торгах з реалізації арештованого майна, які проводило Головне управління юстиції Львівської області, об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 і 04 вересня 2013 року отримало свідоцтво про право власності на цей об'єкт. 18 грудня 2014 року апеляційний суд Львівської області скасував рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, яке було підставою для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.09 лютого 2015 року реєстраційна служба Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області відмовила позивачу у скасуванні державної реєстрації і витягу про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості за ОСОБА_1, які були вчинені на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, котре скасоване апеляційним судом Львівської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, зокрема: скасовано рішення реєстратора від 28 листопада 2008 року про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49 %, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063 за ОСОБА_1 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що у разі набрання законної сили даним рішенням суду про скасування рішення про реєстрацію у позивача виникає право на звернення до реєстраційної служби із заявою про скасування державної реєстрації. Відтак, лише у разі подальшої протиправної відмови у вчиненні вказаних дій позивач матиме право звернутися до суду із оскарженням таких дій та зобов'язання вчинити певні дії. Однак, на даний час органи реєстраційної служби не вчиняли відносно позивача протиправних дій або бездіяльності у наведеному контексті, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року апеляційні скарги приватного підприємства "Мівона" та ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення реєстратора від 28 листопада 2008 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063; скасовано рішення державного реєстратора від 28 грудня 2013 року № 9638310 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063; скасовано записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи апеляційні скарги, апеляційний суд виходив з того, що витяг про державну реєстрацію не є рішенням в розумінні вказаних вище норм чинного законодавства України, оскільки не містить жодних вимог та зобов'язань позивача до вчинення певних дій, а є лише підтвердженням запису в реєстрі.

Оскільки витяг не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, а тому ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача. Також, безпідставними є покликання ОСОБА_1 про те, що жодних документів які б доводили, що об'єкт нерухомості, який належить позивачу, і об'єкт нерухомості, який належить ОСОБА_1, це одна і та сама споруда, відтак, права позивача не можна вважати порушеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПП "Мівона" залишити без задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 12 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/806/15, витребувано матеріали справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 813/806/15 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 листопада 2008 року реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташована у АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 2 1809/08, яке вступило в законну силу 17 листопада 2008 року, було зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право власності за ОСОБА_1 на незакінчене будівництво об'єкт нерухомості триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063 та зобов'язано видати витяг про реєстрацію права власності.

18 грудня 2014 року Рішенням Апеляційного суду Львівської області Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про зобов'язання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право власності за ОСОБА_1 на незакінчений будівництвом об'єкт нерухомості триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі продажу, нотаріально посвідченого 14 червня 2004 року та видачу витягу про реєстрацію права власності.

27 січня 2015 року позивач звернувся до реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області з заявою про скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки 4623685100:04:000:0063.

09 лютого 2015 року реєстраційна служба Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області прийняла рішення про відмову у скасуванні державної реєстрації і витягу про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості триповерхову споруду адміністративного корпусу з процентом готовності 49%, що розташований у АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки undefined у зв'язку із змінами законодавства щодо порядку скасування державної реєстрації.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зазначає, що суди не дослідили в повній мірі обставини справи, зокрема те, що договір купівлі-продажу спірного об'єкта визнано судом недійсним, і як наслідок, право власності на цей об'єкт залишається за ОСОБА_1. Крім того, судом апеляційної інстанції було проігноровано доводи стосовно рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року та не надано жодної правової оцінки письмовим поясненням позивача.

Від ПП "Мівона" надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду апеляційної інстанції є законним та таким, що винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно неправомірності, на думку позивача, дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомості у зв'язку з відсутністю у державного реєстратора законодавчо визначених підстав здійснювати оскаржувані реєстраційні дії. Відтак, у даній справі фактично оскаржується правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між фізичною та юридичною особами щодо права власності на нерухоме майно.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на об'єкт нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржується правомірність набуття третьою особою права власності на об'єкт нерухомого майна. Відтак цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, відтак, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ПП "Мівона" та ОСОБА_1 щодо права власності на нерухоме майно. Крім того, судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі № 450/1809/08 скасовано рішення, яке слугувало підставою для реєстрації вищевказаної споруди.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П'єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Приватного підприємства "Мівона" до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа: ОСОБА_1 про скасування рішення, скасування державної реєстрації, скасування записів про державну реєстрацію закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко