Недійсність електронного правочину

Оскільки електронний правочин є видовим поняттям стосовно родового – правочин, то він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Спробуємо з'ясувати особливості застосування підстав недійсності до правочинів, вчинених та/або виконаних за допомогою електронних засобів зв'язку.

Насамперед слід зазначити, що вчинення правочину за допомогою електронних засобів зв'язку саме по собі не повинно впливати на його дійсність. З цього приводу в доктрині виділяють так званий принцип юридичної сили електронного документа, електронних правочинів та електронного договору, який полягає в тому, що правочин, незалежно від форми і способу його вчинення, не може бути позбавлений юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що він укладений у формі повідомлення даних. Цей принцип є основоположним, згідно з ним дискримінація щодо повідомлень даних є неприпустимою, тобто має забезпечуватися однаковий режим щодо повідомлень даних і паперових документів. Принцип юридичної сили електронного документа, електронних правочинів та електронного договору повинен мати загальне застосування. Його сфера не повинна обмежуватися питаннями доказів.

Водночас цей принцип не повинен мати переважної сили порівняно із будь-якою з вимог дотримання простої письмової або нотаріально посвідченої форми, якщо така форма передбачена стосовно конкретних правочинів. Йдеться про те, що форма, у якій представляється або зберігається певна інформація, не слугуватиме єдиною причиною для позбавлення такої інформації юридичної сили, дійсності або позовної давності [143, с. 120]. Тому такий принцип слід розглядати як спеціальний прояв презумпції правомірності правочину (ч. 1 ст. 204 ЦК України), відповідно до якої правочин, в тому числі електронний, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину означає, що даний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому виділяють абсолютну недійсність (нікчемність) та відносну недійсність (оспорюваність) правочинів. Абсолютно недійсним (нікчемним) вважається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Однак, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відносно недійсним (оспорюваним) є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. У цьому випадку недійсність правочину встановлюється судом [259, с. 97]. До абсолютно недійсних (нікчемних) правочинів законодавець відносить: вчинення правочину з порушенням обов'язкової нотаріальної або простої письмової форми, якщо закон передбачає такий наслідок; вчинення правочину малолітніми за межами їх дієздатності; вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування у разі, коли така згода є обов'язковою; вчинення правочину недієздатною фізичною особою; вчинення правочину, що порушує публічний порядок.

До відносно недійсних (оспорюваних) відповідно до ЦК України слід відносити: вчинення правочину, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника; вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника; вчинення правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти; вчинення правочину внаслідок помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини; вчинення фіктивного правочину; вчинення удаваного правочину.

У цій праці розглянемо ті підстави недійсності електронного правочину, які, на наш погляд, мають особливості застосування у зв'язку із вчиненням такого правочину за допомогою електронних засобів зв'язку. Для зручності дослідження згрупуємо підстави недійсності електронного правочину залежно від наявності дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі – невідповідність волі та волевиявлення.

Зміст електронного правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зміст електронного правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Електронними правочинами, які порушують публічний порядок, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, є такі, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо [212]. Однак спосіб вчинення правочину не повинен визначати його зміст, а тому така підстава його недійсності не розкриває особливості правової природи електронних правочинів.

Важливе значення для чинності правочину має дотримання передбаченої законом форми його вчинення. Поняття електронної форми правочину та її співвідношення з усною та письмовою розглядалось нами вище. Тому з'ясуємо лише, як вчинення правочину за допомогою електронних засобів зв'язку впливає на його чинність.

Так, згаданий принцип юридичної сили електронного правочину у вимогах щодо форми правочину відображається найбільш повно. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. І ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах – повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; ст. 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі – інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у вітчизняному законодавстві, а саме ч. 1 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлює: юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Саме тому видається обгрунтованим рішення Харцизького міського суду Донецької області, який, встановивши, що між позивачем та відповідачем було укладено договір займу титульних знаків у системі "WebMoney Transfer" в мережі Інтернет в електронній формі, які були підписані сторонами аналогами власноручного підпису (АВП) кредитора та боржника, дійшов висновку, що договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу, як і письмовий [219]. Однак це не стосується випадків, коли відповідно до законодавства документ може бути створений лише у вигляді письмового документа (наприклад, свідоцтво про право на спадщину).

