Головна Блог ... Аналітична стаття Статті Проблеми приєднаних кредиторів у судовій практиці КГС Проблеми приєднаних кредиторів у судовій практиці ...

Проблеми приєднаних кредиторів у судовій практиці КГС

Відключити рекламу
 - e00197d54ce83e91deed839951d653da.jpg

Шановні колеги! Постановою від 06.07.22 у справі 913/288/21 ВС ухвалив перше у своїй юриспруденції судове рішення, яке присвячене формуванню висновків ВС щодо питання розуміння, тлумачення та застосування декількох норм закону: ч. 4 ст. 39 КУзПБ, ч. 5 ст. 38 КУзПБ та п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ. Це судове рішення у мене як науковця, сфера наукових інтересів якого стосується саме права неспроможності та права банкрутства, викликало певну стурбованість. ( Джерело: Судебно-юридическая газета)

Для господарських судів першої інстанції дуже важливим є формування і дотримання доктрини конкурсного права і процесу, а також норм права, що визначають поняття та статус конкурсних кредиторів у справі про банкрутство та легітимних їх очікувань: ініціюючих, приєднаних та вимушених кредиторів, оскільки ними постійно мають враховуватися висновки щодо застосування норм законодавства у подібних правовідносинах.

Як грім серед ясного неба.

У справі 913/288/21, в якій ініціаторами справи виявилися декілька кредиторів, і судом прийнято до розгляду заяву першого та призначено запропонованого ним розпорядника майна, виник спір, що був переданий на розгляд Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а саме - необхідність уточнення порядку одночасного (спільного) розгляду заяв ініціюючих кредиторів, які надійшли до господарського суду до дня підготовчого засідання, а також про умови визначення кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна, оскільки відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на цей час відсутні висновки ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник просив ВС:

- відкрити провадження у справі про банкрутство боржника;

- визнати його безспірні грошові вимоги як ініціюючого кредитора;

- призначити запропонованого ним арбітражного керуючого розпорядником майна боржника.

При цьому касатор стверджував, що суди першої та апеляційної інстанції порушили встановлений ч. 4 ст. 39 Кодексу принцип одночасного розгляду заяв усіх кредиторів, які подані до суду до дня підготовчого засідання.

Постановою від 06.07.22 у справі 913/288/21 ВС погодився з постановленими у цій справі судовими рішеннями, залишивши без змін ухвалу місцевого господарського суду від 21.05.21 та постанову апеляційного господарського суду від 27.07.21, де місцевий суд по іншому застосував наведені правові норми, а саме, відкрив справу про банкрутство за заявою одного з декількох ініціюючих справу кредиторів, а інші заяви вирішив розглянути по суті не у підготовчому засіданні, як то приписано законом, а в попередньому судовому засіданні разом із заявами інших кредиторів.

Ухвалюючи судове рішення, ВС зробив правовий висновок, що заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, які подані пізніше, не підлягають розгляду по суті у підготовчому засіданні, оскільки перша з розглянутих місцевим судом заяв виявилася обґрунтованою і достатньою для відкриття справи стосовно цього боржника.

Обгрунтовуючи новий для судової практики алгоритм дій, ВС вказав, що господарський суд, відкривши справу за першою заявою і не розглянувши інші заяви кредиторів, не може повернути їх без розгляду, оскільки заяви і матеріали не містять підстав для повернення, визначених ч. 1 ст. 38 КУзПБ, але містять усі інші відомості і матеріали. ВС виходив з того, що законодавець неналежно врегулював це питання, отже ці заяви мають залишатися у справі і в подальшому підлягають призначенню до розгляду згідно з ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні.

ВС виявив, розкрив та обґрунтував календарний принцип розгляду заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство. Видається, що це новий принцип для конкурсного права та процесу в праві України. ВС обґрунтовує ідею, що за цим принципом право на ініціювання та відкриття справи про банкрутство боржника має лише один кредитор, який першим по календарній даті звернення до суду подав заяву про відкриття справи. Однак, якщо вимоги першого кредитора виявилися необґрунтованими, то таке право належить наступному кредитору, обґрунтовані вимоги якого подані до суду пізніше.

За висновком ВС, що ґрунтується на приписах абз. 1 ч. 3 ст. 34, ч. 8 ст. 39 КУзПБ та практиці ЄСПЛ щодо принципу юридичної визначеності й леґітимних очікувань, ініціюючий кредитор, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, має право очікувати від суду, що в ухвалі про відкриття провадження у справі будуть зазначені лише його кредиторські вимоги (визнаний розмір), а вимоги інших кредиторів – не розглядаються у підготовчому засіданні.

Окрім того, розвиваючи свої висновки ВС, вказує, що ч. 4 ст. 39 КУзПБ не містить принципу одночасного розгляду заяв кредиторів у підготовчому засіданні, через особливості справи про банкрутство. Так, у праві банкрутства, як вважає ВС, множинність заяв кредиторів може викликати конфлікт між ініціюючими кредиторами, зокрема щодо реалізації права на пропозицію кандидатури розпорядника майна, отже щоб уникнути непотрібних спорів на стадії відкриття справи, право на призначення «свого» розпорядника майна може реалізувати лише той з ініціюючих кредиторів, вимоги якого першими визнані судом обґрунтованими і за якою господарський суд відкриває справу.

ВС із спільного аналізу положень ч. 4 ст. 39 та ч. 5 ст. 38 КУзПБ дійшов висновку про конфлікт (суперечність, неоднозначність) між наведеними нормами між собою, що на думку ВС, створює проблеми для однозначного визначення порядку розгляду заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство, що надійшли до дати проведення підготовчого засідання від декількох кредиторів боржника.

Зокрема ВС вказує, що за ч. 5 ст. 38 КУзПБ господарський суд у підготовчому засіданні розглядає заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, яка надійшла раніше (першою), і лише після встановлення її необґрунтованості переходить до розгляду наступної заяви.

ВС звернув увагу, що норми ч. 4 ст. 39 КУзПБ та ч. 5 ст. 38 КУзПБ створені «на противагу» одна одній і наведена неузгодженість створює труднощі щодо застосування приписів п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ.

Усталена практика і правопорядок.

Наведені обґрунтування судового рішення та правових висновків викликають багато питань як процесуального, так і матеріального характеру, а тому є необхідність їх проаналізувати та висловити стосовно них свої міркування. Зокрема, суперечливий висновок ВС, що у підготовчому засіданні місцевий суд розглядає вимоги приєднаних кредиторів лише у разі встановлення необґрунтованості вимог перешого ініціюючого кредитора.

У законодавстві України про неплатоспроможність та банкрутство з 2013 року існує норма права, яка встановлює умови і порядок розгляду заяв конкурсних кредиторів, що надходять до господарського суду одночасно або у різні дні до дати призначення підготовчого засідання.

Так ч. 4 ст. 16 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», редакція 18.01.2013, сформульована законодавцем так:

«4. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і провадження справи про банкрутство порушено за однією з них, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно.

У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство у порядку, передбаченому цією статтею.»

Практика місцевих господарських судів України розвивалася саме на буквальному розумінні гіпотези і диспозиції наведеної норми, яка встановлює таке. Гіпотеза – якщо до господарського суду надійшло кілька заяв, то… Диспозиція – усі заяви ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи, яка порушена за однією з цих заяв, і розглядаються одночасно у підготовчому засіданні.

Диспозиція тут є безальтернативною – усі заяви мають бути розглянутими у підготовчому засіданні. Інших варіантів процесуальної поведінки для господарського суду не передбачено. Це означає, що у підготовчому засіданні мають бути розглянуті по суті усі заяви кредиторів про порушення справи і за результатами підготовчого засідання по кожній з них окремо господарський суд має винести судове рішення про повне або часткове визнання вимог до боржника, а також вирішити інші питання підготовки справи до розгляду у попередньому засіданні.

При цьому законодавець у абзаці другому ч. 4 ст. 16 цього Закону встановив правило, що у разі визнання необґрунтованими вимог кредитора, за заявою якого порушено справу, господарський суд вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство за заявами інших кредиторів, що приєднані до цієї справи.

У новому законі (КУзПБ) ця норма сформульована законодавцем так само у ч. 4 ст. 39 Кодексу – усі заяви розглядаються одночасно у підготовчому засіданні, за результатами якого судом вирішується питання про відкриття провадження у справі.

Прикладів практики вирішення означених питань місцевими судами України у період з 2013 до цього часу дуже багато, наприклад, такі ухвали: від 25.07.13 у справі 916/1173/13; від 10.01.14 у справі 923/1683/13; від 22.01.20 у справі 914/2404/19; від 08.07.20 у справі 910/8316/20; від 16.02.22 у справі 910/862/22.

Аналіз практики місцевих та апеляційних судів показує, що спорів з цих питань було обмаль, проблем одночасного розгляду заяв кредиторів у підготовчому засіданні не виникало.

Теоретичні та практичні аспекти прав кредиторів.

В теорії та практиці права неплатоспроможності конкурсних кредиторів традиційно поділяють на ініціюючих, приєднаних та вимушених.

Ініціюючий кредитор - це кредитор (кредитори), за заявою якого (ст. 34, 39 КУзПБ) відкрито справу про банкрутство боржника. Ініціюючим кредитором може бути лише кредитор, грошові вимоги якого відповідають приписам закону щодо їх безспірності та які не були задоволені боржником після встановленого для їх погашення строку.

Приєднані кредитори - кредитори, які відповідно до ч. 4 ст. 39 КУзПБ подали зави про відкриття справи про банкрутство до дня підготовчого засідання господарського суду. Ці заяви судом приєднуються до матеріалів справи того кредитора, заява якого першою визнається прийнятною до розгляду (за якою порушувалася справа за законом редакції 2013) та розглядаються в підготовчому засіданні одночасно.

Вимушені кредитори – кредитори, які відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. У різних редакціях закону про банкрутство вимушені кредитори, у разі недотримання строку подачі заяви до суду, позбавлялися певних цивільних та процесуальних прав (права вимоги, права вирішального голосу тощо).

Помилка у прочитанні норми закону?

Як видно з аналізу і обґрунтування, ВС поєднав у своїй позиції дві норми закону, які регулюють різні процесуальні відносини та мають свої спеціальні, відмінні одні від одних, фактичні та юридичні обставини та підстави для процесуальних рішень.

Розглянемо кожну з цих норм окремо та надамо їм правову характеристику і оцінку.

По-перше, застосована норма ч. 5 ст. 38 КУзПБ регулює у комплексі з іншими нормами процес вирішення питання про прийняття заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд приймає заяву до розгляду лише у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви (ст. 35 КУзПБ). Зміст ст. 38 не можна розглядати без взаємозв’язку з приписами статтей 34, 37 КУзПБ. Про це прямо вказують її приписи. Так, якщо про відкриття провадження у справі про банкрутство подано декілька заяв від різних заявників і одна з них повертається без розгляду, суддя розглядає інші заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частина 5 цієї статті регулює дії господарського суду, у ситуації, коли до господарського суду подано декілька заяв про відкриття справи про банкрутство і жодна з таких заяв ще не прийнята судом до розгляду. На цій стадії ще не призначено підготовче засідання у справі і не йдеться про розгляд вимог кожного кредитора по суті. Йдеться про процес розгляду самих заяв на предмет наявності (відсутності) підстав для їх повернення. Тут, повернувши без розгляду першу заяву, суддя розглядає інші заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Стаття 38 КУзПБ регулює питання повернення заяви про відкриття провадження у справі з підстав, визначених у ч. 1 ст. 38, а також у разі закінчення строку на усунення недоліків при залишенні заяви без руху.

Встановивши відсутність підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви (ст. 35 КУзПБ), суддя приймає заяву до розгляду, визначає дату проведення підготовчого засідання суду та зазначає арбітражного керуючого, визначеного згідно з п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу.

По-друге. Вирішення питання суддею про прийнятність однієї із заяв кредиторів, що надійшли до суду, означає, що за такою заявою має бути винесена ухвала про призначення підготовчого засідання.

Суд зобов’язаний винести ухвалу про прийняття її до розгляду і автоматично вирішити усі інші питання підготовки справи до розгляду у підготовчому засіданні по суті, аби за його результатами відкрити справу про банкрутство чи відмовити у відкритті справи.

Оскільки суддя прийняв заяву одного кредитора до розгляду та виніс ухвалу, він в подальшому діє як Суд, який має провести підготовче засідання у справі. Такі заяви інших ініціюючих кредиторів, що не розглянуті на предмет їх прийняття до розгляду, мають розглядатися вже у підготовчому засіданні на предмет обгрунтованості вимог до боржника. А це не що інше, як розгляд заяви кожного ініціюючого кредитора по суті.

