Залишення неподільної речі у спільній власності у разі неможливості реального поділу між співвласниками

Проблема поділу спільного майна подружжя, яке є неподільним, є дійсно актуальною, оскільки складно реально поділити неподільні речі між співвласниками (подружжям) відповідно до їх часток. Якщо наявні дві неподільні речі та відсутня згода подружжя щодо їх долі, то чи може суд збалансувати інтереси двох співвласників? Чи має позивач як один із подружжя право на грошову компенсацію частки різниці у дійсній вартості неподільних речей? Якщо так, то виходячи з якої вартості?

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Читайте статтю: Спір щодо спільної сумісної власності та грошова компенсація за частку майна

За загальним правилом, власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об’єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (відповідно до ст. 328 ЦК).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Аналіз положень ст. 57 і 62 СК дає підстави для висновку про те, що ст. 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об’єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як ст. 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У ст. 60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК.

Конструкція норми ст. 60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч. 3 ст. 358 ЦК кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Читайте статтю: Забезпечення у дієвий спосіб вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні автомобілем як спільним майном (неподільна річ)

У ст. 68 СК закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім’ї (ч. 1 ст. 365 ЦК).

Суд ухвалює рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК).

Статтею 392 ЦК установлено, що власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Рівність прав кожного з подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Умовою належності майна, яке отримане за договором, укладеним одним із подружжя, до об’єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору — інтереси сім’ї, а не власні, не пов’язані із сім’єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Головним критерієм поділу майна як об’єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч. 3 ст. 372 ЦК).

У разі поділу кожен учасник має право отримати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї (ст. 70 СК).

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до пп. 22 — 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час його придбання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19, дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов’язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов’язань, незважаючи на відсутність у законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов’язаннями, що виникають із правочинів, вчинених в інтересах сім’ї.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 2, 4 і 5 ст. 71 СК).

У постанові від 25.05.2020 у справі № 347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві 1/2 вартості автомобіля як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Вважав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у зазначеному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого з подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.

Виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК (ч. 3 ст. 370 ЦК).

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на отримання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абз. 1 ч. 2 ст. 364 ЦК).

Розглянемо приклад судової практики щодо поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, де є неподільна річ.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

26.10.2007 укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_12. Шлюб зареєстровано Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №. Ця обставина підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7.

У шлюбі народилася донька ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_8.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.09.2020, яке набрало законної сили 27.10.2020, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано. ОСОБА_7 після розірвання шлюбу поновила дошлюбне прізвище «ОСОБА_14».

За період шлюбу було придбано таке майно:

— земельну ділянку площею 0,120 га кадастровий номер _ із цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена земельна ділянка на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.05.2011 придбана ОСОБА_7;

— легковий автомобіль «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, vin № НОМЕР_4, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 21.08.2012 належить ОСОБА_1;

— земельну ділянку площею 0,120 га кадастровий номер __ із цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Зазначена земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.03.2013 придбана ОСОБА_1, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

— легковий автомобіль «Ford Edge», 2017 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10, vin № НОМЕР_11, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_12 від 17.12.2018 належить ОСОБА_7.

Відповідач ОСОБА_5 та її представник адвокат Поліщук К. В. акцентували увагу суду на тому, що ОСОБА_1 за роки подружнього життя не мав постійної роботи, його дохід був значно менший, ніж дохід ОСОБА_5, тому майно було придбано фактично на кошти ОСОБА_5.

Так, суду не надано доказів на підтвердження того, що спірне майно була придбано саме за грошові кошти ОСОБА_5, будь-яких позовів із цього приводу в зазначеному провадженні заявлено не було, тому суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

ЄСПЛ зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»).

Як установлено в судовому засіданні, що не заперечувалося сторонами у справі, легковий автомобіль «Ford Edge», 2017 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10, vin № НОМЕР_11, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_12 від 17.12.2018 належить ОСОБА_7, фактично перебуває у користуванні останньої, і сам ОСОБА_1 не заперечує, аби ОСОБА_15 і надалі користувалася зазначеним автомобілем, однак бажає отримати компенсацію половини його вартості. Не заперечує проти припинення права спільної сумісної власності на цей транспортний засіб у разі компенсації йому половини вартості.

Також судом установлено та підтверджено сторонами в судовому засіданні, що легковий автомобіль «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 21.08.2012 належить ОСОБА_1, фактично перебуває у власності й користуванні ОСОБА_1, і відповідач ОСОБА_15 не заперечує, аби зазначений транспортний засіб і надалі залишався у користуванні ОСОБА_1, а також проти припинення права спільної сумісної власності на зазначений транспортний засіб.

Відповідно до Висновку експерта № _від 27.08.2021 дійсна вартість транспортного засобу — легкового автомобіля «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, складає 90263 грн 73 коп.

