1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору.
Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору.
Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі.
Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не застосовуються до:
1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем;
2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про виконання платіжних операцій в іноземній валюті.
{Абзац сьомий частини четвертої статті 18 в редакції Закону № 1591-IX від 30.06.2021 - вводиться в дію з 01.08.2022}
5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:
1) такі положення також підлягають зміні; або
2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
9. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.
Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: До відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не застосовується (ВС КЦС № 191/2617/19 від 24.11.2021 р.)
У цій справі, адвокат намагалася стягнути з клієнта гроші за дострокове розірвання договорів про надання правової допомоги між нею та клієнткою. Так, відповідно до положень договорів, що обумовлювали надання адвокатом допомоги у справі про встановлення факту спільного проживання та поділ спільного майна - були пункти, які вказували, що у разі дострокового розірвання цих договорів клієнткою - остання має сплатити по 200 тис. грн. (загалом 400 тис.грн.). Крім того, клієнтці заборонялося наймати інших адвокатів для супроводу такої справи. Також, адвокат стягнувала несплачену клієнткою суму авансу - 39 тис. гривень. Клієнтка взагалі не сплачувала нічого до цього.
Коли адвокат подала цей позов, клієнтка звернулась із зустрічним, де вимагала визнати ці умови договорів недійсними, в тому числі через конструкцію “несправедливих умов для споживача”. Крім того, зазначала, що вона таких умов не бачила коли підписувала договори. Скоріш за все (орієнтуючись на практику деяких колег) адвокат погодила умови гонорару успіху, а щоб достроково з нею не було розірвано договір - передбачила таку компенсацію за розірвання. Проте ж звичайно, мало хто пам’ятає усні погодження, особливо коли сторони конфліктують, а мова йде про оплату.
Однак, жодна інстанція не погодилась задовольнити позов адвоката про стягнення з клієнтки сум за розірвання договору. Разом із тим ВС висловилось стосовно можливості визнання “несправедливими” умови договорів між адвокатом і клієнтом та розповсюдження на їх правовідносини умов Закону України “Про захист прав споживачів”.
Отже у цій справі, ВС вказав наступне: Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. (справа № 682/1783/16-ц, 03.07.17)
Не секрет, що у банківській діяльності досить часто практикуються різного роду доплати за одержувану клієнтом послугу, штучно встановлюються різноманітні комісії за непотрібні клієнтові внутрішньобанківські технологічні операції. Певною мірою ця судова справа і це. Вона свідчить про досить усталену практику судів в подібних ситуаціях.
Умовами кредит договору банк передбачив сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі 210 грн, що згодом не сподобалось клієнту. Звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, позивач зазначив, що обов'язок сплачувати комісію ж несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач стверджував, що п 4.1 цього кредитного договору містить третейське застереження, яким передбачено, що всі спори, що виникають при виконанні даного договору, підлягають розгляду у третейському суді, що теж суперечить вимогам Закону України «Про третейські суди», що також не узгоджується з приписами чинного законодавства.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, визнано недійсним кредитний договір.
Але апеляційний суд хвалив нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме, - визнав недійсним п. 1.2 «в» щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту та п. 4.1 кредитного договору щодо третейського застереження. З цим рішення погодився і суд касаційної інстанції
Судові рішення базуються на наступному. Установивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди» пункт 4.1 кредитного договору щодо того, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.
У зв’язку з зазначеним (визнанням судом першої інстанції недійсним всього кредитного договору, а апеляційним судом – лише двох його пунктів) доречно було б нагадати норму ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Аналізуйте судовий акт: Встановлення для позичальника банку непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу послуг і може бути визнане незаконним (Апеляційний суд Миколаївської обл, справа № 488/4190/15-ц, 25.07.16)
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов позивальника банка був задоволений, визнано недійсним пункт кредитного договору, що встановлював для позичальника розмір пені 1% від простроченої суми за кожен день прострочення, тобто 365 % річних.
Суди дійшли висновку, що подібне положення договору є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальникові, як споживачці банківських послуг, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання/неналежного виконання нею зобов'язань за кредитним договором.
Заперечення банку зводились, перш за все до того, що включення спірних умов до договору відбулося за погодження з позивачем. Втім, судом зазначено, що незалежно від виконання банком вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання усієї інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, останній відповідно до приписів ст. 18 цього ж Закону не повинен включати до кредитного договору несправедливих умов під страхом їх недійсності.
Мотивація судових рашень заслуговує на увагу, а саме.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. третій ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.
Довідка: ухвалою ВССУ цю судову справу призначено до касаційного розгляду. За результатами розгляду буде надана відповідна інформація.
Аналізуйте судовий акт: Встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливою умовою договору (ВССУ від 22.03.2017, № 381/1114/16)
В даному судовому рішенні боржником оскаржувались окремі положення кредитного договору, згідно яких пеня за прострочення виконання зобов'язання складала 584 % річних. На думку боржника встановлення пені у такому розмірі явно суперечить пункту 5, частини 3, ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" та не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
ВССУ задовольняючи касаційну скаргу боржника та скасовуючи ухвалу апеляційного суду зазначив із посиланням на правові позиції, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.