Тому, процесуально правильно та цілком логічно, що суддя з метою підготовки справи до розгляду по суті має розглянути заяви інших ініціюючих кредиторів на предмет наявності підстав приєднати їх вимоги до справи та призначити інші заяви для їх розгляду в підготовчому засіданні одночасно з заявою першого ініціатора справи. Розглянувши такі заяви, Суд в ухвалі про приєднання заяви визначає перелік питань, які виникають до поданої заяви та доданих до неї доказів з точки зору обґрунтованості вимог для їх розгляду по суті, а також має запропонувати боржнику до дня підготовчого засідання надати відзив на таку заяву тощо.

Про такий порядок вказують приписи вже іншої норми закону – ч. 4 ст. 39 КУзПБ, яких має дотриматися Суд.

Диспозиція ч. 4 ст. 39 встановлює, що у разі якщо одна із заяв ініціюючого кредитора прийнята Судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно.

Згідно з приписом ч. 1 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника (усіх заявників), а також з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Одним із правил, що відноситься до порядку з’ясування підстав для відкритя справи, є одночасний розгляд усіх вимог ініціюючих кредиторів та лише у підготовчому засіданні.

Термін «одночасно» (в один час) має тут юридичне значення. Це вказівка на час і місце розгляду заяви кредитора по суті. Цим терміном законодавець в імперативній формі встановлює обов’язок суду здійснити розгляд певних заяв кредиторів в один і той же процесуальний час, в який розглядається і заява першого кредитора - ініціатора справи про банкрутство. Законодавець терміном «одночасно» зрівнює усіх ініціаторів справи у своєму статусі. Для господарського суду (як і для усіх кредиторів) не має юридичного значення день і час надходження їх заяв до господарського суду.

При такому одночасному розгляді цілком імовірно, що суд може відхилити вимоги першого кредитора за необгрутованістю, потім відхилити вимоги третього і п’ятого кредиторів, а справу відкрити за обгрунтованими вимогами двох інших кредиторів, не залежно від черговості надходження такої заяви до господарського суду.

Абзац 2 ч. 4 ст. 39 містить самостійну гіпотезу, згідно з якою у разі визнання вимог першого ініціатора справи як заявника необґрунтованими, Суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею.

У цій диспозиції законодавець імперативно вказує, що у разі необгрутованості вимог першого кредитора, до цієї справи вже не можуть бути застосовані приписи про відмову у відкритті справи через необґрунтованість заяви першого кредитора (ч. 5, 6, 7 ст. 39 КУзПБ), оскільки питання про відкриття справи має бути вирішено за результатами розгляду по суті інших заяв кредиторів, як ініціаторів відкриття справи про банкрутство.

По-третє. Оскільки наведені норми ч. 4 ст. 39 та ч. 5 ст. 38 КУзПБ регулюють різні матеріально-правові та процесуальні відносини, то ці норми a priori не пересікаються та не можуть конфліктувати між собою, а норма ч. 4 ст. 39 КУзПБ не створена «на противагу» приписам ч. 5 ст. 38 КУзПБ, а є самостійним спеціальним регулятором відносин.

Очевидно, що відсутність неузгодженості не породжує і будь-яких труднощів щодо застосування приписів п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, оскільки при наведеному правовому регулюванні господарський суд, прийнявши до розгляду заяву ініціюючого кредитора, вказує в ухвалі і кандидатуру запропонованого цим кредитором арбітражного керуючого (його прізвище, ім’я та по батькові тощо).

Оскільки суд приєднує до справи вимоги інших кредиторів, то цілком правильно і справедливо, що суд має вказати також і вимогу (пропозицію) інших кредиторів про призначення розпорядника майна (його прізвище, ім’я та по батькові тощо).

Жодних проблем для визначення кандидатури арбітражного керуючого на цій стадії процесу не існує, оскільки законодавець виключає можливість створення конфлікту між кредиторами з приводу розпорядника майна.

Це досягається способом правового регулювання, який визначений у ч. 8 ст. 39 КУзПБ - імперативною вказівкою на те, що в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначається, зокрема, про: відкриття провадження у справі про банкрутство та про введення процедури розпорядження майном і призначення розпорядника майна, встановлення розміру його винагороди та джерела її сплати.

По-четверте. Цілком логічно в контексті наведених норм, правомірно та прагматично законодавець встановив, що питання призначення розпорядника майна вирішується за результатами підготовчого засідання після розгляду обґрунтованості вимог кожного з ініціюючих кредиторів.

Отже, як ми вбачаємо з наведених норм та моделювання обставин справи, у разі множинності кредиторів і обґрунтованості вимог усіх таких кредиторів, перед судом постане питання про визнання вимог кожного кредитора окремо та, саме проблематичне питання - вибору кандидатури арбітражного керуючого, яка запропонована кожним з ініціюючих кредиторів.