Дійсна вартість легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, експертом не визначена, оскільки не було надано автомобіль для дослідження. Крім того, в судовому засіданні 04.08.2022 ОСОБА_1 та його представник адвокат П. відмовився від свого клопотання про призначення повторної експертизи стосовно визначення вартості зазначеного легкового автомобіля, що унеможливлює визначення вартості зазначеного автомобіля з метою встановлення суми компенсації одній зі сторін.

Разом з тим суд бере до уваги той факт, що відповідно до декларації вартість транспортного засобу — легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, становить 4500 доларів США і державне мито за розмитнення зазначеного автомобіля складає 76344 грн 32 коп. Сам транспортний засіб придбано на аукціоні у США, після ДТП автомобіль самостійно пересуватися не міг. Після розмитнення автомобіль було відремонтовано та приведено у стан, коли його можна експлуатувати.

Разом з тим, як установлено в судовому засіданні, у сторін вже фактично визначено порядок користування зазначеними автомобілями. Так, автомобіль «Ford Edge», 2017 р. випуску, належить ОСОБА_15 і фактично знаходиться в її користуванні, ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував, аби зазначений автомобіль залишався надалі в користуванні ОСОБА_15 і проти припинення права спільної сумісної власності на автомобіль, залишивши його у власності ОСОБА_15.

У свою чергу, легковий автомобіль «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, належить ОСОБА_1 та фактично знаходиться у його користуванні, ОСОБА_15 в судовому засіданні не заперечувала, аби зазначений автомобіль і залишався надалі в користуванні ОСОБА_1 і проти припинення права спільної сумісної власності на автомобіль, залишивши його у власності ОСОБА_1.

Однак суд доходить висновку про неможливість компенсувати ОСОБА_1 частину вартості автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, оскільки дійсна його вартість так і не встановлена з причин, описаних вище у цьому судовому рішенні.

На думку суду, поділ автомобілів таким чином повною мірою відповідатиме принципу рівності часток подружжя, ураховуючи те, що неповнолітня дитина залишилася проживати з матір’ю і повністю перебуває на її утриманні, що відповідає вимогам ст. 70 СК у частині відступу від засад рівності часток подружжя:

— залишити у власності ОСОБА_3 транспортний засіб — легковий автомобіль ««Ford Edge», 2017 р. випуску, припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя;

— залишити у власності ОСОБА_1 транспортний засіб — легковий автомобіль «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя.

Стосовно поділу земельних ділянок суд погоджується з вимогами ОСОБА_1 та вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності: на 1/2 частку земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,120 га; на 1/2 частку земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,120 га, припинивши право спільної сумісної власності подружжя на зазначені земельні ділянки.

Також за ОСОБА_3 необхідно визнати право власності на 1/2 частку земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,120 га; на 1/2 частку земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,120 га, припинивши право спільної сумісної власності подружжя на зазначені земельні ділянки.

Суд не бере до уваги пояснення допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, оскільки зазначені свідки по суті поділу майна подружжя пояснити нічого не змогли, а надали суду свідчення про особисте ставлення до кожної зі сторін, що у цьому випадку не є предметом спору та жодним чином не впливає на висновок суду стосовно поділу майна подружжя. На думку суду, в цьому випадку всі докази стосовно предмета спору мають документальний характер, і судом досліджені всі належні докази та надано їм оцінку при ухвалення судового рішення.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2022 позов задоволено частково.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації різниці у дійсній вартості спірних транспортних засобів.

Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду — змінити в оскаржуваній позивачем частині.

Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині відмови у стягненні на користь позивача компенсації частини вартості автомобіля, залишеного відповідачу, проте не погоджується з її підставами.

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції ухвалення обов’язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Колегія суддів наголосила на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов’язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати для обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог і на підставі яких суд надалі встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Позивачем було заявлено клопотання про призначення по справі судової автотоварознавчої та оціночно-земельної експертизи.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.2021 призначено у справі комплексну судову автотоварознавчу та оціночно-земельну експертизи.

Відповідно до Висновку експерта № СЕ-19/104- 21/21721 від 27.08.2021 дійсна вартість транспортного засобу — легкового автомобіля «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, складає 90263 грн 73 коп.

Дійсна вартість легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, експертом не визначена, оскільки не було надано автомобіль для дослідження.

Судом першої інстанції зазначено, що в судовому засіданні 04.08.2022 ОСОБА_1 та його представник відмовилися від свого клопотання про призначення повторної експертизи стосовно визначення вартості зазначеного легкового автомобіля, що унеможливлює визначення вартості зазначеного автомобіля з метою встановлення суми компенсації одній зі сторін.

Колегія суддів наголошує на тому, що вартість майна, яке підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Таким чином, посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до декларації вартість транспортного засобу — легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, становить 4500 доларів США, є хибними, оскільки вартість майна повинна бути визначена саме на час розгляду справи про поділ цього майна.

Під час судового засідання сторонам були роз’яснені їх процесуальні права, серед яких право на подання клопотання про призначення по справі експертизи.

Відповідач зазначила, що автомобіль не надала експерту виключно у зв’язку з тим, що не була повідомлена експертом про те, що автомобіль потрібно надати йому та коли це потрібно зробити.

