Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року

Київ

справа №344/10641/17

адміністративне провадження №К/9901/106/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року (головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Яворський І.О., Сапіга В.П.) у справі №344/10641/17 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську (далі - відповідач, пенсійний орган), в якому просила зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії призначеної у зв'язку з інвалідністю, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.06.2015 року по 18.09.2016 рік та стягнути витрати по оплаті судового збору в розмірі 640,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України №213-VIII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 47 Закону України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551 -XII) на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не виплачуються. Пунктом п'ятим Прикінцевих положень Закону №213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів. Враховуючи, що до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України № 2453 -VI «Про судоустрій і статус суддів». Тому з 01.06.2015 року повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена у зв'язку з інвалідністю на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2017 року скасовано та прийняти нову якою адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії у зв'язку із інвалідністю залишено без розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач звернулася до суду першої інстанції із адміністративним позовом 18.08.2017 року, в якому заявлено вимоги про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії призначеної у зв'язку з інвалідністю, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.06.2015 року по 18.09.2016 рік.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи не вбачається жодних клопотань від сторони позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено жодних аргументів, що такий не пропущено.

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність ухвали суду ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року і залишити в силі постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом не перевірено висновків суду першої інстанції щодо наявності у неї права на поновлення виплати пенсії та невірно застосував до даних правовідносин частину другу статті 99 КАС України (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки, на її думку, застосуванню підлягали норми частини першої наведеної статті, за якою строки звернення до суду можуть бути встановлені спеціальними законами. Такими законами є: 1) Закон України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до статті 87 якого, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком; 2) Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до частини другої статті 46 якого, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Окрім цього, позивач зазначає, що нею було здійснено досудове врегулювання спору шляхом подання 17.07.2017 року заяви до пенсійного органу, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції помилково застосовано приписи частини другої статті 99 КАС України.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України, в редакції діючій до 15.12.2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що матеріали справи не містять клопотань від сторони позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено аргументів, що такий не пропущено. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважала, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються її права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знала, а тому в разі не згоди, мала право звернутися до суду.

Посилання ж позивача в касаційній скарзі на те, що встановлений ст.99 КАС України строк не застосовується до спірних правовідносин, з огляду на ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставними, оскільки за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (18.08.2017р.), а також меж заявлених позовних вимог (періоду, у який пенсія не виплачувалася, з чим не погоджується позивач) - з 01.06.2015 року по 18.09.2016 рік, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав, кінцевою датою якого позивачем визначено 18.09.2016р.

Враховуючи викладене, підстави для надання правової оцінки діям пенсійного органу відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року у справі №344/10641/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду