Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року

м. Київ

справа №640/863/20

адміністративне провадження № К/9901/23030/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Єзерова А.А.

розглянув у письмовому провадженні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2021 (суддя Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021 (колегія у складі суддів Оксененка О.М., Вівдиченко Т.Р., Лічевецького І.О.)

у справі № 640/863/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив зобов`язати відповідача виплачувати пенсію відповідно до розрахунку без обмеження її максимального розміру починаючи з дати призначення пенсії.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером військовослужбовцем, перебуває на обліку в Пенсійному фонді України з 27.09.2018 та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

3. У відповідності до розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі ОСОБА_1 (пенсійна справа № 2609039177), розмір пенсії позивача становить 18598,30 гривень.

4. При цьому, до пенсії позивача застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

5. 15.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії у нарахованому розмірі.

6. Листом №287911/03 від 27.11.2019 відповідач відмовив у виплаті пенсії позивачу у встановленому розмірі, зазначивши, що виплата пенсії позивачу у розмірі 15 640 грн здійснюється у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема, абзацу 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи».

7. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.

ІIІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

8. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що з 20.12.2016 (дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 7-рп/2016) нечинною є ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка передбачала обмеження максимальним розміром пенсії.

Таким чином Закон № 2262-ХІІ не містить норми, яка обмежує максимальний розмір пенсії, тому відсутні підстави для обмеження виплати перерахованої пенсії максимальним розміром.

9. Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, у задоволенні позову відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обмеження виплати пенсії позивача максимальним розміром застосовані правомірно, відповідно до Закону №3668-VI.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

12. У касаційній скарзі позивач, покликаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

13. Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що відповідно до приписів статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

14. Тобто обмеження максимального розміру пенсії позивача можливе тільки шляхом внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

15. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»-не вносились, а внесені зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнані неконституційними.

16. Отже, підстави для обмеження права позивача, передбаченої ст. 1-1 спеціального Закону №2262-ХІІ не існує, а застосування обмеження розміру пенсії на підставі закону іншого, ніж вказано у цій статті суперечить Закону № 2262-ХІІ.

17. Позивач зазначає також про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 1-1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) у питанні поширення на військовослужбовців обмеження виплати призначеної пенсії максимальним розміром, встановленим Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI).

18. Відповідач ухвалу про відкриття касаційного провадження від 14.07.2021 отримав 20.07.2021 (згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення), проте відзиву на касаційну скаргу не надав.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.

20. Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовця, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.

21. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

22. Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

23. Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

24. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

25. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

26. Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

27. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

28. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

29. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

30. При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

31. Колегія суддів звертає увагу на те, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

32. Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд зазначив наступне:

" на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1 8 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI."

33. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

34. Враховуючи цей висновок, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 є протиправним.

35. Суди попередніх інстанцій вищенаведеного не врахували та помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 2 Закону № 3668-VI.

36. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права при ухваленні судових рішень.

37. Крім того, з урахуванням вимог положень ст. 245 КАС України, Суд вважає за необхідне також визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивача максимальним розміром.

38. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

39. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій із прийняттям нового рішення про задоволення позову.

40. За змістом статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

41. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

42. Відповідно до квитанції від 13.01.2020 позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі суми 840,80 грн, згідно квитанцій від 17.02.2021 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі суми 1261,60 грн, та згідно квитанції від 22.06.2021 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі суми 1681,60 гривень.

43. Отже, враховуючи задоволення касаційної скарги та позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у розмірі суми 3784,00 гривень.

Керуючись статтями 341 345 351 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 у справі №640/863/20 - скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до розрахунку без обмеження її максимальним розміром, починаючи з дати призначення пенсії.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі суми 3784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя А.А. Єзеров