Одним із засобів, що підтверджує дійсність електронного правочину, є засвідчення його електронним підписом. Але доказову силу електронного аналога власноручного підпису не можна змішувати з його матеріально-правовим значенням. На думку О.П. Вершиніна, матеріально-правове значення електронного підпису полягає в наданні електронному документу письмової форми правочину. Відсутність або дефект електронного цифрового підпису може мати наслідок у вигляді неможливості використання свідчень свідків або недійсності правочину. В останньому випадку будь-які докази правочину взагалі виключаються, якщо вони не спрямовані на доведення факту укладення правочину в письмовій формі. Доказове значення електронного цифрового підпису полягає у встановленні тотожності автора документа з особою, яка є суб'єктом відповідних правових відносин. При цьому доказове значення електронного підпису є також передумовою віднесення електронного документа до письмового, тобто такого, що відповідає вимогам письмової форми [84, с. 125].

Проте необхідно враховувати, що юридична сила електронного документа, у тому числі й електронного правочину, може посвідчуватись не тільки наявністю електронного підпису. У банківській практиці й на ринку цінних паперів суб'єкти часто використовують інші аналоги власноручного підпису для посвідчення електронного документа і надання йому юридичної сили [254]. Електронний підпис у розумінні вітчизняного законодавства є найнадійнішим, але не єдиним інструментом, що приводить електронний документ у відповідність до вимог, встановлених для письмових документів. ЦК України дозволяє при вчиненні правочинів у письмовій формі використовувати інші аналоги власноручного підпису. Більше того, електронний підпис, як дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувана цих даних, не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не грунтується на посиленому сертифікаті ключа.

На підтвердження сказаного можна навести рішення Ново- волинського міського суду Волинської області у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання правочину щодо видачі кредиту за кредитним лімітом недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину [218]. Спірні правовідносини полягали в тому, що між позивачем та відповідачем ОСОБА 4 17 листопада 2006 року було укладено договір, відповідно до якого позивачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зустрічні вимоги про визнання правочину щодо встановлення кредитного ліміту недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину відповідач мотивує тим, що банк вручив йому платіжну картку "Універсальна" та ПІН-код. Договір про відкриття карткового рахунку, про надання та використання платіжної картки, а також договір про надання кредиту (у межах кредитної лінії), який би відповідав нормам законодавства, у письмовому вигляді з ним не укладався, що суперечить чинному законодавству. Оскільки встановлений банком ліміт належним чином до відома йому не доводився і здійснення кредитних операцій банком не блокувалось, він користувався кредитними коштами. Повернення кредиту здійснювалось шляхом списання банком грошових коштів із його зарплатної картки, а також за рахунок поповнень позивачем платіжної картки особисто. Отже на момент передавання грошових коштів між сторонами правочину мав бути укладений кредитний договір у письмовій формі.

Суд, задовольняючи позов та відмовляючи в задоволені зустрічного позову, керувався наступним. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. При цьому, згідно із ст. 18 цього Закону електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дає можливість перевірити цілісність електронних документів на цих носіях. Електронні документи не потребують наступного паперового підтвердження. Отже, посилання представника відповідача на відсутність письмових договорів на отримання кредитних коштів у межах кредитного ліміту, а також належним чином доведення до відома і отримання згоди ОСОБА 4 на всі умови договору, не можуть бути прийняті судом, у зв'язку з тим, що введення ПІН-коду для отримання готівки є підписанням електронного документа за допомогою електронного підпису.