Ураховуючи те, що Висновком експерта № _ від 27.08.2021 не було надано відповідь на питання стосовно дійсної вартості легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, позивач із метою доведення заявленого ним позову в частині стягнення компенсації мав право подати клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи про визначення дійсної ринкової вартості автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, або клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи про визначення дійсної ринкової вартості колісного транспортного засобу — легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, що є подібним за своїми якостями (технічними характеристиками) легковому автомобілю «Ford Edge», 2017 р. випуску. Позивач не скористався своїми правами, відповідного клопотання у суді апеляційної інстанції не заявив.

Доводи апеляційної скарги позивача у частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсацію Ѕ частки різниці у дійсній вартості транспортних засобів «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, та «Ford Edge», 2017 р. випуску, в сумі 320873,38 грн відхиляються, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Посилання суду на те, що разом із відповідачем залишилася проживати донька, що дає підстави для відступлення від рівності часток подружжя, на що під час судового засідання в суді апеляційної інстанції звертали увагу відповідач та її адвокат і проти чого заперечував позивач, у цьому випадку не заслуговують на увагу, оскільки відсутній доведений факт вартості автомобіля, а як наслідок, і факт відступлення від рівності часток подружжя при поділі майна.

Таким чином, у стягненні компенсації слід відмовити виключно з тих підстав, що позивачем не доведена вартість транспортного засобу «Ford Edge», 2017 р. випуску.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.12.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2022 змінено у частині обґрунтування мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

12.01.2023 ОСОБА_1 засобами поштового зв’язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2022 і постанову Дніпровського апеляційного суду від 22.12.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2023 справу призначено до судового розгляду.

Метою позивача є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є, зокрема, неподільні речі: автомобіль «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1, та автомобіль «Ford Edge», 2017 р. випуску, який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4.

Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того з подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам 1 і 7 ст. 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.

Якщо за позовом одного з подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, здійснити поділ транспортних засобів, залишивши у його власності автомобіль «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, а у власності ОСОБА_2 — автомобіль «Ford Edge», 2017 р. випуску, стягнувши з відповідачки на його користь грошову компенсацію частки різниці у дійсній вартості зазначених транспортних засобів у сумі 320873,38 грн.

Судове рішення не має зумовлювати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірні транспортні засоби набутті подружжям у власність під час шлюбу. Згода сторін щодо долі цих неподільних речей відсутня.

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім’єю (див. п. 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

У разі неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна (транспортного засобу) визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15 (провадження № 61-9018сво18).

За таких обставин ОСОБА_1 визначив вартість автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, шляхом аналізу ринку автомобілів відповідної марки. Відповідно до наданої позивачем інформації з сайту «AUTO RIA» середня ринкова ціна автомобіля «Ford Edge», 2016 — 2017 р. випуску, із пробігом від 90 до 140 тис. км станом на листопад 2021 р. складає 27950 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на час розгляду справи (зокрема, подання заяви про уточнення позовних вимог — 05.11.2021) становить 732010,50 грн (27950 х 26,19).

Доказів на спростування зазначеного позивачем розміру дійсної вартості легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, vin № НОМЕР_4 ОСОБА_2 не надано.

Відповідного клопотання до суду під час розгляду справи про призначення експертизи стосовно визначення вартості легкового автомобіля «Ford Edge», 2017 р. випуску, стороною відповідача також не заявлено.

Отже, на думку колегії суддів Верховного Суду, позивач має право на грошову компенсацію частки різниці у дійсній вартості транспортних засобів «Fiat Doblo», 2007 р. випуску, та «Ford Edge», 2017 р. випуску, в сумі 320873,38 грн ((90263,73 + 732010,50) : : 2 - 90263,73), виходячи з їх дійсної вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на зазначене належної уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відмову у стягненні з відповідачки на користь позивача грошової компенсації частки різниці вартості спірних транспортних засобів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації необхідно скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення зазначених вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2022 і постанову Дніпровського апеляційного суду від 22.12.2022 у частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації частки різниці у дійсній вартості транспортних засобів було скасоване, а також ухвалене у цій частині нове рішення.

Таким чином, робимо висновки.

— вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарств, і з’ясовувати джерело і час його придбання;

— спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їх спільній частковій власності;

— за наявності у сторін двох транспортних засобів і за відсутності згоди подружжя щодо долі (частки) цих неподільних речей, суду з метою збалансування інтересів двох співвласників доцільно поділити таке майно в натурі, виділивши кожному у власність по одному транспортному засобу та вирішивши питання щодо виплати відповідної компенсації різниці у дійсній вартості спірних транспортних засобів (за наявності відповідних доказів);

— у разі неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна (транспортного засобу) визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Відповідно позивач має право на грошову компенсацію частки різниці у дійсній вартості транспортних засобів як неподільних речей, виходячи з їх дійсної вартості на час розгляду справи.

Автор статті: Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

ВІСНИК НААУ № 9 (94)