Щодо визнання вимог – це питання не викликає проблем в сучасній практиці місцевих судів. Вимоги визнаються за виробленими практикою критеріями і підходами щодо безспірності вимог та відсутності спору про право. Результат одночасного розгляду вимог кредиторів у підготовчому засіданні завжди викладається в резолютивній частині ухвали про відкриття справи щодо кожного кредитора окремим пунктом.

По-п’яте. Чи існує колізія щодо того, що суд має вирішити питання обґрунтованості вимог одного кредитора, а інші – не розглядати одночасно в підготовчому засіданні, а відкласти їх для одночасного розгляду в іншому судовому засіданні – в попередньому засіданні?

На нашу думку, колізія відсутня. Норми закону, яка би встановила такий процесуальний порядок розгляду вимог кредиторів – немає. При цьому відсутність наведеної норми як такої не означає, що питання розгляду вимог ініціюючих кредиторів не врегульовано законом. Вся існуюча юриспруденція господарських судів вказує на те, що правило про приєднання до справи вимог інших (саме ініціюючих) кредиторів, вимоги яких подані до дня відкриття справи про банкрутство, приєднуються до справи, в якій розглядається заява першого кредитора, розглядається одночасно із заявою такого кредитора по суті і саме у підготовчому засіданні. Не в іншому, як то: попередньому, підсумковому тощо, а – в підготовчому засіданні, в якому вирішується питання про відкриття справи про банкрутство. Розглядаються до моменту відкриття справи, а не після відкриття.

В ухвалі про відкриття справи про банкрутство згідно з ч. 8 ст. 39 КУзПБ зазначається наразі про відкриття провадження у справі про банкрутство та про визнання вимог кредитора та їх розмір.

Інше розуміння і тлумачення, очевидно, входить у пряму суперечність з наведеними нормами законодавства.

По-шосте. Судом в ухвалі про відкриття справи визначається дата проведення попереднього засідання суду.

Очевидно, що пропозиція розглядати вимоги ініціюючих кредиторів, що надійшли до дня відкриття справи, у попередньому засіданні, розриває усі шаблони і рамки цього ж закону та норми, що визначені Господарським процесуальним кодексом України. Такі вимоги залишаються нерозглянутими по суті протягом 70 – 90 днів. Окрім того, виникає пряма процесуальна загроза для розгляду таких вимог взагалі, оскільки закон (КУзПБ) приписує розглядати в попередньому судовому засіданні конкретні вимоги, що надходять до справи після відкриття справи.

Так, згідно з ч. 1 та ч 2 ст. 45 КУзПБ встановлює, що відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Конкурсні кредитори в такому разі зобов’язані протягом 30 днів заявити грошові вимоги до боржника та подати документи, що їх підтверджують. Таку заяву відповідно до припису ч. 3 ст. 45 КУзПБ господарський суд зобов’язаний прийняти своєю ухвалою та зазначити в ухвалі дату попереднього засідання суду. Ця норма не встановлює, що вимоги приєднаних кредиторів розглядаються одночасно з вимогами вимушених кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли лише протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу.

Якщо ініціюючий кредитор, вимоги якого залишені без розгляду (не розглянуті) у підготовчому засіданні і перенесені судом у попереднє засідання, то за буквальним змістом наведених норм у такого кредитора виникає необхідність подати свої вимоги заново до господарського суду вже після оприлюднення оголошення. Інакше, фактичні обставини увійдуть в конфлікт з наведеною нормою, оскільки заява є поданою не у відповідності до буквального змісту закону, а подана ще до відкриття справи про банкрутство.

Про розрив шаблонів і правил свідчить і сама мотивація в постанові ВС (абз. 31), де ВС, посилаючись на ч. 2 ст. 47 КУзПБ, стверджує, що господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу. А це саме ті вимоги, що надійшли протягом 30 днів з дня оприлюднення оголошення про відкриття справи про банкрутство, але не вимоги, що заявлені до дня відкриття справи про банкрутство.

Отже, конфлікт норм не існує в законі, а він, очевидно, створюється в результаті нового застосування закону.

По-сьоме. Спірним видається обґрунтування процесуальних правовідносин, що розглядаються, принципами юридичної визначеності й леґітимних очікувань, які судом приписані лише одному кредитору, першому, заява якого прийнята судом до розгляду.

