Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.12.2019 року у справі №280/1447/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року

м. Київ

справа № 280/1447/19

адміністративне провадження № К/9901/21032/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Данилевич Н. А., Мацедонської В. Е.

розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №280/1447/19

за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області, за участю третьої особи - Державної судової адміністрації України - про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на службі та стягнення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року, ухвалену у складі: головуючого судді Прокопчук Т. С., суддів Кругового О. О., Щербака А. А.,

УСТАНОВИЛ:

І. Обставини справи

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Господарського суду Запорізької області, за участю третьої особи - Державної судової адміністрації України - з вимогами:

- визнати протиправними дії та бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати надбавки за вислугу років у період роботи з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року (включно) відповідно до частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин);

- зобов'язати перерахувати та виплатити надбавку за вислугу років за період роботи з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року (включно) у розмірі, визначеному ~law26~, а саме: з 22 листопада 2004 року по 14 квітня 2005 року включно у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку (з урахуванням посадового окладу, премій всіх видів, індексації доходу, різниці окладу, надбавки за виконання особливо важливої роботи, надбавки за високі досягнення у праці, додаткового посадового окладу до щорічної відпуски, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань), а з 15 квітня по 31 грудня 2005 року (включно) у тому ж розмірі - 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас у розмірі 300,00 грн;

- зобов'язати нарахувати та виплатити за спірний період роботи заробітну плату за час відпуски та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказаний період;

- зобов'язати нарахувати та виплатити на суму незаконно недоплаченої надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених сум заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період роботи, індексацію відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати";

- зобов'язати надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили рішення у цій справі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року позов задоволено частково:

- зобов'язано Господарський суд Запорізької області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року (включно) в розмірі визначеному ~law29~ з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, премії всіх видів, індексації доходу, різниці окладу, надбавки за виконання особливо важливої роботи, надбавки за високі досягнення у праці, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас у розмірі 300,00 грн, інших нарахувань;

- зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року (включно) заробітну плату за час відпустки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказаний період;

- зобов'язано Господарський суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених сум заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за спірний період роботи індексацію, відповідно до Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та компенсацію, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати";

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправними дії (бездіяльність) Господарського суду Запорізької області відносно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року (включно) заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років, розрахованої відповідно до приписів ~law31~;

- зобов'язано Господарський суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням різниці виплаченої суми недоплачену в період з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року (включно) заробітну плату з урахуванням надбавки за вислугу років, розрахованої відповідно до приписів ~law32~, а саме 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, включаючи посадовий оклад, премії, індексацію доходу, надбавки за особливий характер роботи, високі показники, додатковий оклад до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а в період з 15 квітня 2005 року по 31 грудня 2005 року (включно) з урахуванням доплати за кваліфікаційний 4 клас;

- зобов'язано Господарський суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, з урахуванням різниці виплаченої суми, заробітну плату за час перебування ним у 2005 році у відпустці та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, виплачену у цей період, з урахуванням донарахованої надбавки за вислугу років;

- зобов'язано Господарський суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" на суму недоплаченої у період з 22 листопада 2004 року по 31 грудня 2005 року надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених у 2005 році сум заробітної плати під час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення побутових питань

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

11 грудня 2020 року ОСОБА_1 в порядку, передбаченому статею 383 КАС України, звернувся до суду першої інстанції із заявою про визнання протиправними дій Господарського суду Запорізької області, учинених на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року в справі №280/1447/19.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року заява повернута позивачеві через порушення ним пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року ухвалу суду першої інстанції від 14 грудня 2020 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

10 березня 2021 року представником позивача зроблено заяву про розподіл судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

15 березня 2021 року від позивача до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, у якій позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 681,00 грн та витрати, що пов'язані із прибуттям до суду в розмірі 392,07 грн.

Додатковою постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення указану заяву, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розподіл судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу адвоката, здійснюється судом після розгляду справи по суті за умови задоволення позову.

Ураховуючи, що заяву про розподіл судових витрат позивач подав за наслідками розгляду його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, що стосувалася заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними дій вчинених відповідачем на виконання рішення суду), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 139 КАС України, неповне з'ясування істотних для справи обставин просить скасувати його рішення, що стосується заяви про ухвалення додаткового судового рішення в частині судових витрат та ухвалити нове, яким стягнути на його користь судові витрати в розмірі 1073,07 грн.

Як на підставу для касаційного оскарження позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у справі №520/928/19, відповідно до яких КАС України не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат виключно при ухваленні судового рішення по суті спору.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.

Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 07 червня 2021 року.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2021 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Данилевич Н. А., Мацедонській В. Е.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ІІІ. Джерела права та акти їхнього застосування

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Частиною 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з частиною 4 статті 143 КАС України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному частини 5 статті 143 КАС України.

Частина 1 статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

ІV. Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга у цій справі стосується питання розподілу судових витрат, понесених стороною під час звернення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, тобто після закінчення розгляду справи по суті позовних вимог.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі №520/928/19 вже вирішував питання, підняті в цій касаційній скарзі, та в тотожних за змістом правовідносинах дійшов таких висновків.

Питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов'язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

У випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 252 КАС України.

Таким чином, якщо рішенням суду встановлено, що дії (бездіяльність) чи рішення суб'єкта владних повноважень були неправомірними, то необхідно не лише нівелювати пряму шкоду, нанесену особі внаслідок цих порушень, але й компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень.

Адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, і дозволяє вирішити ці питання при здійсненні судового контролю, у тому числі в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України.

Отже, беручи до уваги компенсаторний характер інституту розподілу судових витрат, завданням якого є відшкодування особі усіх понесених нею витрат, пов'язаних із захистом порушеного права, Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що не підлягають відшкодуванню позивачу судові витрати, понесені ним під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду заяви про визнання протиправними дій відповідача, вчинених ним на виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача.

Зазначене свідчить про порушення норм процесуального права, що стосуються вирішення питання розподілу судових витрат (статті 134, 139 КАС України) та ухвалення додаткового судового рішення (статті 252 КАС України).

Викладені порушення у свою чергу призвели до того, що судом апеляційної інстанції не оцінювалися докази, на які посилався позивач як на підставу для відшкодування йому судових витрат.

Суд також звертає увагу, що відповідно приписів частини 3 статті 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановлюяє ухвалу.

Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції відмовив в ухваленні додаткового судового рішення додатковою постановою.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

V. Судові витрати

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 280/1447/19 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: Н. А. Данилевич

В. Е Мацедонська