Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

01.05.2020 | Автор: Кравець Ростислав Юрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Відшкодування шкоди у кримінальному процесі - 0_32912600_1588327255_5eabf35750603.jpg

Відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, має важливе значення для усунення наслідків та відновлення порушених прав.

Саме тому особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано шкоди, має право на її відшкодування.

Користуйтеся консультацією: Хто такий потерпілий у кримінальному провадженні. Все що треба знати, коли постраждав від злочину

Відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення можливе шляхом:

  1. добровільного відшкодування шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою, на будь-якій стадії кримінального провадження;
  2. відшкодування шкоди стягнутої судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні;
  3. відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (ст. 127 КПК України).

Стосовно добровільного відшкодування шкоди підозрюваним та/або обвинуваченим все очевидно, а тому розглянемо більш детально реалізацію права на відшкодування шкоди шляхом пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні та випадки коли відшкодування шкоди відбувається за рахунок Державного бюджету України.

Стосовно відшкодування шкоди шляхом пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні.

Цивільним позовом є матеріальна вимога фізичної або юридичної особи у кримінальному провадженні щодо відшкодування моральної та/або матеріальної шкоди завданої безпосередньо кримінальним правопорушенням чи іншим суспільно небезпечним діянням.

Вимога щодо відшкодування пред’являється до підозрюваного, обвинуваченого або до особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням вчиненим іншою особою.

Цивільний позов у кримінальному провадженні може бити пред’явлений особою, якій безпосередньо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди.

Якщо така особа є неповнолітньою або визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, цивільний позов може бути пред’явлений її законним представником, а у разі неспроможності таких осіб самостійно захистити свої права – прокурором (ч.ч. 1-3 ст. 128 КПК України).

Цивільний позов має відповідати вимогам, які застосовуються до позовів, що розглядаються у порядку цивільного судочинства (ст. 175 ЦПК України).

Також, передбачені підстави коли особа позбавлена можливості пред’явити позов у кримінальному проваджені, а саме у разі коли такій особі відмовлено у задоволенні позову в порядку іншого судочинства (ч. 6 ст. 128 КПК України).

При цьому, якщо особою не було пред’явлено цивільного позову в кримінальному провадженні або пред’явлений цивільний позов було залишено без розгляду, то така особа має право звернутися з позовом в порядку цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК України).

Цивільний позов може бути пред’явлений як при розгляді кримінального правопорушення, а також у провадженнях щодо застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. При цьому особою має бути доведеність підстав і розміру пред’явлених вимог (ч. 1 ст. 129 КПК України).

Щодо строку звернення з цивільним позовом, визначено що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов (ч.1 ст. 128 КПК України).

Згадані положення ч. 1 ст. 128 КПК враховано і в нормах ЦК України. Зокрема, визначаючи у ч. 2 ст. 265 ЦК України спеціальні правила про перебіг позовної давності у разі залишення позову, який був пред`явлений у кримінальному провадженні, без розгляду, законодавець встановлює гарантований мінімальний строк для звернення з цим позовом у порядку цивільного судочинства — 6 місяців. Причому початок перебігу цього строку пов`язується саме з днем набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду у кримінальному провадженні, а не з обставинами, зазначеними у ст. 261 ЦК України (Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2019 року в рамках справи № 652/219/17).

Отже, особа якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди може звернутись з цивільним позовом у кримінальному проваджені до початку судового розгляду, а у разі залишення цивільного позову без розгляду особа має право протягом 6 місяців, з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, звернутись з позовною заявою до суду в порядку цивільного судочинства.

Також, звертаю увагу на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 462/5779/15-к, в якій зазначено, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Разом із тим, відповідно до п. 6 цієї ж частини статті передбачено звільнення позивачів від сплати судового збору у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення, незалежно від об`єкту посягання.

Читайте статтю: Участь потерпілого у доказуванні під час досудового розслідування

Щодо відшкодування шкоди у кримінальному провадженні за рахунок Державного бюджету України.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України (ч. 3 ст. 127 КПК України).

Відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла внаслідок кримінального правопорушення знайшло своє відображення у ст.ст. 1177, 1207 ЦК України.

Джерелом відшкодування у наведених нормах є Держаний бюджет України, та фактично наведені норми не мають чіткого принципу їх застосування та відсилають до спеціального закону, який на сьогодні відсутній. Тому способом реалізації права на відшкодування шкоди завданої наслідок вчинення кримінального правопорушення залишається звернення з цивільним позовом у кримінальному проваджені або звернення з позовом в порядку цивільного судочинства.

Шкодою в розумінні КПК України, яка може бути відшкодована також є шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ч. 1 ст. 130 КПК).

Конституцією України закріплено, що держава гарантує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 КУ).