Основною проблемою при вчиненні електронних правочинів є встановлення дієздатності особи, яка його укладає. Суб'єктами договірних відносин, що виникають у мережі Інтернет, можуть бути всі суб'єкти цивільного права (фізичні та юридичні особи, публічно-правові утворення), особливі вимоги до них з правової точки зору не ставляться, а діють загальні положення, що визначають їх правоздатність і дієздатність. Хоча фактично участь у таких договірних відносинах, як правило, вимагає використання технічних і програмних засобів, ця умова не є обов'язковою й не обмежує суб'єктний склад досліджуваних відносин, проте при цьому є істотні особливості ідентифікації суб'єктів вказаних договірних відносин [227]. Способи забезпечення автентичності сторін електронного правочину були розглянуті вище, тому спробуємо з'ясувати, як обсяг дієздатності сторони впливає на дійсність електронного правочину.

Так, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 227 ЦК України). Тому, коли стороною електронного правочину є юридична особа, для контрагента важливо переконатися в тому, чи мала місце державна реєстрація такої юридичної особи, чи має вона відповідні ліцензії, строк чинності яких не минув, чи не перебуває на стадії припинення тощо. На сьогодні чинне законодавство надає можливість перевірити такі дані за наявності лише засобу електронного зв'язку та доступу до мережі Інтернет без фізичного контакту з представниками цієї юридичної особи. Зокрема, відповідно до наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [200] такі відомості містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, доступ до якого забезпечується через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру (Державне підприємство "Інформаційно-ресурсний центр" – irc.gov.ua/ua/ Poshuk-v-YeDR.html) шляхом пошуку та перегляду інформації.

Приміром, на вказаному веб-сайті відображаються такі відомості про юридичних осіб: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові керівника юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, – керівника юридинної особи; дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи; види діяльності; інформація про здійснення зв'язку з юридичною особою; місцезнаходження реєстраційної справи; дата державної реєстрації юридичної особи; дата державної реєстрації юридичної особи, яка утворена у результаті перетворення; дані про перебування юридичної особи у процесі провадження у справі про банкрутство, санації; дані про перебування юридичної особи у процесі припинення; відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявления кредиторами своїх вимог; дані про державну реєстрацію припинення юридичної особи; номер та дата останньої виписки.

Також доступними є аналогічні відомості про фізичних осіб – підприємців: прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи; інформація про здійснення зв'язку з фізичною особою – підприємцем; місцезнаходження реєстраційної справи; дані про провадження підприємницької діяльності; дані про перебування фізичної особи – підприємця у процесі припинення підприємницької діяльності, банкрутства; відомості про строк, визначений фізичною особою – підприємцем або спадкоємцем, опікуном, піклувальником чи управителем майна фізичної особи – підприємця, для заявления кредиторами своїх вимог; дані про державну реєстрацію припинення фізичної особи – підприємця; номер та дата останньої виписки.

Більше того, відповідно до Постанови КМУ "Про затвердження Порядку формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру" [181] відкритою також є інформація, що міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі. Так, на офіційних веб-сайтах органів ліцензування та Держпідприємництва (Державне підприємство "Інформаційно-ресурсний центр" – irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeLR.html) розміщуються відомості про орган ліцензування (найменування, адреса); відомості про суб'єкта господарювання (найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи – підприємця): відомості про ліцензію (номер ліцензії, строк дії, вид господарської діяльності). Таким чином, засоби електронного зв'язку надають додаткові можливості щодо встановлення обсягу цивільної дієздатності суб'єкта підприємницької діяльності.

Зовсім по-іншому вирішується питання про визначення обсягу дієздатності фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, особливо щодо підтвердження досягнення ними відповідного віку. У звичайному порядку дієздатність особи може бути встановлена шляхом надання документів, що посвідчують особу. Комп'ютерна мережа не дає змоги встановити правдивість наданих відомостей, теоретично будь-який неповнолітній може вказати необхідний для укладення правочину вік.