На нашу думку, приписи п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ встановлюють однакові для усіх кредиторів, що звернулися до суду із заявою про відкриття справи про банкрутство, права на представлення (пропозицію) кандидатури арбітражного керуючого для призначення розпорядником майна, оскільки на день звернення кожного з них жодна заява ще не прийнята судом до розгляду та за нею призначене підготовче засідання суду.

Безумовно, оскільки закон не визначає іншого, то судова практика має встановити критерії для визначення пріоритетів обрання та призначення кандидатури розпорядника майном. Наразі, якщо суд прийняв заяву ініціюючого кредитора до розгляду і виніс щодо цього ухвалу, після чого аж до дня підготовчого засідання надійшли інші заяви кредиторів зі своїми кандидатурами, то справедливо і відповідно до принципів ст. 28 КУзПБ можна було би віддати право першості кредиторові, заява якого вже прийнята до розгляду до надходження інших заяв.

Інакше ж виглядає питання приорітетів, коли заяви кредиторів надійшли в один день або ж у різні дні, але до дня винесення ухвали суду про прийняття заяви до розгляду одного з них. Тому, на наш погляд, також не слід ламати усталену практику і принципи, коли в таких випадках кандидатуру розпорядника майном призначає господарський суд згідно з ч. 2 ст. 28 КУзПБ за власною ініціативою. А кредитори можуть в подальшому спільно вирішити питання призначення розпорядника майна на перших зборах своїх представницьких органів.

По-восьме. Подивимося на проблему з точки зору інших норм процесуального законодавства.

Ініціатор справи у процесуальному праві – це позивач. Цьому статусу цілком відповідає ініціюючий кредитор у справі про банкрутство.

За нашою оцінкою юридичного змісту ч. 4 ст. 39 КУзПБ, ця норма є спеціальною і регулює умови і порядок вирішення питання залучення співпозивача в уже розпочатий процес розгляду справи про банкрутство. Цей процес містить декілька стадій та судових процедур провадження. Кожна стадія та процедура провадження передбачає свій особливий процес підготовки справи до розгляду: підготовка справи до розгляду вимог ініціюючих (приєднаних) кредиторів для вирішення питання про відкриття провадження у справі; підготовка справи до розгляду вимог вимушених кредиторів у попередньому засіданні; підготовка справи до розгляду у підсумковому засіданні суду для вирішення питання про санацію боржника чи про визнання боржника банкрутом; підготовка справи до розгляду по суті інших питань провадження усправі, яких є невичерпний перелік.

Залучення співпозивача – суто процесуальне питання, яке достатньо повно врегульовано нормами ГПК України та іншими процесуальними кодексами, досліджено практикою вищих касаційних судів і науковими дослідженями.

Правова природа інституту - процесуальна співучасть на стороні позивача.

ГПК України (ст. 47) визначає, зокрема, процесуальну співучасть як участь у справі кількох позивачів. При цьому позов може бути пред’явлений спільно кількома позивачами. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права або обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов’язки.

У нормах КУзПБ вказане право процесуальної співучасті закріплено у абз. 3 ч. 3 ст. 34 цього кодексу через припис закону, що кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією спільною заявою. Таку заяву підписують усі кредитори, які об’єднали свої вимоги до боржника.

Об’єднана заява кредиторів розглядається господарським судом одночасно стосовно кожного кредитора у підготовчому засіданні. Тут ніколи не виникало проблемних питань щодо розгляду об’єднаної заяви кількох кредиторів. Вимоги кожного кредитора розглядаються окремо і щодо них в ухвалі про відкриття справи окремим пунктом резолютивної частини ухвали вказується про результат розгляду.

По своїй правовій і юридичній суті припис норми ч. 4 ст. 39 КУзПБ вирішує те ж саме питання об’єднання вимог кредиторів, але не через підписання і подання ними до суду спільної заяви, а через застосування іншого механізму правового регулювання. Законодавець передає це право господарському суду та вказує, що за наявності декількох різних заяв господарський суд своєю ухвалою їх приєднує до матеріалів справи для спільного (одночасного) розгляду.