Частиною 4 статті 62 Конституції України визначено, що держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням, у разі скасування вироку суду як неправосудного.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ч.1 ст. 1176 ЦК України).

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

  • незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
  • незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
  • незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства (стаття 1 Закону).

Право на відшкодування шкоди виникає у випадках:

  • постановлення виправдувального вироку суду;
  • встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
  • закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
  • закриття справи про адміністративне правопорушення.

Громадянинові відшкодовуються (повертаються):

  • заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
  • майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
  • штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
  • суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги;
  • моральна шкода (Стаття 3 Закону).

Розмір відшкодування, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) за весь час відбування покарання. Майно повертається в натурі, а в разі неможливості відшкодовується його вартість за ринковими цінами на момент звернення.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, однак не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Для відшкодування шкоди, громадянин має звернутись до органу, що проводив розслідування чи суду, що розглядав справу.

Якщо відшкодування не відбулося або сума відшкодування не влаштовує, громадянин має право оскаржити таке рішення чи бездіяльність до суду. Це загальний та основний порядок отримання відшкодування шкоди.

З аналізу положень ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

(Вказана позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц).

Також, у своїй постанові від 29 травня 2019 р. у справі №522/1021/16- Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що обов’язок роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокурора, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові письмового повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз’яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом. Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№266/94-ВР) не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Користуйтеся консультацією: Потерпілий як примара кримінального провадження

Повернення незаконно вилученого та арештованого майна.

Практично у всіх випадках при проведені обшуку слідчими органами вилучається майно, незалежно від наявності підстав вважати, що таке майно має відношення до кримінального провадження та наявності дозволу на вилучення такого майна. На жаль, непоодинокі випадки коли самі слідчі судді в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку не конкретизують майно, з метою розшуку і вилучення якого, надано дозвіл на проведення обшуку. Неправомірні дії слідчих органів, порушення встановленої процедури та законодавства є приводом для звернення сторони захисту до суду з метою повернення незаконно вилученого майна та захисту інтересів клієнта.

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене майно (речей, документів, грошей тощо), можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ст. 167 КПК України).

Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України).

Отже, якщо все ж таки слідчим, прокурором або іншою уповноваженою службовою особою було здійснено тимчасове вилучення майна то відповідна особа зобов’язана скласти протокол, в якому має бути зазначено все вилучене під час обшуку майно, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.

Слідчим, прокурором повинно бути подано клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено (ч.5 ст. 171 КПК України).

Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено (ч. 6 ст. 173 КПК України).

Тобто, з наведених норм вбачається, що у разі недотримання встановлених строків, відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна, та якщо таке майно не визнано речовим доказом, воно повинне негайно бути повернуте особі у якої його було вилучено (ст. 169 КПК України).

На практиці не все так «негайно» і добровільно відбувається зі сторони органів слідства. На превеликий жаль, навіть якщо прокурором і пропущені всі можливі строки на звернення з клопотанням до суду про арешт тимчасово вилученого майна та неодноразового звернення сторони захисту з проханням повернути вилучене майно, вказане майно все одно не повертається клієнту, а тому частіше всього сторона захисту змушена звернутися до суду з метою захисту інтересів клієнта.

Конституцією України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 КУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Тобто, у розумінні закону позбавлення або обмеження права власності може відбуватись виключно на підставі судового рішення, отже, в іншому випадку має бути негайно повернуто.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, — заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Отже, ефективним способом захисту інтересів клієнта та повернення незаконно вилученого майна є звернення сторони захисту до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого, прокурора щодо неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України.

Не менш частіше виникають випадки коли все ж таки органами слідства отримано судове рішення про накладення арешту на майно, однак, не завжди такий арешт є необхідним та обґрунтованим.

У разі якщо накладення арешту відбулося з необ’єктивних та необґрунтованих підстав власник або володілець майна має право заявити клопотання про скасування такого арешту. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження – судом (ст. 174 КПК України).

Сторона захисту, або безпосередньо власник майна, в своєму клопотанні має обґрунтувати та довести слідчому судді, суду, що арешт накладений на майно є необґрунтованим та надати докази на підтвердження викладених в клопотанні доводів.

Далі, якщо вам відмовили у задоволенні клопотання, а отже, не вдалося скасувати арешт, можливо скористатися іншим способом, а саме оскаржити ухвалу слідчого судді про арешт майна в апеляційному порядку (п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України).

Однак, не завжди домогтися скасування арешту з майна означає повернути майно швидко і «безболісно».

Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження(ст. 114 КПК України).

Отже, дієвим способом пришвидшення повернення майна може бути звернення до суду з клопотанням в порядку ст. 114 КПК України про установлення строку прокурору та/або слідчому на повернення майна власнику.

Автор статті: Катерина Валенко

Адвокат, Адвокатське об’єднання Кравець і партнери

8266
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1