Таким чином, вік фізичної особи є важливою умовою, яка впливає на чинність правочину. II недотримання може мати наслідком його нікчемність (правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності) або визнання недійсності (правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності). Вартим уваги є іноземний досвід вирішення цієї проблеми. Наприклад, у США 21 жовтня 1998 року підписано Закон про захист особистого життя дитини в мережі Інтернет. Відповідно до цього закону оператори Інтернет-сайтів, спрямованих на дитячу аудиторію, або ж учасники електронної торгівлі, що навмисно запитують інформацію особистого характеру у покупців-дітей у віці до 13 років, зобов'язані виконати цілий ряд умов, перш ніж придбання іграшки або замовлення квитків і Диснейленд вважатиметься вчиненим правочином. Так, "електронні комерсанти" зобов'язані отримати попередню згоду батьків, яка перевіряється, на отримання, використання та (або) розкриття інформації особистого характеру, отриманої від дітей, ознайомити батьків з практикою продавця у сфері захисту інформації, а також виконати цілий ряд інших умов. Для отримання податкових пільг у США необхідно забезпечити перевірку віку покупця за допомогою ідентифікації через кредитну карту, цифрове свідоцтво із вказівкою віку або ж за допомогою введения спеціального коду, який вказує на те, що покупець є повнолітньою особою [56].

Допоки у вітчизняному законодавстві подібна спеціальна норма відсутня, застосуванню підлягає загальне правило про те, що правочин, який вчинено малолітньою, неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або відповідно опікуном чи піклувальником. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні (ст. 221 222 ЦК України). Ця ж норма застосовується щодо правочину, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК України), а також у випадках вчинення правочину недієздатною фізичною особою (ст. 226 ЦК України).

Серед підстав недійсності електронного правочину, пов'язаних із дефектами волі, специфічного вияву набуває вчинення такого правочину під впливом помилки. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для електронних правочинів цей випадок має важливе значення. Через неможливість безпосереднього контакту з контрагентом при укладенні договору особа отримує обмежений обсяг інформації. Т. Ю. Кулик запропонувала наступні шляхи вирішення цієї проблеми: обов'язкове надання інформації про особливості електронного правочину перед укладенням будь-якого електронного правочину, зокрема провайдерами; законодавче встановлення, по-перше, мінімального переліку відомостей, які повинні надаватися при укладенні електронного правочину, по-друге, форми надання цих відомостей; у разі створення комерційного сайту законодавче закріплення вимоги про його обов'язкову реєстрацію і надання відомостей про юридичну особу, яка розміщує на нім свою інформацію, і про провайдера, який забезпечує функціонування сайту; встановлення відповідальності провайдерів за ненадання такої інформації [147, с. 37-38]. Зазначені пропозиції перегукуються як із чинним законодавством (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів" [204]), так і з законодавчими ініціативами (ст. 11 проекту закону України "Про електронну комерцію" [191]).

Однак технічні особливості вчинення правочинів за допомогою засобів електронного зв'язку зумовлюють необхідність спеціального врегулювання можливих спорів сторін такого правочину, пов'язаних із допущеними помилками. З метою вдосконалення чинного законодавства необхідним є врахування норм міжнародних договорів. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах [140] передбачає, що у випадках, коли яка-небудь фізична особа припускається помилки при введенні інформації в електронне повідомлення, що є предметом обміну з автоматизованою системою повідомлень іншої сторони, і ця автоматизована система повідомлень не надає цій особі можливості виправити помилку, така особа або сторона, від імені якої діяла ця особа, має право відкликати ту частину електронного повідомлення, в якій було допущено помилку при введенні інформації, якщо ця особа або сторона, від імені якої діяла ця особа, повідомить іншу сторону про помилку в найкоротший можливий термін після виявлення помилки і вкаже, що в електронному повідомленні нею було зроблено помилку (ст. 14). Так само, як в Директиві Європейського парламенту та Ради про електронну комерцію [188], слід закріпити обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, коли він укладає електронний правочин із споживачем, надавати останньому чітку, повну та однозначну інформацію про технічні засоби ідентифікації та виправлення помилок вводу до розміщення запиту, а також забезпечувати доступ до ефективних технічних засобів, що дадуть споживачу можливість виявляти та виправляти помилки вводу до розміщення запиту (ст. 10, 11).

Джерело: Електронний правочин у цивільному праві України