Право об’єднати позови належить господарському суду і за процесуальним законом, який застосовується для вирішення процесуальних питань у справах про банкрутство. Так, згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 173 ГПК України суд з урахуванням положень ч. 1 цієї статті може з власної ініціативи об’єднати в одне провадження декілька справ за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Отже, по своїй правовій природі норма ч. 4 ст. 39 КУзПБ є нормою процесуального права, згідно з якою господарський суд об’єднує вимоги різних кредиторів до одного й того самого боржника (відповідача) та своєю ухвалою приєднуються їх до матеріалів справи для спільного (одночасного) розгляду по суті у підготовчому засіданні.

Важливо, що така ухвала оскарженню не підлягає.

По-дев’яте. Цілком підтримуємо доводи окремої думки стосовно того, що наведений новий алгоритм розгляду вимог ініціюючих кредиторів змінює статус кредитора з ініціюючого (приєднаного) на звичайний статус вимушеного кредитора, вимоги якого заявляються після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття справи, обкладаються меншим судовим збором тощо.

У такому разі, дійсно, виникає необхідність у поверненні такому кредитору частини переплаченого судового збору, поверненні йому авансових платежів щодо винагороди арбітражного керуючого, справедливо знявши з нього безпідставний фінансовий тягар, який несе лише ініціюючий кредитор. А таких норм немає ні в процесуальному законі, ані в КУзПБ, ні в Законі «Про судовий збір». То чи правомірно ми змінюємо статус ініціюючого кредитора на статус вимушеного?

Якщо повністю погодитися з новим алгоритмом, запропонованим ВС, то в такому випадку, аби уникнути явних суперечностей із законом, логічно виникає необхідність у новому процесуальному рішенні - необхідності винесення ухвали суду про залишення заяв інших ініціюючих кредиторів без розгляду на стадії підготовчого засідання та рекомендації їм звернутися до суду після оприлюднення оголошення про відкриття справи з коригуванням (новим розрахунком) вимог до боржника на дату відкриття справи про банкрутство тощо. Саме такого судового рішення вимагає від суду принцип правової визначеності для такого кредитора. Але й такої норми ми не знаходимо в процесуальному законі. То чи законно не розглядати вимоги інших кредиторів у підготовчому засіданні разом з вимогами першого ініціюючого кредитора одночасно?

При такому алгоритмі виникає необхідність створити нові норми права, а для цього дійсно треба ініціювати відповідні зміни до ГПК та КУзПБ.

А чи є в цьому необхідність?

Загальні висновки.

  1. Видається, що можна погодитися з аргументами та мотивацією однієї з окремих думок судді, який дійшов висновку, що ухвала місцевого суду і постанова апеляційного суду, у справі що розглядалася, підлягала скасуванню, з направленням справи в скасованій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду у підготовчому засіданні усіх грошових вимог приєднаних кредиторів.
  1. Аналіз наведених обставин і правових норм доводить нас до висновку, що поділ конкурсних кредиторів на категорії слід розширити, визначивши їх статус таким чином:

1). Ініціюючі кредитори – конкурсні кредитори, що подали до господарського суду об’єднану заяву про відкриття справи про банкрутство, і господарським судом ці вимоги визнано та відкрито справу;

2). Ініціюючий кредитор – конкурсний кредитор, заява якого першою прийнята до розгляду господарським і для її розгляду ухвалою суду призначено підготовче засідання;

3). Приєднані кредитори – конкурсні кредитори, які відповідно до ч. 4 ст. 39 КУзПБ подали заяви про відкриття справи про банкрутство до дня підготовчого засідання господарського суду та заяви з вимогами, які ухвалою суду приєднані до матеріалів справи ініціюючого кредитора для спільного одночасного розгляду в підготовчому засіданні;

4). Вимушені кредитори – кредитори, які відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

  1. Одночасний розгляд по суті усіх заяв ініціюючих кредиторів і приєднаних кредиторів у підготовчому засіданні, які надійшли до суду до дня його проведення – це не просто принцип, - це імперативна вимога закону, встановлена ч. 4 ст. 39 Кодексу.
  1. Правова природа норми ч. 4 ст. 39 КУзПБ – процесуальна норма права, згідно з якою господарський суд за приписом законодавця обов’язково об’єднує вимоги різних кредиторів до одного й того самого боржника шляхом приєднання їх до матеріалів справи для спільного (одночасного) розгляду по суті у підготовчому засіданні.

Автор статті: Павло Пригуза,

кандидат юридичних наук,

член Науково-консультативної

ради НААКУ,

суддя Господарського суду

Закарпатської області

  • 861

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 861

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні аналітичні статті

    Дивитись усі статті
    Дивитись усі статті
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст